9.4

— Магії підкорення? — зрештою спитала вона, коли Юмі пішла.

— Це магія, що може маніпулювати спогадами, почуттями, може вкласти певний намір в свідомість людини… — пояснив я, намагаючись дібрати влучні слова, — Звісно, законом таке обмежується, та, якщо свідків не буде…

Мелісса спохмурніла, та не стала заперечувати.

— Це справді може бути корисним, — погодилася вона, — Та я не хочу, щоб вона ризикувала без потреби. До того ж, якщо зʼясується, що Юмі робила це за нашим наказом, нам всім не уникнути біди.

Це правда. Та я не тримав би у своєму домі когось настільки дурного, щоб попастися на використанні магії, з якою живе усе життя. Вони можуть мати невинний вигляд. Можуть навіть здаватися іншим бовдурами, коли їм це вигідно. Та клепки жодному з моїх слуг не бракує. Як і вправності.

— Не зʼясується, — я заспокійливо торкнувся її пальців, — Вона розумніша і вправніша, ніж здається.

Кивнувши, Мелісса на мить заплющила очі, повільно видихаючи повітря, а тоді промовила:

— Вибач… За вчора. Я зірвалася, попри те, що зараз найгірший час для цього. Обіцяю, це більше не повториться.

Я похитав головою.

— Ти не зобовʼязана завжди бути сильною, ти ж це знаєш? Я тут, щоб підтримати тебе, і вислухати, хай там що. Ти не мусиш бути завжди зручною.

— Майбутня графиня не може поводитися, як дитина, — заперечила вона, — Нехай я цього не обирала, це так. І мені доведеться якось із цим жити. Підлаштовуватися. Усе могло бути набагато гіршим. Я могла б опинитися деінде, в гіршому становищі і компанії… Я просто хочу сказати, нехай мені важко відмовитися від того, до чого я йшла роками… Я не можу завжди жаліти себе. Це нічого не дасть. Не виправить того, що вона накоїла, та… Я не хочу так жити, шкодуючи про те, чого не змінити. Я здатна на більше.

Я затамував подих, не здатний інакше висловити свій захват від її сили й рішучості, а тоді переплів наші пальці.

— Ти будеш чудовою графинею. Обіцяю, ти не будеш завжди на другому плані. Я дослухатимуся до тебе, якщо це буде на користь для графських земель та наших людей.

— Наших?

— Звісно, — я кивнув, — Щойно ми одружимось, вони стануть і твоїми людьми.

— Не впевнена чи це правильно… Я маю на увазі, що мені треба буде багато чого вивчити, перш  ніж… Дійсно перейняти обовʼязки. Я не хочу нікому нашкодити через брак досвіду чи знань.

— Не нашкодиш. Я навчу тебе всього. Поступово. Але зараз…

— Треба якось пережити королівські інтриги та весілля, — зітхнувши, кивнула вона, — Так…

Я стиснув губи.

— Є купа речей, котрі ми мусимо обговорити до весілля. Щодо звʼязку та ритуалу… Ти маєш знати чого очікувати. І Її Величність…

— Королева?

— Вона може запросити тебе на чаювання. Без мене чи Юмі. Ти можеш опинитися із нею сам на сам.

— Якось дам раду. Адвокатів вчать взаємодіяти з різними клієнтами… Гадаю я впораюся. Підлещуся до неї абощо… Дивитимусь за обставинами. Не хвилюйся. Я уникатиму небезпечних тем і просто казатиму те, що вона хоче почути.

Що ж… Можливо я знову її недооцінив.

— А щодо ритуалу та іншого…

Я не встиг договорити, Юмі повернулася до кімнати, щоб передати конверт на срібній таці. Звісно, я одразу впізнав цю печатку.

— Повідомлення від королеви, — оголосила Юмі, — Її служниця веліла передати пані Ліссі, що чекатиме вас сьогодні на обідньому чаюванні, в критому зимовому саду.

Прокляття, я знав, що так буде, та навіть не припускав, що Її Величність почне діяти так скоро.

Та Мелісса відреагувала на це повідомлення мʼякою посмішкою.

— Дякую, Юмі. Перекажи служниці Її Величності, що я негайно почну підготування.

— Так, звісно, пані.

Вона вклонилася, й знову залишила нас. Тим часом Мелісса відкрила листа й почала читати його. Було нелегко дочекатися, поки дійде черга до мене, та я втримався.

— Лист доволі офіційний, ймовірніше за все, королева запросила мене з чистої ввічливості, — спокійно промовила вона. Хоча її пальці ледь помітно тремтіли, коли вона передала мені листа.

— Можливо, — погодився я, — та тобі однаково слід бути обережною із нею. Розваги в палаці можуть бути... Жорстокими.

— Звісно. Дякую, що піклуєшся про мене, справді. Я знаю, це якось повʼязано із печаткою та іншими речами, які я поки не розумію, та я дійсно це ціную. Не думаю, що вижила б у цьому світі без твоєї підтримки, тож...

— Тобі не треба про це турбуватися, Меліссо. Я завжди буду поруч, хай там що.  І та тема, яку ми не встигли обговорити...

Двері знову відчинилися, впускаючи служницю, й Мелісса мʼяко всміхнулася.

— Ми можемо обговорити це пізніше. В нас є ще тиждень до весілля. Гадаю, часу вдосталь.

Я не розумів як вона це робить. Як тримає себе в руках? Чому не намагається негайно вибити з мене усі відповіді? Вона могла б наказати Юмі зачекати ще трохи й допитати мене.