13.3

❄

Зранку нічне безсоння далося взнаки. Звісно, мені вже не вперше доводилося не спати пів ночі, та втома нікуди не поділася. Навіть Мелісса звернула увагу на темні кола під моїми очима.

— Невже ти працював допізна? — насупилася вона за сніданком. Та, звісно, я похитав головою.

— Ні, я поки що виконав усі доручення Його Величності. Зараз усе націлено на підготовку до весілля та перемовин з делегаціями. Гадаю сьогодні завітають майстрині, щоб зняти мірки для весільної сукні та костюму.

Мелісса важко зітхнула. Я вже знав про її відношення до одягу, і того, що в Лісси, а тепер і в неї, його забагато. Як виявилося, культура її рідного світу не передбачала необхідність нового вбрання на кожну подію.

— Це набагато практичніше, ніж мільйон суконь і пар взуття.  Який сенс мати стільки одягу, коли його можна надягнути лише один раз?

Я ніколи про це не задумувався. Можливо тому, що це майже не торкалося чоловіків. Звісно, нам не заборонялося змінювати вбрання. Більш того, нам часто доводилося це робити, щоб воно пасувало під вбрання супутниці. Та загалом світ мав набагато менше вимог до вигляду чоловіків, ніж до жінок.

Але з тим, що стосувалося весільного вбрання, вона не сперечалася.

— Що ж, добре. Якщо ми будемо зайняті з модистками, навряд сьогодні на мене чекатиме чергове запрошення від королеви, — зітхнула Мелісса, не приховуючи полегшення.

Я теж про це міркував, і не сумнівався, що королева незабаром повторить запрошення, особливо у світлі парі, про яке вона обмовилася раніше. Усі хотітимуть знати чи виправдані їхні ставки.

А все тому, що Лісса виявилася геть не такою розумною, як я гадав.

Проте я теж винен, не бачив того, що відбувалося в мене під носом. Не помітив як в неї зʼявився коханець, а заразом і цей план з підміною. Гадав, що вона приховує своє небажання виходити за мене заміж бодай перед королівською родиною та аристократією.

А тепер в Мелісси неприємності, та попри це вона чудово тримається. Якби я не знав, що вона не з нашого світу, ні за що не здогадався б.

— Ми могли б влаштувати побачення, коли модистки підуть. Якщо захочеш, — швидко додав я, — Мені прикро, що наше попереднє закінчилося на такій тривожній ноті. Я хотів би виправити враження.

Я не збирався тиснути на неї, та подумав, що їй не завадить трохи відволіктися. Нам обом.

— Це… Гарна ідея, — мʼяко всміхнулася вона, й мені відлягло від серця, — Тільки цього разу давай погуляємо десь подалі десь подалі від природних благ.

Я тихо пирхнув, мої плечі ледь помітно затремтіли від сміху, і я поцілував кісточки її пальців, з насолодою відмічаючи, як помаковіли її щоки.

— Обіцяю, більше ніякого лісу. Чи єдинорогів.

— Добре. Не думаю що переживу ще одну зустріч з ним, — вона намагалася пожартувати, але в її словах відчувався страх.

— Я б ні за що не дозволив, щоб з тобою щось сталося. І не дозволю, чуєш? Я завжди тебе захищатиму.

— Так, я знаю, — тихо відказала вона, — Пробач, що додала усім клопоту.

Я ніжно торкнувся її щоки, змусивши подивитися мені просто в очі, й вона зашарілася ще дужче.

— Ти не клопіт, Меліссо. Ти подарунок. Я хочу, щоб ти це знала.

— Ти перебільшуєш. Я не така вже і особлива. Просто після Лісси легко справити краще враження. Усе було б інакше, якби вона не була такою нестерпною.

— Гадаєш вона так поводилася, щоб тобі було легше адаптуватися? — пирхнув я, й очі Мелісси весело заблищали.

— Ні, гадаю вона просто егоїстичне дівчисько, що не думає ні про кого, крім себе. Але це стало мені у нагоді… В якомусь сенсі. Сподіваюся я зможу виправити негативне враження слуг про себе. І ми з Юмі заробимо на тому дурнуватому парі.

— Досі не можу повірити у те, що ти на це пішла.

Мелісса знизала плечима, роблячи ковток ранкового чаю.

— Я звикла сама себе забезпечувати. Звісно, я почувалася б впевненіше, якби в мене була робота, але поки що з моїми знаннями і навичками… Не думаю що це можливо. Тож хапаємося за нагоду.

Мій погляд зачепився за гору підручників, що, здавалося, стала ще більшою відучора, я широко всміхнувся і похитав головою.

— Якщо так піде і далі, незабаром мені доведеться радитися з тобою з приводу проблем графства.

— Якщо під “незабаром” ти маєш на увазі “десь за два роки” — то так, — сміючись, відказала вона, — Я не брехала, коли казала, що хочу бути корисною. Але для цього замало прочитати кілька книжок. Ти вчився цьому усе життя. Ти знаєш усі переваги та мінуси своїх земель у різні пори року. З тобою навіть король радиться. Я ж… нічого не знаю навіть про управління маєтком. Що вже казати про землі та людей? 

— Ти навчишся, — в цьому я не мав сумнівів.

Якийсь час, поки Юмі оновлювала страви на столі, ми мовчали, а тоді, знову залишившись наодинці з Меліссою, а наклав на кімнату захисні чари, й спитав:

— Той привид… Ти бачила його знову?

— Ні. Він не зʼявлявся відтоді, як розповів мені про парі з приводу нашого весілля. Тобто того, як я спробую його зірвати. Якщо він не брехав, я — єдина, хто його бачить і чує, але він не чатує поряд зі мною увесь час.