10.2

Схоже, моя відповідь не всім припала до душі. Звісно, ніхто не наважився висловити цього вголос, та в очах деяких леді за столом добре читалося розчарування та нудьга. Чекали на виставу?

Знаючи те, що я знала про Ліссу, я легко могла уявити, як вона влаштовує щось подібне. А от нормальні світську поведінку — не дуже, хоч це її, а не мене, змалечку вчили поводитися у вищому суспільстві. Мабуть, я була надто упереджена до неї, та мала на це усі причини.

— Але хіба гріх прагнути справжнього кохання? — зауважила інша. На перший погляд вона здавалася спокійною, ідеальною леді, з тих, що обережно добирають кожне слово. Та, зрештою, вона була такою ж п'явкою, як і перша, прагнучи вибити в мене з-під ніг підлогу, спровокувати, щоб я зробила помилку, і вони мали що обговорити в мене за спиною.

Це була пастка.

Я повільно видихнула, намагаючись вхопитися за залишки власної стриманості. Хоч це і було непросто. В рідному світі, звісно, я теж мала справу з токсичними компаніями. В школі, в університеті, навіть з деякими колегами на роботі. Однак я не могла просто піти з чаювання королеви.

Довелося шукати інші методи, хоч як це було виснажливо.

— Кохання — це чудово, — мʼяко погодилася я, — І я вірю, що воно формується часом та повагою. Його Світлість — чудовий, турботливий чоловік, що дбає про свої землі та народ. Хіба можна просити більшого?

— То ви гадаєте, що можете покохати його? — зацікавлено закліпала перша.

— А чому ні? — я знизала плечами, рятуючись ковтком чаю.

Ні, чаювання точно не для мене. Ці перепалки надто виснажливі.

— Ну… Бо ви самі казали, що краще зʼїсте жабу, ніж приймете навʼязаний шлюб.

Я заледве втрималася від того, щоб ляснути себе долонею по чолу.

Клята Лісса! Невже так важко було поводитися обачно бодай на людях? Як Ліам її взагалі терпів? І, що важливіше, що мені тепер робити?

Мій погляд на мить ковзнув обличчям ЇЇ Величності. Королева не здавалася ані враженою, ані обуреною. Втім, якщо цей скандал її тішив, вона добре це приховувала.

— Боюся, це все через брак досвіду і мудрості. Та, запевняю вас, це вже у минулому. Мій наречений — найдостойніший з усіх, кого я знаю. І я старанно працюватиму, щоб колись він міг відізватися про мене з такою ж гордістю та теплом.

Кутик рота Її Величності вигнувся в усмішці.

— Як приємно бачити, що ви подорослішали, моя люба. Зізнаюся, мене непокоїло те, як яро ви противилися цьому шлюбу.

Я схилила голову, сподіваючись, що це жахливе чаювання закінчиться якомога швидше.

— Мені прикро, що я змусила вас хвилюватися, Ваша Величносте. Обіцяю, більше ви не матимете для цього приводів.

Бо дівчина, що принизила Ліама перед усім палацом, тепер живе своє краще життя у моєму світі.

— Що ж, це добре. Адже зараз не на часі скандали, — кивнула королева, — Як ви вже знаєте, після вашого весілля до палацу прибудуть дуже важливі гості, тож мій обовʼязок — запевнитися у тому, що в них не буде приводу для відмови нам у допомозі. 

— Звісно, Ваша Величносте.

— Усе має пройти ідеально.

— Я докладу усіх зусиль, щоб так і було, Ваша Величносте.

Правителька схвально всміхнулася й змінила тему на інші плітки, залучивши до розмови іншу леді, а мене, нарешті, залишили у спокої. Схоже, це і було справжньою метою цього чаювання. Запевнитися, що Лісса, тобто я, не зіпсує усе своїми дурними витівками.

Та, хоча цю тему й полишили, я однаково відчувала дискомфорт до самого кінця чаювання. Від пильних поглядів мені шматок у горло не ліз, і, навіть отримавши дозвіл піти, ще довго відчувала на собі пекучий погляд королеви.

Так, Ліам мав рацію.  Палацові розваги бувають жорстокими.

Хоча, звісно, могло бути гірше. Наприклад, якби, крім іншого, Лісса встигла нажити собі ворогів.

Втім, може вони й були.  Я ж бо гадки не маю чим вона займалася, перш ніж помінятися зі мною місцями.

Повернувшись до кімнати, я виявила, що Ліама немає. Схоже він був зайнятий дорученням Його Величності, тож наша розмова знову відклалася на невизначений термін.

Це змушувало мене відчувати дивну суміш полегшення та неспокою.

Звісно, я розуміла, що колись нам доведеться усе обговорити, від цього не подітися, просто… Я щойно прийняла те, що даремно витратила кілька років свого життя, і не була впевнена що готова до нових потрясінь. 

Юмі допомогла мені перевдягнутися в зручнішу сукню для відпочинку, і навіть принесла за моїм проханням кілька підручників з цього світу. В першу чергу мене цікавив етикет, політика, історія та географія.

Я знала, що, якщо хочу вижити у цьому світі, й тим паче зайняти місце графині, треба якомога швидше надолужити усе, що знала Лісса, і подвоїти ці знання. Чи потроїти, враховуючи те, що вона була геть не зацікавлена у тому, щоб вести справи графства.

Тож я взялася за навчання. Сіла у крісло біля вікна, забравшись в нього з ногами, закуталася в ковдру, яку принесла Юмі, розгорнула перший підручник, і читала, читала й читала, не чуючи нічого, крім шурхоту сторінок.