РОЗДІЛ 3

Ліам

Залишивши слугам розпорядження щодо Лісси, я знову повернувся до роботи. Однак вперше не міг повністю на ній сконцентруватися.

Думки так і линули до Мелісси. До печатки, що засяяла золотом. До розгубленості в її великих зелених очах, коли вона торкнулася мого вуха, ніби раптом забула, як це непристойно…

Те, що я спочатку прийняв за брехню, вочевидь, було правдою. Отже, Лісса втекла, й натомість залишила мені дівчину, яку схвалили Боги? Чи справді це співпадіння, що вони з нею схожі, мов дві краплі води?

Відповіді на це питання я не мав, але дуже хотів дізнатися.

А ще, попри все, в грудях наростало незнайоме, тепле відчуття.

Моя пара… Я не міг повірити у те, що Лісса справді відшукала її. Ще й влаштувала усе так, щоб я не мав жодного бажання повертати її саму. От тільки Мелісса, схоже, не збирається із цим миритися.

Так, мені вдалося вмовити її заспокоїтися та перечекати хуртовину, й тримати правду про своє походження у таємниці. Але лише тому, що вона чекає, що я їй допоможу.

Схоже, що її світ дуже відрізняється від цього. Дівчина її віку, що важко працює та пізно повертається додому без супроводу, без охорони…

Який дивний світ та правила! Це ж небезпечно! Пощастило, що цього разу усе закінчилося добре. Але ж могло статися що завгодно…

Зітхнувши, я відклав черговий звіт, закінчив заповнювати папери на закупівлю зерна та ліків в сусідньому герцогстві, й, поставивши останню печатку, підвівся та підійшов до вікна.

Відколи Мелісса зʼявилася на порозі маєтку, хуртовина тільки посилилася. Десь вдалині почулося вовче виття — чергове нагадування про небезпеки, які чекали на дівчину надворі, і я напружено стиснув щелепи, міркуючи над тим, що робити далі.

Навряд вона змириться, якщо я скажу їй, що шляху назад немає. Це тільки відштовхне її, підірве і без того хитку довіру до мене, змусить Меліссу діяти самотужки, й, зрештою наразить її на небезпеку.

Ні… Треба діяти інакше. Хитріше.

Змусити її зачекати, зблизитися і закохати в мене так, щоб вона більше не хотіла вертатися.

План був чудовий, майже геніальний. За виключенням однієї малесенької деталі…

На відміну від Лісси, що противилася нашому шлюбу, бо шукала справжнє кохання, Мелісса взагалі не шукала його, повністю присвятивши життя роботі… Котра залишилася в її рідному світі. Далеко звідси. Там, куди вона прагне повернутися.

Доведеться докласти чималих зусиль, щоб це змінити. І нарешті знайти час на власну наречену…

Раптом почувся стукіт у двері, й з мого дозволу Юмі увійшла до кабінету. Дівчина виглядала трохи схвильованою, однак не засмученою, як зазвичай. Схоже, Мелісса ладнала з особистою покоївкою набагато краще за свою попередницю.

Це добре. Їй знадобиться підтримка та компанія.

— Вона поїла? — спокійно спитав я. Коли я пішов, Мелісса здавалася мені голодною, тому я наказав Юмі принести їй ситну вечерю. Можливо, навіть трохи забагато. 

— Так, Ваша Світлість. Леді Лісса… Я хвилююся за неї, — тихо визнала вона, — Ця втрата памʼяті…

— Мусить залишитися у таємниці, заради її ж блага, — похмуро обірвав я її.

Звісно, я не припускав, що Юмі може порушити мій наказ, інакше не тримав би її у своєму маєтку. Однак мусив попередити її.

— Якщо хтось за межами маєтку про це дізнається, це в першу чергу нашкодить її репутації. Тому ми мусимо приховати це, допоки її спогади не відновляться. Натомість їй знадобиться допомога. Знаю, ми можемо на тебе покластися.

— Так, Ваша Світлосте.

Покірно схиливши голову, дівчина присіла у реверансі.

— Проте, якщо дозволите… Можливо пані слід оглянути лікарю? Я боюся, що втрата памʼяті може бути не єдиною проблемою. Якщо вона справді вдарилася головою…

— Щойно хуртовина вщухне, я знайду лікаря, якому можна довірити цю делікатну проблему. А до тих пір покладаюся на тебе. Прослідкуй, щоб вона не перенавантажувалася, добре їла та перебувала у теплі. Якщо тебе щось турбуватиме, і її також, звертайся до мене.

— Так, Ваша Світлосте. Як накажете.

Зрештою, вона залишила мій кабінет, і я зітхнув. 

Як їй сподобатися?

З Ліссою… Усе завжди було офіційним, згідно з правилами та традиціями. Я ніколи не мусив турбуватися про такі речі, як перше враження чи симпатія. Просто був чемним із нею. Запрошував на прогулянки так часто, як того вимагали наші заручини, говорив про те, про що було прийнято говорити, і дарував подарунки, коли це було необхідно.

Проте цього разу мені не хотілося обмежуватися простою формальністю. Я хотів, щоб усе було інакше. По справжньому. Навіть якщо Мелісса вважатиме, що усе це гра, аби ніхто не дізнався про її іншосвітнє походження.

Якби Лісса була тут, вона, певно, сказала, що я нарешті розумію її. І я, мабуть, навіть не заперечував би.

Сама думка про Меліссу приємно гріла груди й водночас викликала в мене нервове тремтіння. Я майже не знав цю дівчину. Як їй сподобатися? Як її вразити?