РОЗДІЛ 10

Мелісса

Тримати себе в руках виявилося складніше, ніж я очікувала.

Я гадала, що вишкіл мачухи навчив мене залишатися сильною у будь-якій ситуації. Не рюмсати. Не жалітися. Залишатися впевненою та розважливою.

Казала собі, що можу із цим впоратися. Що впораюся, байдуже наскільки абсурдна та небезпечна ситуація, в якій я опинилася. Та тоді, після з королем і королевою, ніби греблю прорвало. Я просто… Не могла більше тримати усе всередині.

І не довелося. Ліам був поруч. Він підтримав мене, просто як тоді, коли усю ніч просидів біля мого ліжка, коли в мене була підвищена температура. Дозволяв плакати йому у сорочку, хоча я могла уявити собі наскільки йому було неприємно терпіти вологу тканину на шкірі. Обіймав. Шепотів заспокійливі слова, аж поки я не провалилася у дрімоту.

Я ніколи не шукала кохання. Та й коли, якщо від самого закінчення школи була постійно зайнята навчанням та роботою? Але, якби шукала… Мабуть хотіла б чогось такого. Партнера, що завжди підтримає мене. Що буде поруч. Що дозволить мені іноді бути слабкою, а не тягнути усе на собі.

Хоча мачуха, звісно, цього б не схвалила. Її гаслом було “Завжди покладайся тільки на себе, бо, зрештою, однаково залишишся сама”. Звісно, кожного разу вона думала про батька.

Я також. Але зараз… Того, що на мене навалилося, здавалося забагато.

Юмі збирала мене на чаювання в королеви так, наче це справжній бал: розкішна та не дуже зручна для прийому їжі сукня, елегантна зачіска, родинні прикраси Лісси з діамантами. Ще й макіяж нанесла.

Я ледь не спитала в неї чи це не занадто, та вчасно припнула язика. Варто взагалі якомога менше розмовляти, поки ми тут. Одне необережне слово, навіть якщо те не викаже у мені дівчину з іншого світу, і мені, а заразом і Ліаму, кінець.

Не можна цього допустити.

— Ви така гарна, пані! — зітхнула Юмі, наносячи фінальні штрихи, як ото намистини в моїй зачісці.

— Дякую, Юмі, ти добре попрацювала, — спокійно промовила я, намагаючись не думати про те, що буде, якщо королева не терпить, коли “хтось намагається зрівнятися з її красою”.

Звісно, мені усі ці чвари між жінками через зовнішність, що взагалі є субʼєктивним поняттям, завжди здавалися дурнею. Та я гадки не мала чого чекати від королеви.

Вже пізніше, йдучи за служницею Її Величності, я шкодувала, що не вмовила Юмі підібрати для мене скромніше вбрання та прикраси.

Та, звісно, повертати назад було запізно. Тож, щойно слуга відчинив двері, оголосивши про моє прибуття, я увійшла до критого саду, що виявився скляною прибудовою до королівського палацу.

Всередині усе квітло: рози та інші незнайомі мені квіти, дерева і кущі. Навіть було чутно тихе дзюрчання фонтану та спів пташок. Попри зимову казку на вулиці, всередині панувала весна.

Її Величність сиділа за круглим столом, граційно пʼючи чай з дорогого сервізу. Ще й не сама, а оточена чи-то власними фрейлінами, чи-то іншими знатними леді.

На жаль, налі шлях мені довелося долати вже без Юмі — дівчина доєдналася до інших служниць, тож я не мала в кого спитати поради.

Гаразд, отже імпровізація… Я впораюся.

Наблизившись до столу, я впіймала на собі кілька зацікавлених та оцінюючих поглядів, і схилила голову, присівши в глибокому реверансі.

— Леді Ліссо! Рада, що ви все ж приєдналися до нас, попри втому, — всміхнулася королева. На жаль, мені було важко читати емоції людей. Чи ельфів. Та я могла сказати, що радості від моєї присутності жінка не відчувала. Цікавість — можливо. Можливо вона навіть була заінтригована. Як-не-як, в палаці, мабуть, нечасто вдається побачити нове обличчя.

— Дякую за запрошення, Ваша Величносте, — ввічливо всміхнулася я, — Це стало для мене приємною несподіванкою.

— Звісно. Сідайте.

В голосі королеви відчувалося нетерпіння, тож я поквапилася виконати її наказ. Один зі слуг Її Величності відсунув для мене стілець, і я сіла, розгладивши сукню.

— Леді Ліссо, — подала голос одна з молодих жінок, що сиділа найближче до королеви, — Чула, незабаром відбудеться ваше весілля! Як почуваєтеся?

Поки слуга наливав мені чай, очі незнайомки світилися жагою до пліток.

Схоже мене покликали для розваги.

— Хвилююся, — мʼяко відказала я, вирішивши підкинути їм кілька кісток, просто щоб вгамувати, — Звісно, ми не планували, що усе станеться так скоро… Але можу тільки подякувати Його Величності за те, що він про нас потурбувався.

— Справді? — ахнула інша, — Я чула, мовляв, ви бунтуєте проти цього шлюбу…

Я вигнула брову. Знала, що Лісса робила дурниці, але щоб чутки вийшли за межі родинних маєтків? Це щось новеньке… І, певна річ, геть не добре.

На кону репутація не лише Ліама, а й моя, і двох наших родів. Королева не дарма мовчки спостерігає, замість втрутитися. Чекає на мою реакцію.

І все через Ліссу. А щоб це необачне дівчисько…

Мені довелося докласти усіх зусиль, щоб втримати на обличчі розслаблену посмішку, й не стискати ручку сервізу сильніше необхідного. Не сумнівалася — варто зробити один необережний рух — і це негайно помітять.