Про справжніх друзів і користь бібліотек.

-Помреш ти, Ганно, такою ж наївною, як прийшла в цей світ. - вичитувала мене Галина, а Наталя ствердно кивала головою - Зараз такі часи, що можна розраховувати тільки на себе й перевірених друзів. Як-от ми з тобою.

-Я вам дуже вдячна, дівчата. Ви мене з пекла витягаєте.  Я жити не хотіла, а бачу вас - і  легше.

-Чекала, що якісь багатії тебе допустять у сім'ю тільки тому, що їм симпатичні ти й твої діти, а синуля немов би до тебе нерівно дихає? - Галя поплескала мене по плечу - то наївність вісімдесятого левелу. Але то гарна наївність.

-У тебе є ми. - поставила переді мною каву Наталя. 

Ох, як згадаю ту, що робив Роман, і все гарне й страшне, що тоді  було…

-І ти тут працюватимеш.  - Галина  навіть не дала мені слова сказати - Хоч зараз сутужно, бо мати не хоче віддавати вкраденого, а виробництво пов’язане так, що на половині далеко не заїдеш. Та місце для тебе знайдемо. Ти перевірена, надійна й ми тебе любимо, бідося ти наша.

-Я старатимусь. Але вмію тільки у діловодство й кулінарію. 

-Все інше напрацюєш. А там побачимо. Зараз треба розібрати папери й з’ясувати, що мені вже знову належить.  

-Це я вмію, давай зараз і почнемо.

-У мене від тих паперів уже кров носом йшла. Як подумаю, куди рідна мати мене запроторила, щоб прибрати до рук усе, так і не можу весь день працювати.

-Я розберу, Галинко, не хвилюйся. Ви з Наталею робіть своє поки що. 

Роман мене знайшов майже зразу, як опинилася вдома,  й повідав, що Галя з Наталею чекають на мене.

Подякувала, знову взяла у сина телефон. Бо мій так і не знайшли, а на новий ще не заробила. І домовилася про зустріч.

Йшла провідати й розрадити, а знайшла роботу й розраду. 

Виявляється Галина - модний дизайнер. Вона тепер відновлює переполовинений бізнес, частина персоналу перейшла до матері.

А тут ми з Наталею нагодилися.

Наталина зовнішність дуже підійшла. Кожен відвідувач, поглянувши на голомозу тендітну дівчину з екзотичним тату на голові й великими очима одразу розуміє рівень закладу й фешну.

А я тепер буду завідувати всіма паперами. У мене знову є сейф і золотий ключик.

Дома Алекс дає раду дітям і з усією серйозністю запевняє, що братан скоро повернеться і буде про нас усіх піклуватися. Просто відрядження затяглося. 

Навіть не хочу заперечувати. То і моя вечірня казка для себе самої. Головне не повірити у неї насправді. Вона просто для того, щоб заснути. Бо безсонням не допоможеш. А наше князівство повинно існувати й піддані жити щасливо. 

А що в  принцеси серце розбите, то таке. Склею поступово.

Я чекала, що Данило якось дасть про себе знати, скаже, що нам не можна бути разом, але те, що було, для нього теж багато важить. Що не зможе після всього ігнорувати моє існування.

Але він зміг. Скоро місяць, як ми повернулися додому, а від нього ні слова.

Мене уже викликали як свідка, навіть проводили процедуру розпізнання.  

Роман каже, що діло рухається навіть краще, ніж він сподівався. І дипломатично обходить будь-які згадки або натяки на Данила.

Отак і живемо.

Що б я робила зараз без Алекса - не знаю.

Тепер повністю спокійна за дітей, хоч думала, що той жах від Русланових погроз не відпустить ніколи.

Але тепер жаху немає.

Є настороженість, але і є натреновані методи на випадок нападів і усяких підступів.

Роман передав трохи грошей. Ніби за ті вірші, що його знайомий композитор узяв для пісні.

Але чомусь мені здається, що то були його власні гроші. Бо він якось дізнався, що я без роботи, ще й з записом про звільнення за прогули.

Якби не Галина з Наталею, мені й справді б залишилося торгувати пончиками.

Життя налагоджується. Серце майже не щемить, хоч голова паморочиться й не можу нормально їсти. 

Стрес. Мені навіть психолога пропонували, хоч я відмовилася. Вони казали, що від перебування у тому жахливому домі в мене може розвитися ПТСР. Посттравматичний синдром тобто.

ДАНИЛО 

-В мене може розвитися ПТСР. Посттравматичний синдром тобто. Так сказали лікарі. Психолога викликали. Зачинився й не пустив.

Нехай буде ПТСР.

Коли маман сказала, що Галина забрала дітей і поїхала додому, я подумав, що їх тут образили. А білявка дуже суворо ставиться до усяких етикетів і неповаги.

Кинувся до виходу, але батько перестрів і пояснив, що вона  фактично втекла з тим Конем, коли маман їх застала за гарячим сексом у басейні.  Мені передали записку від неї.

“Ні про що не жалкую”. 

Отак значить.

Що ж. Той кінь її рятував, та й молодий, мабуть, гарячий. Здоровий, не те, що я тепер. Не буде у вікно лазити й квіти дарувати. Зразу за діло, ну й правильно, чого панькатись.

У басейні. Їй повинно було сподобатись. Вона ж казала, що може танцювати тільки у воді.

От вони й танцювали. Уявляю. 

В очах червона пелена. Краще б я вмер у тій лікарні.

Умілець.

Підібрав персонал, а персонал відібрав у мене єдину жінку.

От тобі й покохав раз на життя.

Стерво білобрисе. Повелася на молоде тіло.

Захворів - випав з поля зору. І все. Поїхала з ним і ні про що не жаліє. Сука.

Ненавиджу. 

Та нічого. Не вмер у лікарні, й зараз не вмру.

Не було для чого жити, то й далі  не буде.

Не жив добре бідний хлопець, нічого й звикати.

Ще поетом  буду, як та гадина

Момент щастя у неї, ні, ви бачили?

На все життя запам’ятала й пішла за новими моментами. Не вірив, коли казали, що слаба на передок?  Ну от тепер вірю.

Хотів  її звільнити. Не зміг би поруч з нею працювати. Коли добрався туди, а там уже без мене все зробили.

Нова секртетутка сидить, кігтями по клаві цокає, вдає, що працює, а сама косинку тільки що закрила.

Ця проста, як двері. 

В перший же день прямо на столі з пластиковою квіткою в зубах. Така вміла дівка.