Розділ №10. Не найкращий час

Стіни магічної академії викликали в мене ностальгію, яку я навіть не сподівалася відчути. Прохолодний ранковий вітер змушував кутатися свою теплу куртку, а ту яку мені вчора дав містер Рейнальд довелося нести в пакеті. Було до чортиків ніяково від того, що я одягала його особисті речі  й тепер, ніби впійманий крадій, повертала нишком їх власнику. Здавалося, що всі ці адепти довкола мене, дивилися косо та із неприкритим засудженням. Хоча своїм дурним розумом я усвідомлювала, що все це було лише в моїй голові.

Піднявшись сходами до кабінету ректора, клубок хвилювання затягнувся вдвічі сильніше, але вже через самого власника куртки.  Горло стиснулося від нудоти, й перш ніж увійти, я зробила кілька глибоких подихів. Скільки разів я вже була тут раніше — втомлена, роздратована чи, як зараз, знервована? Напевно не один десяток. Чому ж тоді навіть пальці промерзли і ледь помітно посиніли...? Я ж нічого не робила неправильного. Жодного натяку на щось непристойне. А переймалась так, ніби щонайменше витанцьовувала на його колінах пів ночі п'яною...

Кабінет мене зустрів тишею.  Темний, похмурий, непохитний, виважений і на диво теплий. Він мені нагадував такого ж непохитного містера Рейнальда, який завжди тримав своє слово та ніколи не піддавався чужому впливу. Поки він десь блукав, я акуратно поклала велику шкіряну куртку на диван й сіла поруч. Не минуло й хвилини, як двері відчинилися, і я з певним острахом підняла голову. Містер Рейнальд сьогодні виглядав аж занадто втомленим і незвично блідим. Його зазвичай впевнена постава зараз була зсутуленою, а очі здавалися не ще чорнішими, ніж зазвичай. З боку здавалося наче він не спав усю ніч, а потім прийшов сюди працювати.

— Доброго ранку, містере Рейнальде, — промовила я, намагаючись приховати ніяковість в голосі. — З вами все добре...?

Він на мить зупинився, зустрівся зі мною поглядом і ледь помітно всміхнувся. Було у цій усмішці  щось таке,  що змусило мене відчути сором за вчорашню відмову у простому проханні.

— Просто втомився, адептко Лоу, — відповів він тихо, проводячи рукою по волоссю. Його рухи були повільними, наче він намагався зібрати себе докупи. — Цей тиждень видався особливо... Нескінченним.

— Я принесла вам куртку, яку ви вчора мені позичили,  — сказала я трохи тихіше, ніж планувала й протягнула її в бік чоловіка. Він ковзнув поглядом по моїй руці та зробив кілька кроків на зустріч. — Дякую за...

— Могли залишити собі. Вона вам пасує значно більше, — байдужим тоном промовив він та пройшов до свого столу, ігноруючи жест. Я поклала річ назад на диван та повернулась. —  Нам варто йти на пари, сподіваюся, ви не передумали?

— Ні, — тихіше промовила.

Містер Рейнальд мовчки вийшов з кабінету, навіть не очікуючи мене. Схоже, йому дійсно було сьогодні важко, тому я постаралась бути якомога не помітнішою увесь цей проклятий ранок. Від пари до пари в його викладацький кабінет заходили різні групи адептів та дивились на мене з цікавістю, аж поки мене не представляли їм як асистента. Потім, я ставала для них шматочком інтер'єру, який не вартував ні крихти уваги. Чого вже там говорити, я й сама не розуміла навіщо сиділа в кутку та пронизувала статуру ректора допитливим поглядом. Як адептці, мені було цікаво послухати про побутову магію, але в ролі асистента. я взагалі не розуміла, що я тут забула.

Непомітно для мене настав обід. Чергова група увійшла в аудиторію та почала відпрацьовувати просте закляття перетворення паперу на дерево. Я дивилась на першачків з певною втомою, бо вони здебільшого взагалі не розуміли чого від них хочуть. Вони не могли уявити саме перетворення, а якщо й уявляли, то через вибуховий характер вогняної стихії підпалювали свої листки. Всі рекорди за сьогодні побив хлопець, на ім'я Майк. Після десятої спроби, нотацій одногрупників та моєї спроби допомогти,  до нього навіть підійшов розлючений ректор та виснажено протягнув:

— Містере Вальмонде, що важкого у тому, щоб уявити як папір складається в трубку і перетворюється в шматок дерева...? Невже ви ніколи у своєму житті гілки не бачили? — нервував чоловік, вкриваючись дивним магічним блюром. Його контури потрохи стали розмиватися й щоб він не перетворився відразу, я спробувала нишком стати позаду й покласти на його спину долоню. Від цього жесту перетворення ніби зупинилося, але нерви не заспокоїлись. — Та уявіть ви вже хоч щось! У вас величезний резерв, як ви з ним зібралися жити?

— Та не можу я!!! — психанув вогневик, махаючи руками.

Клятий жест подіяв моментально. З довгих пальців Майка злетіла вогняна хвиля, запалюючи на своєму шляху весь перший ряд столів, разом зі всім тим, що на них лежало. Паперові стопки моментально спалахнули, колби потріскались від високої температури та стали цокатись. Ректор тільки те і встигнув, що запустити в дію протипожежне закляття, перш ніж в аудиторії почався абсолютний хаос.

Поки лякливі першокурсники вибігали через двері в кінці кабінету на коридор, зі стелі почав литись дощ, з шумом випаровуючись на розігрітих поверхнях. Нерви містера Рейнальда остаточно здали ще в момент зриву вогневика й він миттєво  перекинувся  на гусака. Не знаю яким чудом я  встигла схопити його на оберемок у всій цій божевільні, але все до чого я додумалась в той момент —  залізти з ним під вчительський стіл, щоб ми обидва не спеклися у цій "духовці". Серце зі страхом билося, поки я притискала до грудей найцінніше та захищала його голову долонею від жару.

— Все добре, — повторювала ніби закляття йому на вухо та гладила по голові. — Зараз все згасне... Всі цілі... Треба тільки-но трохи зачекати. Чуєте?

— Бель...? — почувся глухий звук знизу. Моя голова опустилася і я з жахом побачила, що мало не придушила чоловіка своїми руками. Від сорому, я випустила його й вперлась спиною у дерев'яну поверхню. — На вас лиця немає, Бель... Так злякались?

— Мг, — буркнула, не бажаючи визнавати, що прямо зараз згорала від сорому за те, що увіткнула його дзьоб у свою душу. Не те щоб там було у що впирати, але щоки розчервонілися добряче. — Тут спекотно...