Розділ 24. Епілог

Соля

Через чотири місяці я на власному досвіді усвідомила дві істини. Перша: люди ніколи не перестають пліткувати тільки тому, що ваша історія покрилася пилом і перестала бути сенсацією. Друга: з часом тобі стає на це абсолютно начхати. Ну... майже начхати.

— СОЛЮ! 

Я здригнулася так, що мій ноутбук ледь не полетів зі столу на підлогу медіастудії. Аліна влетіла в приміщення з палаючими очима і затиснутим у руці смартфоном. 

— Попереджаю: якщо це чергове анонімне голосування в студчаті, де нас із Савичем питають про дату весілля або вибір імен для дітей, я відмовляюся на це дивитися. 

— Це набагато гірше. 

— Спекуляції на тему моєї вагітності? 

— Солю! 

Вона тицьнула екран мені прямо під ніс. Студентський офіційний медіаканал щойно викотив вірусну відеодобірку: «Моменти року, які цей університет ніколи не забуде».

Я вже інтуїтивно здогадувалася, чим це пахне. Перший фрагмент — епічно невдалий, заїкаючийся виступ нашого декана на посвяті.

 Другий — Данило, який феєрично звалився зі сцени прямо в декорації під час осіннього благодійного ярмарку. Третій... Третім був наш поцілунок. Той самий. На вечірці. 

Я, розлючена до стану берсерка. Ростик, що маячить десь на задньому плані зі своєю новою пасією. І Дамір... ще зовсім чужий та незнайомий мені хлопець, який просто стояв не в тому місці не в той час. 

Моя рука, яка мертвою хваткою вчепилася в його шию. І момент, коли я просто на емоціях впилася в губи людини, про яку не знала абсолютно нічого. Відео обірвалося рівно на тій секунді, коли його велика долоня інстинктивно лягла на мій поперек, притискаючи ближче.

Я дивилася на екран у повній тиші. Кілька місяців тому цей запис викликав би в мене бажання негайно відрахуватися, змінити прізвище і переїхати десь в Канаду. А тепер я просто щиро усміхнулася.

— Боже правий, — пробурмотіла Аліна. — Ти була така страшна в гніві.

 — Я була в стані глибокої кризи. 

Двері студії тихо скрипнули і Дамір зайшов усередину, тримаючи в руках два картонні стаканчики. Чотири місяці... А він досі безпомилково купував мені солодке карамельне лате. Чотири місяці. І він досі регулярно робив з нього перший ковток. Це була єдина стабільність, яку я обожнювала.

— Що вивчаєте? — спокійно поцікавився він, ставлячи каву на стіл. Аліна одразу розвернула екран до нього. 

— Хроніки історичних подій.

 Дамір кинув короткий погляд на зациклене відео, а потім перевів очі на мене. 

— Знову?

 — Навіть не дивися на мене цим поглядом.

 — Яким поглядом? 

— Таким, ніби хочеш нагадати, що я сама, добровільно запустила цей ланцюг проблем. 

— А хіба не так? Це сухі факти.

 — Я була емоційно нестабільною і вразливою жінкою! І ти підступно скористався моєю слабкістю!

Аліна гучно пирснула, а Дамір підсунув мені мій стаканчик.

 — На відео чітко видно, що ініціатором фізичного контакту була ти.

 — Це вирвано з контексту. Монтаж!

Він голосно розсміявся. Аліна закинула сумку на плече і позадкувала до дверей. 

— Усе, я звалюю. Не маю бажання бути присутньою на вашому черговому скандалі. 

— Зрадниця, — кинула я їй у спину. 

Дамір сперся стегном на край мого робочого столу. Я знову тапнула по екрану, запускаючи відео. Цього разу я вдивлялася в деталі набагато уважніше. Я справді ледь упізнавала ту дівчину в кадрі.

 Справа була не в зачісці чи макіяжі. Справа була в погляді. Там було стільки злості, дитячої образи і відчайдушного бажання довести всьому світу, що мені байдуже. А потім у кадр потрапив він. Іронія долі.

 Я намагалася використати його для завершення чужої, гнилої історії. А він, сам того не розуміючи, став ініціатором моєї власної.

— Про що задумалася? — тихо запитав він, ковзаючи пальцями по моєму зап'ястю.

 — Про те, що це був дуже поганий поцілунок.

 — Серйозно? — Він здивовано підняв брову.

— Тут же, суцільна агресія і зовсім ніякої ніжності.

Дамір плавно витягнув телефон з моїх рук і поклав його екраном униз. 

— Можемо провести експеримент і повторити. 

— Прямо тут? 

— А чому ні? 

Я обвела поглядом медіастудію. Саме за цим столом він колись заявив на камеру: «Ми не разом. Поки що». Саме в цьому напівтемному приміщенні через пару місяців він крутив у руках пульт і питав, чи стану я його дівчиною. У цьому клятому університеті взагалі залишилися ще місця, де ми не влаштували собі пам'ятну романтичну сцену?

— Ні, — похитала я головою. 

— Що таке? Злякалася прихованих камер? 

— Ні, просто я духовно виросла і стала серйознішою. 

— За чотири місяці? 

— Це був дуже інтенсивний курс емоційного дорослішання.

Дамір хмикнув і посунув мій телефон назад. Я опустила очі на підпис під відео. У коментарях уже понад сотня повідомлень. 

Мої пальці самі потягнулися до клавіатури, і я несподівано для самої себе натиснула «Відповісти» на один з коментарів. 

— Що ти там строчиш? — Дамір нахилився, зазираючи мені через плече. 

 — Відійди. 

 Я швидко набрала відповідь на питання: чи справді у нас все почалося з цього трешу. 
Я: «Так. І я досі не можу визначитися, чи це була найідіотськіша ідея в моєму житті.»

Дамір прочитав це вголос і хмикнув.

 — Серйозно, Солю? — Я з хитрою усмішкою додала ще одне речення: «Але це точно була моя найкраща помилка.» І натиснула «Відправити».

— Що? — Він замовк і я скосила на нього погляд. 

— Просто згадав, що ще чотири місяці тому ти б скоріше з'їла свій диплом, ніж залишила такий коментар.

Я відклала телефон подалі. 

— Чотири місяці тому я була набагато дурнішою.

 — Ну, не набагато. — Я з розмаху ляснула його долонею по плечу. 

— Все, іди звідси. Ти мене бісиш.

Хлопець легко перехопив мою руку, переплітаючи наші пальці.