Весілля по-київському

ГАННА

Невже це нарешті сталося - і сукня, і справжнє весілля в колі рідних і друзів, і місток закоханих, і благословення від Варвари й Нектарії?

З Нектарією дивно вийшло. Ми й справді зустріли монахиню, правда живісіньку, а не привида. Вклонилися, вона нас благословила, а поки ми цілувалися, кудись пішла. 

Данило  сказав, що присвоює їй звання Нектарії, а хто не згоден вважати це благословенням, того не питали.

Трохи стомилася, так багато ходити.

Насправді не трохи, і почуваю себе одразу і щасливою, і ніби все навкруги у маренні. Як від гарячого асфальту влітку.

А втім - нехай.

Бо мене несуть вниз на руках.  Така розкіш цей день. А я боялася весілля. Панічно. Ну що поганого може статися, кругом усі свої, погода чудова, справжнє свято. Моя дитяча мрія. 

Але мене трусило так,  що Даня перелякався за моє здоров’я.

Тільки зараз заспокоїлася.

Дивно, що тут так мало людей і навіть машин. Тільки дві внизу, ми на них весь день їздимо -  Данилова ляля та  їх сімейне щось, не розбираюся, - величезне, на три вікна.

Туди всі вмістилися, бо весілля тільки для своїх, але й своїх не так мало. Діти, мама, Алекс, Наталя з Галиною, батьки Данила. Але ж розмістилися, хоч для водія уже місця не залишилося. І біг бос сам за кермом. 

Не пішов з нами шукати Нектарію.  В машині залишився. Нервує, мабуть, хоч виду не показує. Бо Данилова мати радіє, наче мала дитина і весіллю, і прогулянці. А він би хотів з нею посидіти, я ж бачу, як він не любить її далеко від себе відпускати. 

Ви б тільки бачили мою сукню. Галина - справжній талант. Всю пишноту віддала Сонечковому платтю.

А мені  залишиластильі елегантність.  Сукня довга, а руки відкриті і верх до грудей напівпрозорий. Фотосесія буде мабутьдуже гарна.

І мамуся - спражня принцеса сьогодні. Не бачила її такою вже десяток років. І сумна принцеса  не сумна. Виглядає спокійноюі щасливою. Але не залишилася з дітьми наверху. Поспішає до чоловіка.

Дивна пара, але красива. Красива, але дивна. 

Малеча все ще шукає привида, мамуся з ними й Валя з чоловіком.

Алекс позаду нас. Навіщо? Нехай би з дітьмилишився. Спуск крутий.

Зараз поїдемо на весільний обід, а потім кудись за місто, не знаю точно, куди. То мені сюрприз приготували.

І правда, так смішно, чого я боялася? Все, як я мріяла.

Нічого ж поганого уже  не може статися.

Їхати будемо з комфортом. Дороги вільні, ще в п’ятницю усі, хто бажав, виїхали за місто. Київ майже безлюдний. 

У нас вечір п’ятниці влітку - завжди звільнення Києва, а у вечір неділі  - захоплення міста тими, хто повертається з дач. Тоді швидше пішки. ніж їхати. Це мені ще тато казав колись.

Немає з  нами тата. Порадів би за мене.

Та я наче відчуваю його в тому мареві навколо. І бабусю.

З гірки далеко видно, красиво тут, так спокійно і гарно. Все наче звмерло в сонячному мареві.

Тільки якась одинока сіра машинка зверху по трасі спускається повільно.

Ми теж повільно поїдемо, я просила, Даня обіцяв.

Треба заплющити очі й усе запам’ятати на все життя.

Так гарно мені, що зараз наче душа злетить на крилах, а я за нею.

Справді лечу... Я сплю, мабуть.

Мене підхоплюють, кудись несуть бігом, всі кричать.

Розплющую очі. Чому я уже на руках в Алекса, чому, як це сталося?

Страх повертається і переходить в паніку, хтось дає мені пляшечку з водою. Не зразу можу пити - зуби цокотять, вода виливається.

Холод проганяє марево. Де мій принц?

-Данило, де ти, іди до мене, я без тебе не хочу!

ДАНИЛО

Ну хто молодець? Я молодець.

Все спланував, все зробив, всі благословення отримав, замок такий причепив, ломом не відірвуть.

А погода ж яка!  Наче я і погоду я теж замовив у кого треба.

Принцеса задоволена, вже не боїться.

То я її заспокоїв. І свіже повітря. Вона мало буває на вулиці. Бувала. Бо це вже в минулому.

Зараз година позору й поцілунків на камеру, потім ще одна коротка фотосесія, а тоді вже нарешті за місто. Хоч раз проїдемо без тих тягнучок. Дорога вільна.

Київ дуже гарний, коли мало машин, не помічали?

Мало, але є. З гірки накатом з'їжджає сіра Ауді. Ви як хочете, але це вже перебір, так старому барану й скажу з його параноєю. 

Уф. Доніс мою принцесу до своєї лялі, і навіть не упрів. Ну майже. Просто жарко на вулиці, зараз поїдемо.

Він що, здурів? куди ти їдеш, приду…

Встигаю перекинути Ганну через капот. Може Кінь підхопить. Може вона встигне відкотитися...

 Час зупинився. Сіра Ауді насувається. Хтось за кермом шкіриться. Він божевільний чи втратив керування?

От і все. Алес леталіс.

Як так?  Нас же такі моцні святі благословили. 

От замок тільки. Ми ж тепер пов’язані. 

Ідіот я. Так налажати. Як вона тепер втече від смерті, як до мене прикута назавжди?

Час так і застиг на паузі, тільки той скрегіт у голові.

Вона врятується. Не може бути, щоб не вижила.

 Дитинку народить від мене. Нехай Данилом назве. А як дівчинка буде тоді як?