РОЗДІЛ 7

Ліам

Мелісса здавалася збентеженою через мою відповідь. Та, хоч що вона про це думала, лише стримано кивнула.

Я усвідомлював, що така довга подорож може бути дискомфортною для неї, та потурбувався про те, щоб звести його до мінімуму, наскільки це взагалі можливо.

Нарешті, коли нам дали знак, що час сідати до карети, я відчинив двері перед нею та подав їй руку.

На мить вона застигла, дещо розгублено дивлячись на мене та мою простягнуту руку, а тоді нерішуче вклала пальці у мою долоню.

Піднявшись до карети по сходинках, вона опинилася всередині та вражено застигла, оглядаючи простір навколо.

Мабуть, для людини, що не мала справ із магією, там дійсно було чому дивуватися, адже всередині карета була значно більшою, ніж зовні, й більше нагадувала справжню кімнату, ніж оздоблення звичайної карети. Але ж ми мусили провести у дорозі два дні! У звичайній кареті це для всіх було б справжнісінькими тортурами. Натомість у цій… Можна відпочити, поїсти, поспати і навіть зробити вечірні процедури.

Подорож мала бути стерпною.

Досі вражена, вона озирнулася до мене. В її очах сяяла розгубленість, змішала із дитячим захватом.

Однак Мелісса не встигла нічого спитати, адже до карети, сяючи усмішкою, забралася Юмі.

— Хвилюєтеся, пані? — спитала вона.

— Мабуть, трішечки. Не знаю як моя втрата памʼяті вплине на зустріч.

— Усе буде добре, — мʼяко промовив я, дивлячись їй просто в очі, — Ми весь час будемо поруч, щоб підказати тобі та допомогти у разі необхідності. До того ж, ти готувалася.

Мелісса кивнула, вдячно всміхнувшись мені, а тоді пройшла до диванчика у кутку та сіла, склавши долоні на колінах.

Коли карета рушила, це не відчулося всередині, і, гадаю, стало ще однією причиною для її спантеличення. Вона раз у раз кидала на мене зацікавлені погляди, і я шкодував, що через Юмі не можу відповісти на цілу купу її запитань.

Звісно, я сподівався, що матиму в запасі достатньо часу, щоб усе надолужити.

— Пані, я взяла вам кілька ваших улюблених книжок у дорогу, щоб ви не сумували! — всміхнулася дівчина.

На мить Мелісса з цікавістю поглянула на шкіряні палітурки, однак, прочитавши назви любовних романів, раптом скривилася, перш ніж встигла приховати свою реакцію, тоді винувато всміхнулася й похитала головою.

— Вибач, мені здається я до них дещо охолола…

Юмі розгублено дивилася на неї, досі тримаючи в руках улюблені книжки Лісси, а я відвернувся, щоб сховати посмішку — настільки кумедною була ця сцена.

— Справді? Але ж ви їх так часто перечитували…

— Гадаю, в цьому і проблема, — Мелісса так впевнено схопилася за це пояснення, що, якби я не знав, що вона — геть інша особистість, ні за що не здогадався б, — Я перечитувала їх забагато разів, тому знаю сюжет надто добре, й мені більше не цікаво.

— Он воно як… — з сумом промовила дівчина. Хоча Мелісса не бачила в цьому проблеми, Юмі, вочевидь, хвилювалася, що підвела свою пані.

— Усе гаразд, правда, — спробувала заспокоїти її вона, — Якби я хотіла щось почитати, я сама подбала б про це. Зрештою, я доросла людина. До того ж, в мене є той записник. Я маю чим зайнятися.

Я вражено кліпнув, не приховуючи цікавості.

— Записник?

Мелісса знизала плечима.

— Так. Я вирішила, що з моїми… Проблемами краще завести щоденник. Але ти можеш почитати, якщо хочеш. Зрештою, шлях довгий. А мені зараз нічого не потрібно. Ти можеш відпочити.

Вочевидь, вона мала на увазі те, що опинилася в чужому світі, на місці незнайомки, де саме її походження несе у собі загрозу її безпеці.

Але для Юмі та інших “проблеми” — це “тимчасова втрата памʼяті”.

Наступні кілька годин я мовчки спостерігав за тим, як вона сидить над записником, задумливо крутить перо в пальцях, креслить якісь лінії та виводить рівні рядки. Спостерігав на відстані, хоча мене зʼїдала цікавість.

Я гадав, що Мелісса записуватиме власні думки, почуття, можливо спогади. Але те, що вона робила, було більше схоже на звіти та розрахунки. Структуроване. Логічне.

Вона дійсно була повною протилежністю Лісси. В усьому, починаючи з дрібниць.

Навіть якби вона мені не зізналася, я зрозумів би, що щось не так. Щось змінилося. Зокрема печатка.

Я досі не був впевнений у тому, що зможу легко пояснити це Його Величності. Або ж нашим батькам.

Раніше печаті не змінювалися. Принаймні такі випадки були мені невідомі. Проте я мав змусити їх повірити у те, що це сталося. Ніхто не має дізнатися, що вона не Лісса. Не раніше, ніж вона стане моєю дружиною і буде захищена від будь-яких загроз. Бо після церемонії єднання будь-яка перевірка покаже, що вона належить до цього світу.

Головне, аби вона погодилася на це.

— Щось не так? — помітивши мій пильний погляд, Мелісса зашарілася.

— Ні. Просто цікаво що ти креслиш, — я вирішив бути відвертим.