6.3

Помʼявшись, Юмі на мить відвела погляд, а тоді тихо промовила:

— Так, проте… Боюся, пані, ви ніколи не цікавилися такими речима. До того ж, оскільки ви досі не перейняли статус графині, фактично ці обовʼязки зараз виконує Його Світлість.

Тобто Ліам віддувається і за себе, і за свою халепу-наречену? Бідний чоловік…

— Звісно, якщо ви бажаєте, ми можемо відновити уроки, від яких ви відмовилися, відколи приїхали сюди, — спішно додала дівчина, — Щоб ви могли перейняти обовʼязки як слід, після весілля.

Точно. Ліам та Лісса ще тільки заручені. Попереду весілля, котре стане моїм, якщо нічого не змінити. А я досі навіть не поцікавилася скільки в мене часу.

— Це звучить чудово, — промовила я, сподіваючись, що моє наступне питання не вибʼє геть весь грунт з-під її ніг, — Послухай, Ліссо… Як гадаєш, в нас достатньо часу, щоб… Владнати усе до весілля?

Зрештою я вирішила не питати в неї прямо, й трохи схитрувати.

Юмі рішуче приклала руку до грудей, і промовила:

— Я зроблю усе, щоб допомогти вам, пані Ліссо. І з тим, як ви змінилися… — вона трохи спохмурніла, — Я, звісно, стурбована вашим здоровʼям, але ви змінилися. Вам ніби більше не байдуже, і… Гадаю, ви будете чудовою графинею.

— Дякую, — я трохи розчаровано зітхнула, бо не отримала жодної конкретики, але що ще мені залишалося? Доведеться пізніше спитати в Ліама, й сподіватися, що я матиму достатньо часу для того, щоб знайти шлях у рідний світ.

Зазвичай я не така розгублена. В мене навіть на робочому столі не хаос, хай як ці страхітливі купи папірців на нього скидаються. Усе упорядковане. Мій планер весь списаний покроковими інструкціями. В моєму ноутбуці немає жодного файлу чи папки, що мала б якусь незграбну назву, ніби кіт раптом вирішив пробігтися клавіатурою. Я така дотошна, що аж страшно.

Але тут… Я розгублена. В моїй голові справжня мішанина, бо я не знаю за що мені хапатися. В мене немає планера. І, хай як сильно я б воліла повернутися додому просто сьогодні, допоки моє життя ще не перетворилося на суцільну катастрофу, мабуть, час визнати, що я мушу його завести.

— Скажи, а в мене випадково немає якогось блокноту?

— Блокноту? — перепитала Юмі з таким виразом обличчя, ніби я спитала в неї як доїхати до Північної Америки, і я заледве стрималася, щоб не ляснути себе по чолу.

Ну звісно! Тут, якщо вони і існують, точно не називаються так! Молодець, Штірліц! Як три пальці показати!

— Ем… — глитнувши, я відвела погляд, намагаючись вигадати якесь пояснення, виправдання, але, звісно, в голову лізли тільки різні дурниці, — Я мала на увазі зошит… — невпевнено промовила я, — Записник? Щоденник? Книжку з порожніми сторінками?

На жаль, своїми поясненнями я зробила тільки гірше, змусивши дівчину перелякано дивитися на мене.

От дідько… Треба було звернутися до Ліама. Принаймні в нього мої “дивацтва” не викликатимуть паніки та неприємних питань.

Але вже пізно. Справу зроблено. Доведеться мати справу із тим, що є.

— Пані, звісно, я можу принести для вас записник, але… Ви ж не збираєтеся почати вчитися просто зараз?

Вона виразно поглянула на вікно, за яким стемніло ще кілька годин тому, і я ледве не розсміялася від полегшення.

То ось через що вона хвилювалася? Гадала, що я знову працюватиму усю ніч й забуду про відпочинок?

— Звісно ні, Юмі, — значно спокійніше промовила я, — Я обіцяла Ліаму, що як слід відпочину перед подорожжю, і не створюватиму нових проблем. Просто… Я б хотіла трохи впорядкувати думки в голові, перш ніж лягати спати.

— Ох, добре, пані. Я подбаю про це. І про письмове приладдя, звісно. І подам вам чаю. Але тільки після вечері. Сьогодні кухар приготував рагу…

Від згадки про їжу у шлунку схвально зауркотіло.

— Звучить чудово. Дякую, Юмі.

Раптом дівчина зашарілася.

— Останнім часом ви дякуєте геть за все, що я роблю.

Я завмерла, розгублена через її слова. Невже Лісса і цього не могла нормально зробити, що бідна дівчина така розчулена простою ввічливостю?

І це такій вона мусила прислужувати? Допомагати з усім?

А Ліам мав вийти за це дівчисько?

Важко зітхнувши, я стиснула перенісся.

Можливо їй не варто повертатися? Нехай собі залишається там, в Харкові, коли я повернуся. Або поїде собі деінде з новим коханцем, тільки не видає себе за мене. Ліаму та іншим буде набагато краще, якщо вони оголосять, що вона просто втекла.

Шкода, що їй було замало це зробити. Якби ж вона тільки не втягнула мене у ці дурнуваті ігри!

— Юмі, ти дуже добре виконуєш свою роботу. Крім того, ти добра до мене, хоч це і не є частиною твоїх обовʼязків. Звісно, я тобі вдячна. І мені шкода, якщо я не часто казала це тобі раніше.

— Пані… — раптом, приклавши долоню до рота, схлипнула вона, — Іноді мені здається, що сталося диво, й хуртовина принесла нам нову, змінену вас.

Мабуть, в якомусь сенсі, вона мала рацію. За виключенням того, що мене сюди принесла не хуртовина, а пара шахраїв, що за кілька днів вже, мабуть, новий рік святкуватимуть, щасливо попиваючи шампанське “Кристал” зі своїх бокалів в якомусь пентхаусі, поки годинник буде відраховувати час до закінчення моєї ледь початої кар’єри та нав’язаного шлюбу.