РОЗДІЛ 16

Мелісса

Зізнаюся, Ліам зумів мене здивувати.

— Одружити? — тихо спитала я, — Але ж весілля заплановано…

— Урочиста церемонія пройде у палаці, але ми можемо обвінчатися раніше. Коли жерці проведуть обряд… Королівська родина вже нічого не зможе зробити, знатимуть вони про тебе чи ні.

— Але… Чи їх це не розлютить?

З того, що я знала про королівську родину, не скидалося на те, що вони з тих, хто легко ставиться до зірваних планів. Особливо до тих, хто їх зриває.

Ліам відповів мені кривою усмішкою, й притримав, коли я ледь не послизнулася на льоду.

— Ймовірно, але вони не зможуть нам дорікнути нічим, крім нетерплячості. Зрештою це ніяк не псує урочистостей, до яких вони готувалися, і вписується в їхні плани щодо мого одруження.

— То ми скажемо, що так закохалися один в одного, що не могли потерпіти кілька днів? І вони повірять, враховуючи те, як Лісса ставилася до цього шлюбу та те, що увесь палац ставить на те, що я в той чи інший спосіб спробую зіпсувати весілля?

Я розуміла чому він вирішив діяти саме так, але також розуміла, що нам навряд повірять.

Важко зітхнувши, Ліам спитав:

— Що ти встигла прочитати про золоту печатку?

Я вже відкрила було рота, але одразу ж стулила його. За вивченням законів, географії та політики цього світу, а також пошуками відповідей, повʼязаних з моєю магією, я геть забула за це питання. Я прийняла наш звʼязок та невідворотність одруження, як даність, і воно якось відійшло на другий план.

— Що ж… Скажімо так, крім романтичної складової, у випадках, ото як наш, існує певний аспект, відомий серед усіх, навіть тим, кому не настільки пощастило.

— І це?..

— Нездоланний сексуальний потяг.

— О… — зашарівшись, я закусила губу та втупилася поглядом у сніг, а тоді кивнула, намагаючись ігнорувати жар, що розповсюджувався тілом, від низу живота до кінчиків пальців, — То усі вважатимуть, що магія взяла своє, і ми більше не могли… терпіти?

— Щось типу того.

— А це не вплине на нашу репутацію? Ти все ж з шанованої родини, як і Лісса, і…

— Це геть інше. Наш звʼязок схвалений богами, Меліссо. Знаю, у твоєму світі так не заведено, але тут боги — понад королівською владою. Ніхто не ризикне наразити на себе їхній гнів. Навіть король та королева.

Я сумнівалася в тому, що це зробить нас недоторканими, та все ж кивнула.

Дерева рідшали. Густий ліс поступово розступався перед нами, допоки з-поміж гілок не показалися обриси храму. Водночас раптом піднявся вітер, справжня хуртовина. Настільки, що застилала очі та кусала за щоки.

Тоді руки Ліама рішуче обхопили мене і ми прискорилися, шукаючи прихистку від негоди.

Зблизька храм здавався набагато більшим, ніж могло здатися здалеку. Коли ми зупинилися перед високими, не менше як три метри заввишки, деревʼяними дверима, прикрашеними чудернацькими завитками, він не стукав, а лише приклав до них долоню і щось ледь чутно прошепотів, перш ніж вони відчинилися.

Коротку мить я оторопіло розглядала залу, що відкрилася нам: камʼяні колони, неймовірні фрески та картини в посріблених рамах, мармурову, натерту до блиску підлогу, та Ліам затягнув мене всередину й зачинив за нами двері.

В рідному світі я не бувала в храмах чи церквах. Не була набожною, щоб регулярно відвідувати їх, і не мала часу на шкільні екскурсії, але чомусь була впевнена, що в таких будівлях завжди холодно, бо їх дуже важко обігріти. Та всередині виявилося досить тепло. Настільки, щоб усі сніжинки, що позастрягали в нашому волоссі, розтанули, і ми могли зняти плащі.

А тоді до нас підійшов жрець. Я не була впевнена щодо його сану... Чи як це називається. На ньому була біла ряса без малюнків чи символів. На шиї, звісно, не було хреста. На ньому взагалі не було жодних прикрас.

Молодий, можливо трохи молодший за мене, він мав миловидне обличчя та попелясті кучері.

— Вітаємо вас у нашому домі, — мʼяко промовив він, всміхаючись до нас, — Що привело вас сюди о такій порі?

Ліам, що досі обіймав мене, ніжно торкнувся кінчиком пальця моєї руки у серцевині печатки.

— Ми заручені, — промовив він, — і хотіли б скріпити наш шлюб тут сьогодні. Якщо на те воля богів.

— Звісно, в нашому храмі радо проведуть обряд двох сердець, але... Дозвольте спитати, чи є якась причина, з якої ви так квапитеся?

Я напружилася поряд із ним, не впевнена чи це стандартне запитання, чи нас намагаються осудити. Раптом невчасно згадалося пояснення, яке надав мені Ліам.

"Нездоланний сексуальний потяг".

Я зашарілася до самих кінчиків вух, але не наважилася промовити бодай слово у виправдання. Нехай я не вірила у богів в рідному світі, у цьому, вочевидь, вони були. І я б не посміла брехати в їхньому домі.

Ліам, здавалося, також дотримувався цього правила, бо не казав нічого, що не було б правдою.

— Печатка наших заручин змінила свій колір, світлий брате. І, не буду брехати, ми потребуємо вашої підтримки та захисту. Я маю надію, що після церемонії їй вже нічого не загрожуватиме.