Мій шлях. Моє життя
Пролог
День, коли тиша стала голоснішою
Мені завжди здавалося, що люди помічають, коли хтось ламається.
Що в той самий момент небо повинно темніти, вітер — ставати сильнішим, а світ — хоча б на секунду завмирати.
Але ні.
У день, коли мій світ розсипався, сонце світило так само, як і завжди. Люди кудись поспішали. Хтось сміявся. Хтось пив каву. Хтось будував плани на завтра.
А я стояла посеред власного внутрішнього краху й раптом зрозуміла: біль не зупиняє світ. Він просто вчить тебе жити, поки всередині руїни.
Після цього я навчилася посміхатись тоді, коли хотілося кричати.
Навчилася казати «все добре», коли всередині все сипалось.
Навчилася бути сильною не тому, що хотіла…
А тому, що іншого вибору чомусь ніхто не залишив.
Моє життя не було казкою.
Швидше книгою, де частина сторінок написана сльозами, частина — злістю, частина — впертістю.
Я втрачала.
Ламалась.
Мовчала.
Злилась.
Любила.
Тікала в свої вигадані історії, бо інколи вони були добрішими за реальність.
Але десь між усім цим жила я.
Справжня.
Дівчина, яка ховала біль у жартах.
Яка мріяла вирватися далі, ніж бачить її село.
Яка хотіла не просто вижити — а одного дня стати кимось більшим.
Це не історія ідеальної героїні.
Це історія про мене.
Про дівчину, яка падала…
Але щоразу вчилась підійматись.
І, можливо, саме з цього все починається.
#1203 в Жіночий роман
#689 в Сучасна проза
Відредаговано: 07.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
