РОЗДІЛ 9

Ліам

Це було гірше, ніж я очікував.

Хоча Мелісса відреагувала на новину про те, що вона застрягла у цьому світі, без сліз та криків, дивитися на те, як світло зникло з її очей, було боляче. Спустошливо.

Я знав, що вона потребувала часу, щоб прийняти це та обгорювати втрачені можливості, і неможливість полегшити, прискорити це для неї, мене вбивала.

Мабуть, я мусив дякувати Його Величності за таке вчасне запрошення, інакше не мав би виправдань для того, щоб знаходитися з нею стільки часу поряд.

Щойно наша карета зупинилася, я вийшов з неї першим, щоб допомогти вийти Юмі, а тоді Меліссі. Вона, не вагаючись, вклала пальці в мою долоню, та зробила це скоріше механічно.

— Я поруч, — пошепки нагадав я. Мелісса ледь помітно кивнула, а тоді натягнула на обличчя ввічливу посмішку, і саме вчасно, бо нас вирішив зустріти не абихто, а Його Величність з дружиною особисто.

Це була рідкість. Переважно вони зустрічали гостей всередині. Виключення — коли до палацу навідувалися представники інших королівських родин.

Попри привітність на їхніх обличчях, я напружився. Щось було не так.

— Вітаємо, Ваша Величносте, — я шанобливо вклонився, як і належало за етикетом. Мелісса присіла в глибокому реверансі, опустивши голову.

— Вітаю, Ліаме, Ліссо. Радий, що попри негоду ви прибули вчасно.

— Ми квапилися настільки, наскільки це було можливо, Ваша Величносте.

Я хотів розпитати короля про те, що стало причиною цього запрошення і такої уваги з його боку, та був змушений чекати, допоки Його Величність сам зачепить цю тему.

Та він тільки схвально кивнув, приймаючи мою відповідь. А тоді додав:

— Ви, певно, втомилися. Будь ласка, проходьте всередину. Слуги подбають про ваші речі.

— Дякую за вашу турботу, Ваша Величносте.

Мелісса увесь цей час була мовчазною, але ввічливою. Достатньо, щоб не викликати зайвої уваги чи питань. Звісно, переважно навіть Лісса поводилася добре, щоб не накликати на себе гнів королівської родини, але вона ніколи не була такою зібраною, спокійною.

Дивлячись на Меліссу було неможливо не відчути захват. Здавалося, ніби вона була створена задля того, щоб ходити залами палацу, ніби богиня, що спустилася на землю смертних.

— Хьюґо проведе вас до ваших кімнат. Після відпочинку, звісно, ми чекаємо, що ви доєднаєтеся до нас за вечерею, — промовив король.

Ми знову вклонилися.

— Так, Ваша Величносте.

Я ледве втримав усмішку на обличчі.

Зважаючи на пізню годину, часу в нас вистачить хіба що на те, щоб обмитися та перевдягнутися з дороги. Та аж ніяк не для відпочинку.

Проте, звісно, я не міг заперечити.

Оскільки ми з Ліссою були заручені, нас з Меліссою поселили у суміжних кімнатах. Юмі пішла із нею.

Це добре. Принаймні вона не буде сама.

Підготовкою кімнат та купалень займалися слуги Його Величності. Вони ж мусили допомогти нам підготуватися до вечері з королівською родиною. Швидкі. Тихі. Непомітні, наче миші.

Вони впоралися менше, ніж за годину. Мелісса була вдягнена у сукню кольору вранішньої зорі. Досі спокійна, відсторонена, вона ледь помітно кивнула мені, коли служниця супроводила її у нашу спільну вітальню.

— Ти в порядку? — пошепки спитав я.

— Так. Гадаю, нам краще поквапитися. Не слід змушувати Його Величність чекати.

В цьому вона мала рацію. Король ніколи не вирізнявся особливим терпінням, проте сьогодні, гадки не маю чому, він особливо нетерплячий.

— Гаразд. Тримайся поряд зі мною.

Разом ми рушили слідом за слугами, яким Його Величність звелів супроводжувати нас. Мелісса дивилася просто перед собою, ніби справді не вперше була в королівському палаці.

Лише ледь помітна зморшка між її брів, коли вона ніхто, крім мене, на неї не дивився, підказувала наскільки вона насправді нервувала.

Коли ми зупинилися перед дверима південної зали, в якій мала проходити сьогоднішня вечеря, слуга, що стояв біля них, відчинив їх перед нами, оголосивши королівській родині про нашу появу.

Увійшовши всередину, ми знову вклонилися, і на мить мені здалося, що я помітив в очах Його Величності якийсь дивний блиск.

Я ніколи не вирізнявся гарною інтуїцією. Не вірив у передчуття. Але тієї миті нічого так не хотів, як забрати Меліссу якомога далі. Від цієї зали, від палацу і від короля.

Звісно, я не міг цього зробити. Це було б неприпустимо, і мало б катастрофічні наслідки для усього графства.

Тож я просто стиснув її руку, щоб вона відчула, що я поряд, і, з дозволу Його Величності, ми зайняли свої місця за столом. Поруч.

Та, попри це, мій неспокій нікуди не подівся. Він зачаївся, ніби сполоханий звір в очікуванні нападу.

— Я радий, що ви до нас приєдналися, Ліаме. І, впевнений, ти хочеш знати чому я тебе викликав.