Розділ №7. Денний кошмар

Темрява непомітно спустилася на місто, огортаючи його спокоєм.  Важкий день потрохи закінчувався, але мої нерви були настільки виснажені, що я відчувала себе тією нещасною шкаралупою на яйці, яка мала от-от тріснути при варінні. Кілька годин тому Зандер пішов зі зміни до своєї доньки, а Леві побіг замовляти продукти, щоб завтра було з чого готувати. Зазвичай цим займалась міс Маєрс, але так як її не було, довелося послати його. Так що я залишилася сама на цій нещасній кухні й працювала останні хвилин сорок за трьох. Добре, хоч не довелося підміняти офіціанта. Якби ще доводилося б розриватися між залом та плитою — взагалі здуріла б.

Тихий шум пробрався на кухню разом із відчиненими дверима та похмурим поглядом Лайона. Замість тисячі слів та пояснень, він мовчки простягнув мені листочок з написом "Гусь по-домашньому". Той самий гусь, який вже почав мені снитися вночі в кошмарах, бо саме його замовляв наш постійний недоклієнт, якому ніхто не міг догодити.

— Тільки не це... — видихнула я, закочуючи очі. — Знову Аурелі?

— Так, знову він, — співчутливо хилитнув головою Лайонел та притулився лобом до холодної стіни. — Більше таких пришибленим немає.

— Слава Забутій, — буркнула я, кинувши погляд через скляне віконечко на дверях. І справді, там, посередині просторого залу сиділа бридка морда містера Аурелі. Він виглядав так, ніби черговий раз планував влаштувати черговий скандал. Його болотяні очі вже бігали по залі, шукаючи найменший недолік. Я добре знала цей погляд. Він означав: «Скільки сьогодні клієнтів я зможу їм відлякати? ».— Ще б одного такого старина, я б не пережила.

— І що ти думаєш робити з ним? — запитав офіціант, хапаючи в руки рушник й натираючи вишукані чорні тарілки.

— Готувати гуся, — вперто сказала я, завертаючи рукава, ніби борець перед тим, як ступити на ринг. — Але, клянусь усіма святими і демонами цього світу, якщо він і цього разу почне скандалити, я засуну йому цього гуся в глотку так глибоко, що він сам почне гелготіти.

— Я допоможу тобі, — весело додав він.

На годиннику виднілася восьма година вечору. Часу на приготування було мало, навіть на магічному вогні, але особливого вибору не було. Краще хоч якось перестрахуватися, ніж відразу сваритись. Тим паче, з таким божевільним клієнтом. Тому я прийнялась готувати його замовлення. Гусь залишився хороший, свіжий, прямо з ранкового ринку. Він був уже натертий спеціями — сумішшю солі, перцю, сушеного розмарину, чебрецю та набитий сокотвитими червоними яблуками. Його залишилось змастити поверх олією та закинути в піч до повного приготування, як я і вчинила.

Через довгі хвилини очікування, нещасна страва була готова та лежала на вишуканій чорній тарілці абсолютно без якихось відбитків збоку чи лишніх деталей. Це був саме той випадок, коли кожна лишня деталь, могла слугувати зброєю, якою мене могли заколоти. Тому закінчивши з оформленням, Лайонел ще раз все перевірив та поніс гусака в зал, а я залишилася на кухні — спостерігати через скло дверей за ситуацією.

Містер Аурелі сьогодні сидів у вишуканому зеленому костюмі із запонками на рукавах. Побачивши перед своїм довгим носом замовлення, він здивовано розплющив очі та спробував принюхатись до аромату. Від його дивного а разу обличчя, я затамувала подих й стала очікувати хоч якусь реакцію. Але її не було. Замість криків та скандалів, він витонченл наклав собі кілька шматочків у миску, обережно відрізав та поклав один із них у рот. Помітивши мій погляд, він повернувся до офіціанта й повільно промовив "Непогано" такч щоб я змогла розібрати.

Непогано...? Непогано?! Я ледь не впала від цього «компліменту».  Після стількох невдалих спроб, почути зараз такий сумнівний комплімент було досить нервово. Те, що він не влаштував скандал —  це вже було величезним досягненням. Я видихнула з полегшенням і вперше за весь день дозволила собі усміхнутися. Щоб краще розібрати подальші слова, я швиденько наклала закляття підслуховування й не повірила своїм вухам:

—...особливо для дворового пса на помийці. Запакуйте з собою. Цього разу я навіть заплачу вам.

Скрипучий голос викликав хвилю огиди та щирої жаги крові. Я настільки не була готова почути дещо подібне, що навіть не помітила, як відчинила двері кухні й вийшла в залу. Та купка відвідувачів, яка допивала своє вино та додала страви, тепер споглядала на безсовісного критикана. Вони ніби то чекали того, що відбудеться далі. У вухах раптово задзвеніло від злості. Звук був таким гучним, що я не відразу почула за ним басистий голос, який прогримів на пів зали:

— Краще вже псу віддати, ніж такому дурню, який немає поваги до їжі, — сказав Рейн, змушуючи мене зупинитись на середині дороги.  Його погляд, повний презирства, розглядав старигана ніби слимака. Цьому не заважала ні затерта чорна сорочка, ні подерті штани. — Пес хоч вдячний буде, а це...

— Що ти сказав? — замахав руками містер Аурелі, підскакуючи на своєму місці, наче маленький розлючений пес. — Та як ти смієш, безхатько вухатий!

— Та хоч хвостатий. Принаймні мозок маю. А вам, схоже, не дісталося.  Позичити?

— Та я тебе розкатаю на млинці!!! — ревів праведним криком Аурелі, встаючи з нагрітого місця.

Рейн лише знизав плечима, підійшов трохи ближче і похлопав його по плечу так, наче збирався його втішати. Хоча,  швидше за все, він просто хотів перевірити чи не розвалиться цей бовдур на десятки кісточок, якщо його схопити за комір. Містер Аурелі почервонів від цього милого жесту, наче перестиглий помідор. Його обличчя було  абсолютно обуреним і він не додумався ні до чого розумнішого, ніж замахнутися на Рейна. А той, ніби тільки й чекаючи команди, спритно ухилився від удару, і завів кістлявий кулак за спину його господаря. По залу пронеслись шоковані зойки.

Старий ще намагався погрожувати, але нервів у Рейнальда виявилось зовсім мало, бо я бачила, що він ходив на межі трансформування. Здавалося ще зовсім трохи, і замість високого, худорлявого чоловіка в дивному одязі, опинився б вишуканий гусак, який би заклював маківку Аурелі аж до дна черепної коробки. Послухавши ще з хвилину його погроз, Рей лишень мовчки виставив його з ресторанчику під оплески найвідчайдуших  відвідувачів. Той самий гусь, який вже почав мені снитися вночі в кошмарах.
_____________________________
Спонсор проди — хвора сова. Одужуй і не хворій,ж