5.3

— Я розумію, — зрештою промовив я, кинувши погляд у вікно, — Я завжди знав, що успадкую титул та обовʼязки батька. На мене покладали очікування, і доводилося багато працювати, щоб відповідати їм. В тому числі з Ліссою. Однак вона… робила усе, щоб додати мені клопоту. Її ніколи не хвилювало як це відобразиться на мені, чи цьому графстві… Мені здавалося, що з часом Лісса зрозуміє, що я такий само позбавлений вибору, як і вона… Проте, вочевидь, я помилявся. Щодо всього.

Якийсь час Мелісса мовчки дивилася на власний чай, а тоді зітхнула.

— Зізнаюся, мені не подобається концепція навʼязаного шлюбу. В моєму рідному світі більшість країн та культур вже відійшли від цієї традиції. В моїй країні кожен сам вирішує з ким і коли повʼязати своє життя. І чи взагалі повʼязувати.

Помітивши мій подив, вона додала:

— Звісно, існує певний тиск суспільства, якщо ти довго одна, проте на нього можна просто не зважати… Тож я можу зрозуміти жагу Лісси до свободи вибору, якої її позбавили. Проте методи, якими вона користується, і її ставлення до інших…

Похитавши головою, Мелісса відколола виделкою шматочок лимонного пирога, й відправила його до рота, а тоді видала тихий стогін, від якого моїм тілом промайнула хвиля жару.

Прокляття! Я ніколи так не реагував на звуки, але це… Найзвабливіше, що я коли-небудь чув.

Я оточу цю дівчину пирогами.

— Схоже, твій рідний світ чимало відрізняється, — зауважив я, намагаючись відволіктися від попередньої реакції на неї.

— Він не ідеальний, — визнала Мелісса, — В ньому також чимало недоліків, несправедливості… Навіть наша юридична система неідеальна. Проте в ньому чимало чудових речей. Я не уявляю себе… Деінде.

— Цей світ також має як чудові, так і неприємні сторони.

— Впевнена, що так і є. Я… Не думаю що тут настільки жахливо. Хоча, звісно, відсутність фемінізму мене вбиває.

— Фемінізму? — насупившись, спитав я, — Це якийсь різновид ліків?

Якщо їй необхідне особливе лікування, я цей фемінізм з-під землі дістану!

Вражено кліпнувши, Мелісса раптом захихотіла. А тоді, змахнувши сльозинку з кутика очей, промовила:

— Вибач, я… Розумію, чому ти так вирішив. Але це не ліки. Це назва руху за права жінок. Він зʼявився у моєму світі в певний період часу. Це завдяки йому нас більше не продають заміж проти нашої волі. Ну, в більшості країн. Також жінки мають право на освіту та працю, а не змушені обмежуватися дітьми та господарством. Є, звісно, й такі, що обирають цей спосіб життя, але тому, що хочуть, а не тому, що мусять.

— О… — раптом я відчув себе найбільшим йолопом. Здається навіть зашарівся. — Але ж ти сказала, що його відсутність…

— Вбиває мене, так. Це такий вираз в моєму рідному світі. Це значить, що це мене дуже гнітить.

— Гнітить?

— Пригнічує і засмучує, — Мелісса закивала, — Бо так і є, це сумно. В жінок, що зростають у такому світі, менше можливостей для розвитку, і тим паче успіху. Але не хвилюйся, я не збираюся йти проти закону та наражати нас обох на небезпеку. Я хочу повернутися додому з цілою головою, і сподіваюся, що ти допоможеш мені із цим. Ну… Знаєш, щоб  ніхто не зрозумів, що я — не Лісса.

— Звісно. Я тебе захищу. Власне…

Раптом у двері почувся гучний бадьорий стукіт. Я напружився і спохмурнів, невдоволений тим, що нас перервали, однак відповів, а тоді пролунав не менш схвильований голос Юмі:

— Ваша Світлосте, моя пані, я перепрошую за втручання, але для вас щойно доставили листа! Із королівською печаткою!

Підвівшись, я рішуче закрокував до дверей, міркуючи над тим, що могло змусити Його Величність так раптово звʼязатися зі мною. Можливо це повʼязано з негодою?

Хай там як, забравши лист в дівчини, я сподівався не побачити у ньому поганих новин.

— Дякую, Юмі, ти можеш бути вільною, — промовив я. Служниця кинула стривожений погляд на Меліссу, тоді вклонилася та залишила кімнату. Я ж розгорнув листа і почав читати.

Дівчина не допитувалася, терпляче чекаючи, поки я сам вирішу поділитися новинами, однак я раз-у-раз ловив на собі її зацікавлені погляди.

Вивчивши рівні рядки, виведені золотим чорнилом, я склав лист та повільно видихнув.

— Король хоче нас бачити, — зрештою промовив я.

— Нас? — напружено спитала Мелісса, — Тобто тебе та Ліссу?

— Так, це запрошення для мене і моєї нареченої.

— У королівський палац.

— Так. Її Величність влаштовує бал, тож запрошені усі поважні роди.

Кивнувши, дівчина знервовано закусила губу.

— Коли?

— Завтра.

— От дідько… — вона, певно, щойно подумала про те, що ні за що не встигне помінятися з Ліссою місцями так швидко, — І що будемо робити?

Я виразно вигнув брову. Відповідь була очевидна.

— Ми не зможемо проігнорувати це запрошення, Меліссо. Це сприймуть за вияв неповаги. Подібні образи… Можуть погано вплинути на все.