18.2

Я знала, в мене не буде другої спроби, тому було важливо зробити усе правильно. Вчасно. Я не мала жодного бажання ставати жертвою чужих інтриг задля порятунку бога, що сам втягнув мене у цю халепу.

Я обіцяла Ліамові, що все буде добре, і мала вибратися.

Інструкції богині були більш ніж зрозумілими: я мала прийняти її силу, щойно наближуся до Сола, бо тільки він зможе направити її. Проблема була в тому, що його тримали деінде.

— Я нічого вам не скажу, доки ви не відпустите Сола! — заявила Лісса, і я заплющила очі, повільно втягуючи носом повітря.

Ця дівчина геть не думала про наслідки своїх дій. Було складно повірити, що її дійсно виховували, як спадкоємицю і майбутню дружину графа. Я не розуміла як можна бути такою дурною.

Королева стукнула віялом о долоню, різко згорнувши його, й подарувала їй холодний нищівний погляд.

— Відпущу? Зрадника?

— Вашого сина! — зауважила вона. А я… Так і завмерла, гадки не маючи як реагувати на те, що я щойно почула.

Я знала, що Сол був богом. Братом богині. Але королева була простою смертною, то як це можливо?

“А ти гадаєш звідки в нього це смертне тіло взялося? — пирхнув голос богині в моїй голові, — Щоб потрапити до цього світу, він мусив знайти вмістилище, готове прийняти його, або ж переродитися. Тож… Так. В якомусь сенсі вона — його мати”.

“Але ж вона здається такою… Молодою, — з сумнівом зауважила я, — а Сол — дорослий чоловік”.

“Ти вже знаєш, що ельфи живуть довше, ніж люди. Це стосується і старіння також. Вона тобі у бабусі годиться”.

“А ви?”

“Ну… Скажімо так, я існувала тоді, коли твої пращури ще не народилися. Але, якщо комусь розповіси, я буду усе заперечувати”.

Я стримала бажання закотити очі, і далі прислухаючись до розмови королеви та Лісси, проте тепер… Дивилася на усе, що сталося інакше. Зокрема на королеву.

Вона справді була готова позбутися власного сина? Закатувати його в цьому підземеллі?

Звісно, я знала, що не всі батьки люблять власних дітей. Деякі батьки чинили зі своїми дітьми таке, що в половини злочинців у вʼязницях волосся стало б дибки. Але зустріти когось настільки жорстокого особисто…

Це дивно, бо ніколи не знаєш хто перед тобою.

Слова Лісси щось зачепили в душі королеви, однак не помʼякшили її серця. Навпаки, зробили її злішою, роздратованою. Жорстокою.

Зробивши кілька швидких кроків камʼяною підлогою, вона вдарила Ліссу віялом з такою силою, що в неї сіпнулася голова, а на щоці почав проступати синець. Там, де спиці подряпали шкіру, проступило кілька дрібних крапель крові.

Мені похололо всередині, та Лісса не плакала, не благала про помилування, тільки вперто, з викликом дивилася на свою свекруху.

— Він припинив існувати для мене, коли вирішив зрадити, й втік до того дурного немагічного світу! — просичала королева, а тоді поправила зачіску, стукнула віялом о свою долоню, вирівняла поставу і холодно промовила: — На нього чекає покарання, як і на тебе.

— Як ви можете бути такою жорстокою до власної дитини?! Він не зробив нічого поганого! Ми просто хотіли бути разом! Хіба це так погано?

— Ви порушили мій наказ. Ви привели у цей світ іншосвітця, не довівши це до мого відома.

— Від неї не було жодної шкоди! Вона зробила б саме те, що ви хотіли від мене! Я не люблю Ліама, і ніколи не була б гідною партію для нього, але ми з вашим сином щиро любимо одне одного! — намагаючись викрутитися з пут, вона повернула руку так, щоб ми побачили золоту печатку на її руці, — Ми повʼязані, і цього вже не змінити. Будь ласка, Ваша Величносте, будьте милосердні, бодай до нього.

Тепер, побачивши жорстокість королеви на власні очі, вона була готова благати. Та я розуміла, що її слова нічого не змінять.

Я не знала чому, але в Її Величності, певно, були якісь причини пожертвувати власним сином та стосунками із графством Ліама. Або, можливо, вона була не при своєму розумі.

Можливо усе водночас.

— Ваша Величносте, — коли я подала голос, обидві жінки витріщилися на мене так, ніби стілець раптом навчився говорити, та я не зважала на це, — Ви дозволите мені дещо сказати?

Оскільки Лісса розлютила її, я не надто розраховувала на її милість, та обличчя королеви раптом набуло задумливого вигляду і вона кивнула, заінтригована моїм зверненням.

— Ти маєш мій дозвіл, чужинко.

Стримавши бажання покривитися від такого звернення, я промовила:

— Я розумію чому ви розлючені. Мені дуже прикро, що ми вас розчарували. Але я була позбавлена вибору, коли мене вирвали з мого світу і робила лише те, що ви наказали Ліссі, аби вижити, і готова робити це далі, якщо дозволите. 

Королева примружилася, та не поспішала казати ні. Натомість спитала:

— З чого б мені це робити?

— Бо я буду набагато корисніша вам, як дружина графа. Ми повʼязані, закохані. Я спокійна та розважлива. Я не бунтуватиму і не створюватиму жодних проблем. Крім того, я завжди буду в боргу перед вами, а мати в боржниках члена графської родини завжди добре.