Миші, станьте їжачками.

О ці жінки. Нема нам від них ніякого рятунку.

Бо ми, чоловіки,  не можемо стати жінками, зрозуміти їх підступи  і захиститися.

То ніби до мудрої сови прийшли миші й попросили засіб від котів.

Сова їм що порадила? Правильно - стати їжачками. 

А як?

Сова стратег, а розробляти тактику - не її фах.

Тому мишам потрібні свої методи.

Ганні  з малими що, ставати їжаками через якогось плюгавого виродкка? Він  хотів їх знищити, а  не вийшло. І не вийде.

Я ж не мишка.  

Той Руслан - обережна гадюка з  отрутою в гнилих зубах. Він десь чатує.

Та не можна, щоб Сонечко  через нього ставала їжачком. Вона гарне безтурботне мишеня і так буде надалі.

До речі ця сіренька, як мишка, ауді за нами їде уже хвилин десять і повертає синхронно.

Я параноїк? Це батькові штучки-дрючки? Це новий шеф перевіряє на вошивість? Колишній про себе нагадує?

Вірогідно все одразу або ніщо з цього списку.

То може хтось їде до тої ж клініки. Вона козирна. Там багато хто з грошовитих  чуваків лікується.

Треба все ж  вмикати параноїка. Але тут Сонечко, її лякати не можна.

-Сонечко,  ти любиш швидку їзду й пригоди?

-Хто ж їх не любить? -  мала зосереджено замальовує бокове скло якимось орнаментом. Хо їй сказав, що до таланту ще  треба постійна практика? Зловлю і прикопаю гада.

А ще потім не дозволить шедевр змивати.Доведеться міняти скло на нове. А колись продамо ці маляки за шалені гроші на аукціоні. Й нарешті будемо багатими й незалежними.

Так,  вони уже повірили, що я нічого не помічаю. Саме час іти у відрив.

-Сонечко, ти ж пристебнута? Зараз покатаю з вітерцем, тільки нікому не кажи, а то нас насварять. І у вікно не виглядай, так цікавіше.

-Ми граємо в переслідування?

-Ага.

А ми наздоганяємо, чи нас?

-Нас, Сонечко. А тепер сиди тихо, як мишка. - тьху, і тут про мишей -  і насолоджуйся швидкістю та моєю вправністю.

-Даню, а ти крутий. Ще скажи, що стрітрейсер.

-Не скажу, бо ти мамі викажеш. І взагалі то давно в минулому.

-Не викажу. Я не така..

-От і молодець.

Вона й справді молодець. Тихо сидить, очі великі, на поворотах не вищить.

 Не на того напав, колишній. До речі звідкия взяв, що це він?

А більше нікому. Один залишився не охоплений нашим розслідуванням.

Це моє місто. Я тут краще дяді Гугла кожну шпарину знаю.

І не мрій мене тут наздогнати.

Фух, доїхали. Відірвалися. Гарне тренування, але штрафи, мабуть, прилетять.

 -Ну пішли, Сонечко. Навідаємо старого хворого хр…  гм, дідуся.

-Ходімо.  Такий день гарний у мене, стільки цікавого бачу.

-Тримайся мене, Сонечко. Зі мною завжди цікаво.

А от і наш хворий. На всю голову.

-Привіт мам, як здоров’я хворого?

-Добрий день,  принцесо Лілі, добрий день і вам, хворий дідусь.

Сонечко така ввічлива. А старий симулянт не зацінив турботи.

-До речі є питання. Невідкладне. Це твої люди на сірій Ауді нас, гм, супроводили?

- Не знаю, що вони взяли для супроводу. Було важливо  впевнитись, що ти їдеш саме сюди. І якщо не сюди, то ввічливо тобі допомогти, дорогу показати.

Гм. Знову миші. На цей раз вони плакали, кололися, але продовжували жерти кактуси. Нащо він псує й так зіпсуті відносини? Бісить.

-А якби я не поїхав сюди - вони б і Сонечку ввічливо допомогли? Наскільки ввічливо?

-Не треба брати з собою на  такі зустрічі  дітей. Сонечко, тобі може зараз треба піти погуляти з, гм, принцесою Лілі? А у нас тут буде нецікаво.

-Я можу й тут побути, якщо треба. Малюватиму щось. Я уже знаю, як треба поводитись, коли нецікаві перемовини по роботі.

Старий пень. Мало не перелякав малу, ще й командує. Хоча  треба визнати - він уже вміє просити, хоч і командним голосом. Дивна слабкість, як для нього.

-Сонечко, тут гарні рослиини і можна посидіти на лавочці, показати принцесі Лілі свої малюнки. Вона займається дизайном, на колористиці знається добре, не те, що я.

-Правда?  -  у Сонечка округляються очі. 

Ну так, моя маман мріяла стати художницею. Та рано вийшла заміж, забила на малювання,  тепер от то дизайн інтер'єру,  то м’які іграшки, то ще якось розважається з нудьги. 

-Сонечко, ти любиш малювати? - маман приємно здивована.

Вона бере те, що Сонечко намалякало у Славковому офісі, й веде малу  кудись.

Моя параноя підіймає голову, але ж ауді було  майже своє. Френдліфаєр. Майже.

-Ма, ти тільки не виходь з клініки. І не відходь далеко. Я швидко, нам з Сонечком ще треба заїхати за Ганною.

Ого, як її торкнуло. Взяла малу за ручку і мовчки пішла. А ще Сонечко їй розпише, нащо нам треба у салон весільних суконь. Це милосердніше або жорстокіше - таке повідомляти через Анну Софію?

А, розберуться, принцеса принцесі око не виклює. 

Вернімося до нашого барана. Розлігся тут, наче у себе вдома.

-Давай без реверансів. Що сталося, нащо ця пафосна клініка, ти начебто непогано виглядаєш.

-Стався підвищений тиск через тебе і твою безвідповідальність.

-І що, як ти?

-Тиск знизили, безвідповідальність зараз ліквідуємо. Мовчи, я про все в курсі. Тобі зараз дуже потрібні гроші на свою екзотичну коханку.

Коханку, ото загнув.  Ганно, це підвищення у кар’єрі. Своїх він колись інакше, ніж сосками, не називав.  Цікаво, у нього зараз як з цим?

-Куди ти дивишся. Зосередься. Нічого з ними не станеться. Там охорона. Через тебе - бо лізеш вічно кудись, проблеми створюєш.

-Батьку, давай ближче до діла, я спішу. Гроші завжди потрібні. Але що ти за них хочеш?

-Лікування  твого безпліддя.

-О, нарешті твоя безпека глянула в медкарту. До речі ти в курсі - я на тебе більше не працюю.

-Більше? Пиятику в кабінеті ти назвав працею! Та я у твої роки…

-Я в курсі. Давай ближче до теми. Ти мені гроші, я тобі - лікування, а далі що, як вилікуюсь?