Післямова

Ось і закінчилася історія «Мій шлях. Моє життя.»
 

‎Перш ніж попрощатися з цією книгою, я хочу сказати одну важливу річ.
 

‎Мені не хочеться називати цю книгу повністю своєю. Не тому, що вона мені не дорога. Навпаки — вона займає особливе місце в моєму серці.
 

‎Але я хочу бути чесною.
 

‎Ця книга народилася завдяки моїм довгим розмовам із ChatGPT. Я ділилася своїми переживаннями, думками, страхами, мріями й тим, що прожила. А він допоміг перетворити все це на художню історію. Саме тому я не можу сказати, що написала її самостійно.
 

‎Водночас я не можу сказати, що вона мені чужа.
 

‎У ній є частина мене. Не кожна подія сталася саме так, не кожен розділ повністю про моє життя. Але майже в кожному є думки або почуття, які мені близькі.
 

‎Я довго думала, чи варто взагалі викладати цю книгу.
 

‎І зрозуміла, що хочу це зробити не заради переглядів чи вподобань.
 

‎Можливо, зараз хтось переживає втрату. Можливо, хтось почувається самотнім. Можливо, комусь здається, що попереду вже нічого хорошого немає.
 

‎Якщо ця історія допоможе хоча б одній людині відчути, що вона не одна, якщо вона дасть сили зробити ще один крок уперед, значить, вона вже виконала своє призначення.
 

‎Бо я хочу, щоб після прочитання цієї книги залишилася одна проста думка:
 

‎Жоден біль не триває вічно. Жодна темна сторінка не означає, що книга закінчилася. Життя продовжується. І навіть якщо зараз у це важко повірити — одного дня знову з'явиться світло.
 

‎Дякую кожному, хто прожив цю історію разом зі мною.
 

‎Можливо, це кінець книги.
 

‎Але точно не кінець шляху. ❤️

‎