18.3

Я бачила, що королева завагалася. Мої слова мали сенс, і вона це, звісно, чудово розуміла. Навіть якщо хотіла б, щоб це було не так.

Ліам не допомагатиме їм, якщо вони викрадуть його дружину і нашкодять їй. Він однаково вже їм не допомагатиме, особливо якщо наш план спрацює, але просто зараз королеві про це не було відомо.

А от Лісса явно була не в захваті від того, що я була готова на співпрацю з королівською родиною. Нехай це і була лише хитрість, спроба втертися у довіру та потягнути час.

— Ти, запроданка! — засичала вона, не приховуючи ненависті, — Як ти взагалі можеш? Ти взагалі знаєш що тут відбувається?!

Я ж у відповідь навіть не почервоніла, спокійно зауваживши:

— Вочевидь ти своїми діями засмутила Її Величність, і, замість каяття, продовжуєш чогось вимагати. Хіба ти не зрозуміла в якому становищі перебуваєш? Де твоя гордість аристократки? Тебе точно готували на роль графині?

Лісса почервоніла від злості, стиснувши пальці на зв’язаних руках у кулаки. Якби вона вміла вбивати поглядом, мені було б непереливки. Та, на щастя, вона була лише дурною розпещеною дитиною.

Звісно, я свідомо її провокувала.

Моєю метою було задовольнити королеву, і, здається, мені це вдалося. На її обличчі з’явилася м’яка, майже щира посмішка, плечі королеви розслабилися. Вочевидь, їй сподобалося, що я вказала Ліссі на її недоліки.

— Зізнаюся, я приємно здивована, — зауважила вона, дивлячись на мене, — Якби я не знала, ніколи б не запідозрила, що ти не з цього світу. Можливо ти справді краще пасуєш на роль дружини графа.

Ось воно!

Я покірно схилила голову.

— Я буду рада прислужитися вам, якщо ви дозволите, Ваша Величносте. Втім, смиренно прийму будь-яке ваше рішення.

Королева гмикнула, розглядаючи візерунок на власному віялі.

— Звісно, адже ти не маєш іншого вибору. Та я ціную твою розважливість, дитино. Дуже добре, ти маєш рацію, зараз ми не можемо псувати стосунки із твоїм чоловіком. Ви обидва здаєтеся мені достатньо корисними, сподіваюся ти не змусиш мене про це пошкодувати.

Вона двічі стукнула кінчиком нігтя о віяло, і пута впали на підлогу, просто до моїх ніг.

Я була вільна, однак не поспішала тікати. Натомість повільно підвелася під злим поглядом Лісси, навіть не поглянувши на неї, та зробила реверанс, схиливши голову перед королевою.

На жаль, я не могла просто кинутися на пошуки Сола, бо гадки не мала де саме його тримають, і не могла просити в королеви про зустріч із ним. Якби вона бодай на мить припустила, що я не слухняна лялька, що виконає будь-який її наказ, я втратила б, можливо, свій єдиний шанс вибратися звідси, а значить і виконати те, що запланувала богиня, також.

Я не могла піти на такий ризик.

Тож мені довелося тільки сподіватися, що ми будемо проминати його, коли королева вестиме мене назад до Ліама, і мені випаде можливість прикликати силу його сестри.

В іншому випадку мені доведеться повернутися сюди вночі разом з Ліамом.

— То ти просто підеш і залишиш мене тут вмирати?! — у відчаї прогарчала Лісса.

Попри її егоїзм та дурість, мені справді було шкода її. Якби я могла якось натякнути їй, що повернуся, я б це зробила. Однак королева пильнувала за кожним моїм рухом, за кожною зміною мого обличчя.

Тож я проігнорувала її, й завмерла, чекаючи на рішення Її Величності.

Їй, безперечно, подобалося відчувати таку владу. Бачити, що я навіть не чхну без її дозволу. Це її тішило, а заразом послаблювало її недовіру.

Саме те, що було мені потрібно.

— Що ж, леді Ліссо, — промовила вона, звертаючись до мене, — Сподіваюся відсьогодні в нас із вами розпочнеться продуктивна співпраця.

Я знову вклонилася, хоч як гидко було це робити.

— Для мене це буде за честь, Ваша Величносте.

Королева ледь-ледь кивнула, подарувавши мені мʼяку посмішку, й повністю ігноруючи справжню Ліссу, що більше не намагалася привернути нашу увагу і навіть не рухалася, приречено опустивши голову. Cхоже, вона втратила будь-яку надію, і мене краяло почуття провини, хоч я і знала, що не маю вибору.

— Гадаю, нам час повертатися. Твій чоловік вже, певно, місця собі не знаходить.

На саму думку про Ліама в мене боляче стиснулося серце. Я не пояснила йому. Не розповіла усе про план богині. Він, певно, у відчаї.

— Так, Ваша Величносте.

Треба скоріше покінчити з усім цим.

Коли ми йшли, я обережно дивилася перед собою та прислухалася до звуків. Якби королева помітила, що я занадто цікавлюся тим, що відбувається навколо, це посилило б її підозри. Тож доводилося діяти обережніше й не крутити головою.

А тоді ми завернули за ріг і я нарешті помітила його.

Він сидів просто на камʼяній підлозі, привалившись спиною до ґрат, весь брудний, і, здавалося, байдужий до геть усього. На шиї позаду темнів синець — певно, його вдарили, коли впіймали.

Але це був він. Сол. Той, що вкрав речі й машину таксиста на Різдво, й, перевдягнувшись Святим Миколаєм, обманом відвіз мене до цього світу. Той, що зруйнував мої мрії та перевернув усе моє життя.