2.4

Та, хоч вона і погодилася, в її очах однаково читався сумнів. Крім того, дівчина раз у раз позирала на двері, ніби ті відкриються без попередження, і хтось побачить, як вона пʼє чай зі своєї пані.

Ніби це якийсь злочин!

Ну, можливо, за мірками цього світу, це дійсно неприйнятно, але ж я не пропоную робити це на загал, й організувати культурну революцію. Про що ніхто не дізнається, від того шкоди не буде.

— Юмі, — мʼяко промовила я, — Я, звісно, багато чого не памʼятаю, але сумніваюся, що хтось зазирне до моєї кімнати без дозволу.

— Ваша правда, моя пані, — визнала дівчина, поволі розслабляючи плечі, — Але я вперше роблю щось таке… сміливе.

Так, припускаю, що раніше вона не порушувала жодних правил, піклуючись про власну репутацію, якщо вже її приставили до Лісси. Хоча, зважаючи на поведінку останньої, це радше слід вважати покаранням, ніж винагородою.

Та й присутність пані, мабуть, не давала їй приводу розслабитися.

— Я розумію, яка це для тебе незручність, і вдячна, що ти погодилася. Будь ласка, пригощайся. А що залишиться — розподіли між іншими слугами, що зараз у маєтку. Він однаково завеликий для однієї мене.

Мабуть, було б правильно запропонувати шматочок і Ліаму, проте він здавався дуже зайнятим, і я не була впевнена, що варто його зайвий раз штурхати, відриваючи від справ.

— Ох, пані, це дуже щедро, але ви впевнені? Ви могли б залишити пиріг під стазисом, і він зберіг би смак та текстуру.

Здивовано кліпнувши, я подавила бажання розпитати її про це заклинання та магію, й натомість кивнула.

— Я… Хотіла б виправити негативне враження, котре могла викликати в усіх раніше.

На мить дівчина розтулила рота, ніби хотіла заперечити мої слова, однак не змогла та, зрештою, зітхнула.

— Добре, пані, я розпоряджуся.

А тоді, нарешті, й сама схопилася за шматочок, і ми почали їсти.

Ніжний, солодкий бісквіт з цукровою, золотистою скоринкою, контрастував із приємною кислинкою запечених яблук, а кориця ідеально доповнювала його пряним ароматом. Я ледь не застогнала від задоволення, коли їла його.

Хоч якась компенсація за усю цю підставу!

— Юмі, скажи… А скільки усього я встигла накоїти, відколи приїхала сюди? — зрештою спитала я.

Раптом дівчина пополотніла, а тоді закашлялася. Злякавшись, що вона вдавилася, я сунула їй до рук чашку з заспокійливим чаєм, і та вперше не відмовилася, одним махом спорожнивши половину чашки. А тоді, важко дихаючи, витріщилася на мене величезними очима.

— Я… Вибачте, моя пані! Я негайно принесу для вас чисту…

— Навіщо? — здивувалася я, а тоді зрозуміла, — Юмі, запевняю тебе, я не гидую. Тим паче, що сама дала тобі її. Заспокойся та доїж. Немає жодних причин ганяти тебе через такі дурниці. Краще розкажи мені про те, про що я питала. Якщо тобі не важко. Я справді була такою нестерпною?

— Ну що ви, пані! Я б ніколи…

— Але ж це так? Я зрозуміла це під час розмови з Ліамом, проте досі не знаю що саме зробила, тому мені потрібно, щоб ти була зі мною відвертою. Тільки так я знатиму як усе виправити.

Закусивши губу, дівчина відвела погляд.

— З вами… Іноді бувало непросто, — зрештою визнала вона, — Ви не раділи заручинам з Його Світлістю, які ваші батьки влаштували ще за вашого народження, й чинили спротив, як могли. Гадаю, ви сподівалися, що він стане на ваш бік, не витримавши ваших витівок, і разом ви змусите батьків скасувати заручини. А, коли це не вийшло, почали тікати. Загалом у вас було багато спроб, проте без успіху. На щастя, ви не постраждали. Але…

— Але ви мали зі мною клопіт, — зрозуміла я.

А Лісса врешті-решт зробила те, чого так прагнула.

Не те щоб я засуджувала її небажання виходити заміж за наказом батьків, звісно. Це як раз я, як сучасна людина, могла зрозуміти. Подібні традиції завжди здавалися мені дикістю і порушенням жіночих прав.

Однак те, що вона підставила мене натомість, я не могла прийняти та пробачити.

Цікаво, хто їй із цим допоміг? І чи зможе він повернути мене назад?

Сподіваюся разом із Ліамом ми зможемо його знайти та змусити усе виправити. Ото вже Святий-Миколай недороблений! Диво він мені на свята подарував! Різдвяну компанію!

Нехай тільки но попадеться мені, шахрай проклятий! Я йому покажу як людей викрадати! Свою сиву бороду таку матиме, що штучна більше не знадобиться!

— Так, пані. Пробачте мені мою зухвалість.

Зітхнувши, я подивилася у вікно, просто на засніжений ліс, підсвічений сяйвом зірок — гарний, майже казковий пейзаж. Такий не схожий на все, до чого я звикла… Ще одне нагадування про те, що я далеко від дому.

— Дякую тобі за чесність. Я… Намагатимуся не додавати тобі та іншим більше клопоту.

Я бачила, що вона не цілком вірить моїм словам, і не засуджувала. Сама навряд повірила б у такі різкі зміни.

— Моя пані… Але невже це значить, що ви нарешті прийняли заручини з Його Світлістю? — спитала вона, досі стискаючи в руках спорожнілу чашку.