РОЗДІЛ 6

Мелісса

Хай як сильно я воліла залишитися в маєтку Ліама та продовжити пошуки відповідей, ігнорувати запрошення короля було надто небезпечно. Тож мені довелося змиритися із тим, що усе це затягнеться ще мінімум на кілька днів.

Однак було ще одне місце, котре я хотіла перевірити, перш ніж сяду в карету. Просто щоб знати, що зробила все, що могла.

Вислухавши мене, Ліам нахмурився.

— То ти просиш мене зняти захист з вікон, щоб… 

— Щоб перевірити, чи Лісса не закріпила чогось за вікном, — кивнула я, розуміючи як це звучить. Зараз надворі зима, і погода не найкраща для того, щоб зберігати листи, або будь-що назовні. Але це єдине місце, де слуги не могли б нічого випадково знайти, прибираючи в її кімнатах.

— Гаразд, — зрештою кивнув він, — Але я сам перевірю. Не хочу, щоб ти ризикувала, висовуючись з вікна.

Я, звісно, не збиралася аж так висовуватися, щоб це становило якийсь ризик. Зрештою, я не божевільна. Однак я не сперечалася. Байдуже хто з нас це зробить. Головне — перевірити мою теорію.

— Дякую.

Я сиділа, відпочиваючи після нашого спонтанного уроку танців, нарешті залишена у спокої з пирогом та чаєм, поки Ліам, наблизився до вікна, відчинив його та… Спокійнісінько визирнув з нього, ніби там не було невидимої перешкоди.

— То вікна були захищені тільки від мене? — спитала я, примружившись, щойно Ліам, обстеживши простір за вікном, повернувся в кімнату, й зачинив хвіртку.

Ельф спокійно подивився на мене, й проказав:

— Хуртовина закінчилася, тож захист зняли.

Спалахнувши від обурення, я схопилася за чашку та зробила великий ковток вже холодного чаю.

От нахаба! Міг бодай сказати мені, що ніякого захисту більше немає!

А за мить мені стало соромно за власну дратівливість. Звісно він не сказав. Зрештою, я вчора ледь на стільці не вбилася, а тут повідомила йому, що хочу висунутися з вікна, щоб перевірити, чи раптом Лісса не використовує те місце, як сховок!

Я б собі теж туди лізти на його місці не довірила.

Трохи заспокоївшись, я провела його задумливим поглядом спочатку до гардеробної, а тоді до спальні. Зрештою, Ліам так нічого і не знайшов, тож я змирилася із тим, що чергова ідея виявилася марною.

Звісно, це засмутило мене, однак я не збиралася опускати руки.

Я продовжу, коли ми повернемося. Але, для початку, я мушу пережити зустріч з місцевою королівською родиною, що так не любить іншосвітців, і  не виказати, що я — насправді ніяка не Лісса.

— Мені шкода, — промовив Ліам.

Я похитала головою.

Він не мусив перепрошувати за дії іншої людини. Впевнена, Ліам не міг передбачити, що у своєму небажанні виходити за нього вона зайде аж так далеко.

— Усе гаразд. Я просто шукатиму далі, поки варіанти не закінчаться.

Я дуже сподівалася, що до тієї миті знайду бодай щось, що наблизить мене до повернення. Бо інакше…

Що робити, якщо зі втечею тих двох доріжка, якою мене вивезли з рідного світу, закрилася? Залишатися тут і грати роль чужої нареченої, а тоді дружини? Вдавати графиню?

Ні, звісно, Ліам гарний, і, схоже, порядний чоловік. Він не схожий на тирана, опинитися з яким один на один було б жахливо, навіть в таких умовах життя, і, мабуть, між нами таки є хімія, бо під час танцю в мене навіть шкіра вкрилася сиротами, і він навіть не вилаявся, коли я наступила на нього

Але сама тільки думка про те, щоб залишитися тут назавжди…

Тут мені точно не стати юристкою. Єдине, що на мене чекатиме — це шлюб і материнство. Й усе в мені постає проти цього.

Я можу більше. Я заслуговую на більше. Тому я мушу повернутися.

— Пообіцяй, що поспиш сьогодні уночі, — раптом сказав Ліам, — У ліжку. Юмі дуже хвилюється через те, що ти не дбаєш про себе. І я теж.

Я пирхнула, хитаючи головою.

— Так очевидно, що я знову думаю про пошуки?

— Думаю ти не здатна всидіти без діла, і це чудово. Але краще поспи. Дорога може бути важкою з незвички.

Я знизала плечима.

— Коли мачуха брала мене з собою у відрядження, я завжди спала, поки ми їхали. Я могла б поспати в екіпажі… Чи іншому транспорті. Але ти маєш рацію. Того разу мене трохи занесло… Це через тривожність. Я часом не можу спати і працюю на виснаження. 

— Юмі може готувати для тебе заспокійливий чай перед сном. Я, зізнатися, іноді сам не можу без нього впоратися. Але я вже засвоїв: якщо виснажити себе до стану, в якому неможливо працювати, це призведе тільки до більшого накопичення роботи.

— Це ти так турбуєшся про мене?

Я не мала б всміхатися. Ненавиджу коли мені кажуть, що я забагато працюю та що мені варто відпочити. Але чомусь всміхаюся. Мабуть, тому, що Ліам дібрав на диво влучне формулювання.

— Можливо.

Він повертає мені усмішку, і… О боже, яка в нього усмішка!