Несподіванки бувають приємні і неприємні.

ГАННА

-Сонечко звісно зраділа, для неї це цікавезна гра. Ну і дуже хоче  нести шлейф, а ще -  сукню з тої ж тканини, уявляєте?

-Дівчата слухали, наче казку.

-А він хоче мене бачити у красивій сукні.

Першою опам'яталася Галина.

-Навіть коли ти закохалась, як дурна, поводишся, як розумна. От мені б так.

-Тобто?

-Тобто зразу й дитинку від нього зробила. Він тепер на гачку. 

-Це, мабуть, єдине, що у мене виходить гарно і з першого разу. Ну ще пончики. І млинці. Може він на пончики більше запав, а дітей побоюється. 

-І ще ти вмієш прихиляти до себе хороших людей. Та не ціниш себе. Він саме на тебе запав, що він, пончиків не бачив?  Дитя від коханої жінки - то скарб. - Галина говорила зі знанням справи, але ж вона  бездітна й неодружена.

-І  ще в тебе виходить знаходити подруг, що допоможуть - Наталя так тішилася, наче то її весілля намічалося.

-Так, дивіться, що я знайшла. - Галина  кинула на  стіл для перемовин сувій шовку кольору вершкового морозива -  Цей відріз у залишках, бо ні два, ні півтора. А ти висока, тобі як раз буде. Тобі ж треба щось просте і не обтиснуте. І на виріст?

-На виріст, мабуть, ні, бо це буде скоро. Може не встигнете й пошити. Не тратьте сили й тканину. Вона коштовна, а може не знадобиться. І грошей немає на дві сукні.

-Ти чо, подруга? Ми з вами таку фотосесію зробимо для реклами, що й тобі винні залишимося. А як свого підмовиш знятися, то точно ще й доплатимо.

Мало не розплакалася.

Мені стало подобатися плакати, а я ж до цього роками сльозинки не зронила. Тепер невиплакані океани вихлюпуються. Це від щастя.

Та Наталя збила весь пафос. Сказала, що то гормони від вагітності. І що як нема токсикозу, то дитинка з моєю групою крові. І ще щось вони говорили, поки мене обміряли й заколювали на мені тканину шпильками.

Це було довго, монотонні голоси віддавалися луною,  голова стала наче не моя. Вже майже втрачала свідомість, перед очима мерехтіли дивні картинки, але дівчата вчасно помітили мій стан і припинили екзекуцію.

І я пішла далі розбирати папери й перевіряти, чи на всі запити й листи є відповіді, чи усі зустрічі Галини розписані й на коли призначені.

Хоч би Галя відновила свій бізнес. Її мати ніяк не згоджувалася мирно віддати захоплене.

А суди у нас довгі й дорогущі. Можна все життя судитися. 

Я душу  втрачу від розпачу, як подруги не випливуть з цієї скрути.

І ще я просто хочу бути тут кожен день.

Бо тут моя дитяча мрія  звила гніздечко і хоче бути вічно там, де весільні сукні й щасливі наречені.

Наче не було  в житті ні розчарувань, ні страху, ні розпачу,  ні болю.

Як ще сюди прийде Сонечко, то не знаю, може  не захоче й додому з цього дівчачого раю.

Наталя зітхнула. І знову сказала, що їй певно пороблено. Вона наче й не відлюдниця й не монашка. Але пари ніяк не знайде.

Тоді я їй прочитала свою маленьку притчу, що не раз мені допомагала:
 

“Нема кохання, 

Шукаєш хлопця?

Дивись на квітку -

 Бджіл не шукає, 

А просто квітне.”

Наталя посміхнулася, але було видно, що не згодна з цією концепцією. І залишається при своїй думці. Буде танцювати до ранку, куштувати смачні коктейлі, і її бджола прилетить до неї просто у клуб.

Може вона й права.

ДАНИЛО

Може вона й права, що хоче взяти з собою фломастери й папір для малювання. Я ж буду торгуватися й видушувати найбільшу платню з можливих на цій посаді, а їй буде нудно.

А як Анна Софія зробить настінний розпис в кабінеті у потенційного шефа, то, мабуть, роботи мені там не запропонують.

Як з ними Ганна всі ці роки справлялася?

-Сонечко, поклянись мені, що малюватимеш тільки на папері. А як він у тебе закінчиться, то мені скажеш і я щось придумаю. Бо мені треба дістати ту роботу, щоб  ми з вами могли жити краще.

-А ми хіба погано живемо?

-Ні, ми живемо добре, але будемо ще краще. Ти хочеш на літо поїхати у гарний дім з садом, там ліс недалеко, річка є?

-Нууу, не знаю. Дерева й тут є. І будиночки. А річку  з вікна видно.

Оце я ступив. 

-А ще там є різні тваринки, Сонечко. З ними може навіть дозволять гратися.

-Правда? А які тваринки?

-Ще точно не знаю  Може кролики, а може навіть кошенята.

-Тоді хочу.

Ага. Гарне тренування перед перемовинами, дякувати Сонечкові.

-Тоді бери все, що тобі буде треба, і пішли. Нам сьогодні важливо на роботу влаштуватися, щоб можна було вам поїхати до кроликів і кошенят. А потім ще треба буде на хвилинку заїхати до моїх батьків. У лікарню.

-Ой, твоя мама захворіла? Яке нещастя.  Стій, я візьму ляльку для неї, щоб їй було не так сумно хворіти.

Не встиг нічого сказати, як мала принесла старого плюшового ведмедя і вклала до коробки, де вже були фломастери, крейда і папір.

-Ні Сонечко, то з батьком щось.

-Тоді твоїй мамі лялька ще потрібніша. Бо вона буде одна вдома.

-Може й так. Тільки вона давно з ляльками не грається. Вона вже виросла, Сонечко. Вона їх шиє на всякі конкурси.

Сонечко була вражена здібностями маман. 

-А ми візьмемо з собою обід?

-Ні, ми пообідаємо у кафе.  Правда я гарно придумав?

-Правда, Даню. Ти завжди гарно придумуєш.

От що не кажи, діти розумніші за деяких дорослих. Батькові б це почути й повчитися. 

 У Сонечка взагалі талант.  “Завжди гарно  придумуєш”, така мила, ніхто мені такого не казав ні разу в житі.

Визнання мене нарешті знайшло.

На цій прекрасній ноті ми завершили збори.

Я оглянув себе у дзеркалі. Ну порядок. Добре, що не залишив офіційний шмот вдома. Як знав, що знадобиться.

Як там кажуть - на яку посаду претендуєш, так і виглядай.

Я виглядаю на директора архіву й агента 007 одразу. Жаль, тепло занадто. Капелюх і тренч би мені надали брутальності.