2.2

❄

Як виявилося, Ліам трохи применшив маштаб проблеми.

Після того як він надав мені літературу про схожі випадки, і я почала її вивчати, гадки не маючи чому розумію чужу мову, й читаю нею, мов українською, я дійшла висновку, що справи мої дуже і дуже кепські.

По-перше, описано таких випадків було тільки три. У двох випадках іншосвітяни, що потрапили до цього світу, були зазначені, як небезпечні чаклуни, що прибули, щоб вбити короля та захопити владу, й були зупинені хоробрими воїнами місцевої армії, а в третьому… Іншосвітянина зупинили та знешкодили, перш ніж він встиг зробити комусь зло. І байдуже чи він збирався то робити.

Я так і не зрозуміла, чи йшлося про вбивство, чи про його арешт, і, мабуть, певною мірою не хотіла цього знати. Годі було вже і того, що потраплянцям тут не були раді.

А тоді у двері постукали, і почувся вже знайомий дівочий голос:

— Це Юмі, моя пані. Я принесла вам вечерю.

У відповідь на згадку про їжу мій шлунок миттю завуркотів, висловлюючи схвалення. Відмовлятися я, звісно, не думала. Все ж таки я давно не їла. Та й не стане нікому краще, якщо я раптом оголошу про голодування.

— Дякую. Заходь, будь ласка, — промовила я, зрозумівши, що дівчина чекає на дозвіл, щоб увійти.

Я майже нічого не знала про справжню Ліссу, крім того, що дівчина підставила мене, свого нареченого, і чинила оточуючим достатньо клопотів, аби Ліам припустив, що та вдає амнезію. Неприємна особа. І мені, мабуть, не варто було так різко відходити від її образу, проте покоївка вже знає, що зі мною щось не так, то чому не розіграти, ніби я справді не памʼятаю деяких речей? Раптом послизнулася під час прогулянки та головою вдарилася? Це б підстрахувало мене від помилок…

Однак тут важливо не переграти. Бо, якщо вирішать, ніби проблема серйозна, ще чого доброго викличуть місцевого лікаря, і той зрозуміє, що я не з цього світу… А я ані на плаху, ані у вʼязницю не хочу.

Юмі увійшла до кімнати, везучи поперед себе столик зі столовими приборами, серветками та рушниками. Страви були накриті спеціальними ковпаками, що стримували гарячу пару та аромат, тож я не знала що вона привезла, проте встигла побачити порцеляновий чайник, і відчула полегшення — від чаю я точно не відмовлюся. Особливо якогось заспокійливого.

Дівчина явно хвилювалася, перебуваючи зі мною в одній кімнаті. Хай як вона намагалася поводитися привітно, щось у її поглядах, які вона раз-у-раз крадькома кидала то на мене, то на вікно, видавало занепокоєння.

Ніби в неї були ті самі думки, що й в того ельфа.

Від цієї абсурдності хотілося загарчати. Та не полізу я у вікно! Я ж не божевільна!

Принаймні не така шалена, як моя попередниця.

— Як почуваєтеся, моя пані? Його Світлість наказав мені приготувати для вас заспокійливий відвар. Я додала трохи фруктів та меду, щоб допомогти вам зігрітися…

Довелося докласти усіх зусиль, щоб не скривитися від цього звернення. Цікаво, як до цього звикнути?

— Дякую, Юмі. Не знаю чи Ліам сказав тобі, але я дійсно частково втратила памʼять після прогулянки. Можливо вдарилася головою… Не можу згадати, хоча потилиця справді трохи болить.

Від моїх слів покоївка нажахано ахнула, притуливши руку до тремтливих губ. Припускаю, вона боялася, що, коли це розкриють, їй також буде непереливки — її ж бо приставили до мене, щоб пильнувати, оберігати від небезпек та помилок.

— Ох, моя пані, який жах! А я сподівалася, що ви це так жартуєте! Ох, що тепер буде…

Так, це несправедливо та трохи жорстоко, проте мені більше нема на кого покластися у цьому питанні. Ліам точно не буде постійно під рукою, а без допомоги мені не впоратися.

Отже, потрібно аби вона мені підіграла.

— Тихіше-тихіше. Звісно, не можна, аби про це дізналися за межами маєтку, — квапливо додала я, — Тож я дуже прошу тебе тримати це у таємниці. Ми сподіваємося уникнути розголосу, й що з часом памʼять повернеться самостійно. Але до тих пір мені знадобиться твоя допомога.

Дівчина закліпала, заледве стримуючи сльози, і я подумала, що вона, мабуть, ще молодша за мене. В її очах зʼявилася надія.

— Звісно, моя пані! Я усе зроблю! — запевнила вона мене, — Ніхто не дізнається, ми про це подбаємо! Але для початку треба попіклуватися про вас, аби ви не захворіли. Сподіваюся ви не відмовитеся від вечері?

В голосі дівчини досі відчувалося хвилювання та втома. Цікаво, як сильно вона натерпілася від моєї попередниці?

— Не відмовлюся, дякую, — зітхнула я, — Пробач, я мало що памʼятаю, але, схоже, додала усім клопоту. Мені шкода.

Темні брови дівчини стрімко ковзнули вгору, й шок на її обличчі викликав в мене глухе роздратування. Невже Лісса була геть нестерпною?

Ну, зрештою вона змовилася з шахраєм-Миколаєм, щоб вирвати мене з мого світу та обманом закинути сюди, тож, мабуть, не варто дивуватися відсутності в неї такої речі, як совість.

Це погано. Доведеться мати справу із наслідками. Хоча Юмі, здається, добре ставиться до Лісси, попри все, не здивуюся, якщо інші слуги не відмовляться від дрібної помсти.