14.2

Я не була впевнена який саме розділ магії буде мені в цьому корисним, тож взяла усе, що було бодай якось повʼязано із думками, видіннями, дзеркалами, спогадами та ментальними чарами. Звісно, це не звужало мої пошуки. Поки що ні. Усе, що мені залишалося — це читати підручник за підручником в надії знайти те, що мені допоможе. Навіть якщо пошуки затягнуться.

— Навіщо тобі книги про дзеркальну магію? — спитав Дмитро, розглядаючи підручник, який я вирішила взяти першим, попри те, що не була цілком впевнена у тому, що моя магія належить саме до цього виду. Зрештою, я також бачила Ліссу уві сні, а також отримала здатність бачити привидів, як ото він, що тепер просто плив у повітрі, склавши руки на грудях.

Я роздратовано втягнула носом повітря, й перегорнула чергову сторінку.

Невже він не розуміє чому я йому не відповідаю? Чи розуміє і просто розважається, дратуючи мене? Яка нахабна примара!

Цікаво, чи здогадується Ліам, що він тут, надокучає мені? Коли я розповіла Ліаму про Дмитра, здається він не надто йому зрадів.

Можливо це просто додало йому причин хвилюватися за мене. Спочатку новина про моє походження, тепер ця незрозуміла здібність…

Та я однаково не могла її позбутися, тож було б дурістю принаймні не дізнатися яка користь від неї може бути. Навіть якщо я збираюся надалі приховувати її.

— Знаєш, це доволі грубо — ігнорувати мене, — пробубонів Дмитро, махаючи напівпрозорою рукою перед моїм обличчям.

Взагалі-то я не люблю насильство, як і будь-яке порушення законів, та в ту мить пошкодувала про те, що не можу ляснути його тим самим підручником.

Відколи я почала читати, він тільки те і робив, що заважав мені концентруватися. І це тоді, коли можна було провести час із користю, наприклад пошпигувати за королівською родиною, чи за тими, хто виконує їхні доручення. Чи навідатися на кухню і дізнатися що сьогодні буде на обід.

Що завгодно було б краще за його набридливі спроби привернути мою увагу.

— Ти не втомилася? — раптом спитав Ліам. Я озирнулася до нього, і зрозуміла, що він вже якийсь час спостерігає за мною.

Звісно, я намагалася триматися так, ніби мені не набридає привид гостровухого інженера, та треба бути сліпим, щоб не помітити наскільки я напружена.

— Мабуть, трохи, — визнала я, — Краще узяти це до кімнати і продовжити вже там.

Він кивнув, підводячись зі свого крісла, й наблизився до столу, на якому я склала усі підручники, що зацікавили мене.

— Я понесу це, — промовив Ліам, з легкістю підхопивши височезну стопку, від якої в мене могла переломитися спина, і я вдячно всміхнулася, майже забувши про привида, що взяв за мету вивести мене з рівноваги.

Майже.

— Він такий джентельмен, правда? — гмикнув він, підпливши до Ліама, й тицяючи пальцем йому у щоку. А тоді, піймавши мій вбивчий погляд, нарешті припинив, — Я теж запропонував би, якби був живий. Та усе, що я можу тобі запропонувати, — це скромні навички шпигуна.

— Дякую, — промовила я, помʼякшивши погляд, щойно ми з Ліамом знову зустрілися очима. Підручник з дзеркальної магії я притиснула просто до грудей, — Хоча, мабуть, не варто брати одразу усі. Це буде мати дивний вигляд для інших.

— Мабуть… — погодився він, — Тоді повернемося за ними пізніше, коли дочитаєш цю. Тільки не читай допізна. Тобі потрібен відпочинок.

З язика ледь не зірвалося зауваження про те, що я не маю часу на відпочинок. Незабаром відбудеться наше весілля, тоді приїзд делегацій. Щойно перемовини закінчаться, ми повернемося до нашого маєтку, а жертви королівської родини залишаться тут. У пастці.

І ми більше нічого не зможемо для них зробити.

Можливо це наш єдиний шанс щось змінити. Допомогти їм повернулися додому.

Та, звісно, я не промовила цього вголос. За нами досі могли спостерігати, слухати, тож я тільки знову всміхнулася, коли Ліам заклинанням відправив книги назад на полиці, й вклала руку у його долоню, переплівши наші пальці.

Ліам повільно підніс її до своїх губ, і я затамувала подих, відчувши, як від цього доторку тілом пройшла тепла хвиля.

— Припини, — пошепки промовила я, — Не можна бути таким спокусливим. Якщо це хтось побачить, усі зрозуміють, що я не зможу зірвати наше весілля.

Та, замість відпустити мою руку, Ліам лише перевернув її, й повільно торкнувся гарячим поцілунком до мого запʼястка, викликаючи сироти на шкірі.

— То ти кажеш, що я спокусливий? — промуркотів він. Його очі весело блищали.

Дмитро присвиснув, схвально дивлячись на нього.

— Ще й який! Шкода, що я вже не зможу спробувати це повторити…

Було дуже важко стриматися і не цитькнути на нього, та, на щастя, мені вдалося. Інакше довелося б пояснювати Ліаму усе, що сталося раніше, а я не витримала б такого сорому.

Мабуть, це було дивно. Фліртувати ось так, враховуючи усе, що сталося. Та йому було неможливо не піддатися.

— Ти знаєш що так, — зітхнула я, — Я навіть починаю думати, що шлюб — це не так вже і погано.

Раптом Ліам притягнув мене ближче. Одна його долоня лягла на мій поперек, а інша — ледь-ледь торкалася моєї щоки, коли він притулився чолом до мого чола.