РОЗДІЛ 8

Мелісса

Мені наснився дивний сон. Звісно, якщо його можна назвати дивним, зважаючи на всі дивацтва, що сталися в моєму житті, починаючи з Різдва.

В ньому я бачила Ліссу та того хлопця, Сола, хоч і ледь впізнала його без костюму та штучної бороди. Взагалі-то тепер, без дурного маскування, я могла зрозуміти її вибір.

Як і Ліам, він був високий і нелюдськи гарний, з коротким світлим волоссям, синіми очима і струнким, спортивним тілом, яке майже не приховував чорний шовковий халат, котрий той навіть не подумав завʼязати.

Та, замість насолоджуватись життям, яке вона в мене вкрала, Лісса була роздратованою.

В неї дзвонив телефон, й кинувши погляд на екран, вона роздратовано загарчала та натиснула на кнопку вимкнення.

Вони були у сучасній, дорого обставленій кімнаті, що була більша за всю мою квартиру, з великим панорамним вікном, звідки відкривався огляд на ціле місто. 

Схоже, ким би не був цей Сол у моєму світі, заробляв він непогано.

— Ця штука мене так дратує! Чому люди в цьому світі взагалі ними користуються? І чому, заради Безодні, їй постійно хтось пише та дзвонить?! І чому вона розбудила нас о шостій ранку?

— Це будильник, Ліссо, — м'яко промовив Сол, наливаючи каву у чашку, — Люди в цьому світі спеціально вмикають їх, щоб вчасно прокинутися.

— Та ж надворі досі ніч була! Хто взагалі прокидається так рано?

— Вочевидь, Мелісса прокидалася.

Зітхнувши, Лісса розпласталася на ліжку у якомусь рожевому пенюарі.

— Бідолашна! Це ж не життя, а якісь тортури! Ані хвильки спокою! Добре, що вона тепер там. Ліам про неї точно подбає.

Сол поставив коліно на широке двоспальне ліжко, геть не схоже на моє, й навис над Ліссою.

— Гадаєш він вже зрозумів, що це не ти? — промуркотів він, схиляючись до неї.

— Ну звісно! Ми ж геть різні! До того ж, буде достатньо одного погляду на печатку, щоб зрозуміти, що перед ним його справжня пара.

"Справжня пара? І як це в дідька розуміти?"

— Йому може бути непросто пояснити їй усе. Зрештою, вона не з нашого світу. І не забувай те, як негативно вона налаштована до романтичних стосунків...

— Ой, припини, — з посмішкою відмахнулася Лісса, — Це лише тому, що вона не зустрічала "того самого". От побачиш, опинившись поряд із Ліамом, пізнавши його, вона не зможе довго противитися їхньому зв'язку. Це лише питання часу коли вона в нього закохається.

— Сподіваюся ти маєш рацію.

— Звісно маю, дурнику. Кому як не тобі знати, як працює ця магія?

Вони поцілувалися так ніжно і пристрасно, що мені стало ніяково. Однак я не могла заплющити очі чи відвернутися, щоб не підглядати за ними.

А тоді Сол спитав:

— Гадаєш вона намагатиметься повернутися у цей світ? Схоже вона вважає цю свою роботу дуже важливою…

— Навіть якщо так, це неможливо. Для неї немає зворотнього шляху, адже тепер її стримує печатка угоди. Вона не зможе її позбутися. Особливо тепер, коли печатка змінилася. Їй доведеться змиритися із долею, й рано чи пізно вона зрозуміє, що все це на краще.

На мить мені здалося, ніби мене вдарили під дих. Не знаю, чи нормальний такий стан для когось, хто спить та бачить нічні жахіття, та, здається, в мене почалася панічна атака.

Я не могла дихати. Здавалося, ніби стіни пентхаусу тиснуть на мене, а підлога йде в мене з-під ніг.

Я не зможу повернутися? Через якусь печатку, яка незрозуміло як опинилася на моїй руці?

Ні. Ні-ні-ні... Це нічого не означає. Це просто сон. Нічне жахіття.

Це не те саме, як коли я побачила Ліссу у дзеркалі. Просто мій втомлений мозок сконцентрований на ній та тому, що коїться у моєму рідному світі, от мені і сниться... Всяке.

Тим часом Сол знову заговорив:

— Не думаєш, що слід було її якось попередити? Підготувати до усього цього?

— Коли б ми це зробили? — знизала плечима Лісса, — До того ж не варто лишати сліди, що можуть довести, що вона — не я. Ти ж знаєш як Його Величність ставиться до іншосвітян.

— Знаю, не дарма ж я на нього стільки працював. На щастя, я добре вмію приховувати свої відмінності... — він грайливо підморгнув Ліссі, переводячи останню фразу у флірт.

— До того ж, так в неї буде більше причин покладатися на Ліама. Впевнена, якщо вона навчиться йому довіряти та дозволить піклуватися про себе, це їх зблизить.

— Теж правда, — погодився Сол, притискаючи її до себе, а тоді заходився цілувати її тіло: ніжно, повільно, починаючи з щік та губ, поступово спускаючись до шиї, плечей, ключиць… — Ти справжня генійка у цьому, ти знаєш? Мене так заводить, коли ти говориш про близкість…

Трясця, хто-небудь, вимкніть цю трансляцію! Я не замовляла собі канал для дорослих!

На щастя, чи-то всесвіт, чи-то мій власний мозок, змилувався наді мною, і кімната, в якій усе відбувалося, почала поступово зникати, розчиняючись у тінях, аж тоді я почула шепіт Ліама: