3.4

Оскільки вже було доволі пізно, шляхом до кімнат Лісси нас ніхто не помітив. Звісно, оскільки ми офіційно заручені, і формально поки не маємо намірів перетинати межу, це не дуже критично. Однак, якби до відома її батьків дійшло, що ми були в її кімнатах без свідків у таку темну пору доби…

Гадаю, весілля влаштували б за кілька днів, і жоден з нас не мав би права голосу.

І, хоча я мав намір привʼязати Меліссу до себе, не хотів, аби вона почувалася мов у пасці.

Зупинившись перед дверима у кімнату, дівчина, анітрохи не вагаючись, відчинила їх та запросила мене до середини, чого, мабуть, не зробила б жодна пристойна леді в цьому королівстві. Хіба що бажаючи прискорити своє заміжжя.

Вона, звісно, до них не відносилася.

— Ось, проходь. Я вже обшукала ліжко та стіл, проте, гадаю, тут не завадить свіжий погляд. Раптом я щось пропустила? Ти можеш оглянути їх ще раз, поки я перевірю книжкову шафу та за картинами…

Перш ніж я встиг бодай щось відповісти, Мелісса вже рушила до книжкових полиць, вивчаючи їхній вміст. Її уважний погляд ковзав корінцями книг, читаючи написи на корінцях, виймаючи на гортаючи кожну, сподіваючись знайти якусь підказку. Й мені не залишалося нічого, крім як доєднатися до неї, виконавши її прохання.

Я, звісно, не встиг прочитати жодної сторінки з книг, принесених Кормаллом, однак припускав, що в жодній із них не було сцени, де головний герой наполовину стирчить з-під ліжка, шукаючи таємний сховок своєї нареченої, чиє місце зайняла чужинка, що також є його парою.

Прокляття!

Струснувши з руки павука, я виліз з-під ліжка, щоб оглянути його зверху, як раптом почув звук, з яким стілець совається підлогою, й повернув голову саме вчасно, щоб помітити, як Мелісса забралася з ногами на стілець, перевіряючи верхні полиці.

І все б нічого, якби той стілець раптом не хитнувся.

— Обережно!

Дівчина скрикнула, змахнувши руками, намагаючись в останню мить схопитися за книжкову шафу, проте їй не вдалося, й вона полетіла додолу.

Я діяв виключно на інстинктах. Так швидко, як тільки дозволяло тіло. Однак встиг підхопити її лише над самою підлогою, помʼякшити її падіння, власне, собою.

Спина та потилиця відізвалися тупим болем, однак я відчув полегшення від того, що зумів запобігти гіршому. Розгублена, Мелісса лежала на мені, майже не дихаючи, й, не кліпаючи, дивилася мені просто в очі. Крізь тонку тканину сорочки та її домашньої сукні, я відчував, як шалено стукотить її серце.

За мить жоден з нас не поворухнувся. Здавалося, от-от станеться щось важливе. Як раптом Мелісса знітилася та спробувала піднятися, от тільки, заплутавшись у власній сукні, лише різко звалилася назад, змусивши мене ледь чутно зашипіти.

— Вибач! Вибач, я зараз… Ой!

Вона перевалилася через мене, і, зрештою, сіла порад на підлозі. Скориставшись нагодою, я припіднявся на ліктях, й оглянув її. Зовні, га перший погляд, Мелісса здавалася неушкодженою.

— Усе гаразд, — хрипко промовив я, — Ти не забилася?

— Ні, я… Більше злякалася. Усе завдяки тобі, дякую. Я, мабуть, точно б зламала собі щось, якби не твоя допомога. Пробач… Ти сам як? Сильно забився? Голова не йде обертом? А спина не болить?

Вона занепокоєно підсунулася, вдивляючись мені в очі, а тоді підсумувала:

— Реакція на світло наче нормальна… Вибач, я перевірю…

Пальці дівчини потягнулися до мене, й легенько торкнулися моєї потилиці, зариваючись у волосся й погладжуючи так, що я замружився та ледь не замуркотів, наче кіт.

Приємно… Не памʼятаю, коли хтось востаннє так торкався моєї голови. Мабуть, ще у дитинстві? Але це було так давно…

— Гулі наче нема, але, мабуть, тобі не слід якийсь час робити різкі рухи. І нахилятися.

Спохмурнівши, Мелісса кинула тоскний погляд на вікно й додала:

— Гадаю доведеться трохи відкласти пошуки. Тобі потрібен спокій та відпочинок. Краще, мабуть, випити води та піти спати.

Цей вияв турботи був приємним та новим для мене, однак спроба спровадити мене з кімнати мені не сподобалася, й викликала хвилю заперечення:

— Я не залишу тебе, щоб ти знову полізла на той стілець та забилася, — похмуро відказав я, а тоді додав, зрозумівши, що вона цього, певно, не знає: — До того ж, зі мною усе гаразд. Ельфи міцніші, ніж люди.

Судячи з суворого виразу на обличчі Мелісси, вона не дуже повірила моїм словам.

— Не знаю наскільки ви, ельфи, міцніші, проте впевнена, що битися головою нікому не на користь. А ще, я, можливо, іноді перегинаю палицю, проте не дурна. Вдруге сама на шафу не полізу, тому можеш бути спокійним, і відпочити. Я почуваюся винною, і не хочу, щоб тобі стало гірше, бо ти змушений мені допомагати. Відкладемо це принаймні до ранку, гаразд?

Раптом вона позіхнула, прикривши рота долонею, і я усвідомив, що вона така само втомлена, як і я. Можливо навіть сильніше. Мелісса казала, що, перш ніж потрапити сюди, вона затрималася на роботі допізна. Мабуть, це ставалося регулярно.

— Тобі теж слід поспати, — зауважив я, пильно дивлячись на неї, — Не думаю, що кілька годин сну зіграють багато ролі.