Клопоти і Валькірія

ДАНИЛО

Прокинутись вона не могла, так виснажилась  за ці дні. 

Та й навіщо прокидатися, коли тут є такий сильний і витривалий я, що носить на руках, рятує та захищає. Дурна б вона була, якби прокинулася.

Нехай поспить, їй так дісталося, що треба терміново в санаторій. У горах.

Сидітимемо там у шезлонгах і засмагатимемо. У вільний від любощів час, звичайно.

Ні, краще вона сидітиме й дивитиметься, як я буду підійматися крутим схилом, щоб принести їй льоду з вершини для кави. 

Втреться той Роман. Я теж можу робити  всяке з кавою.

Ех, мрії. Треба ж ще того її колишнього нейтралізувати.

Краще двох колишніх.

Один небезпечний, інший з біса привабливий для жінок.

Та не буде їхнє  зверху.

Я сам і небезпечний, і привабливий, ще й знаю їх вразливі місця. 

А у мене немає вразливих місць. 

Ні, насправді є. Без батькових статків я майже такий бідний, як і моя білявка. Ну якщо не прибіднюватись, то може не настільки все погано, але з цим треба щось робити.

Але відсутність грошей мені не заважатиме в цій справі.

То буде, як каже Ганна, зовнішня політика, баланс ваг і противаг.

Нехай милується мною, який я вправний політик.

І зовсім вона не важка. Ну не зовсім важка.

Фух, дійшли до ґанку. Нарешті можна її поставити на ноги. 

 Качатися, качатися й ще раз качатися. То не вона важка, а у мене пропуски тренувань.

Білявка розплющує очі й перше, що бачить - звісно мене. Повертаюся до неї гордим профілем. Нехай бачить, яке щастя їй дісталося - сильний,  мужній красень, ще й розуму на десятьох вистачить йому. Тобто мені.

А друге, що бачить - своїх дітей, що разом  з Алексом несуться до нас з криками та погрозами, причому Сонечко, що зранку всіх перелякало, наче летить у піднятих догори руках охоронця, волосся назад.

Добре, що хоч тепло вдягнена. 

-Ану здавайтеся, нещасні - грізно каже Кость, наставляючи на мене якусь штахетину. 

І де він її знайшов в бездоганному хазяйстві маман?

Бодя наставляє таку ж саму на Романа.

-Здавайтеся одразу,  як хочете скорої смерті. А як будете чинити спротив, то випустимо кишки, приб’ємо до дерева й будете ходити коло стовбура, поки все не намотаєте. - Як завжди все чітко розпедалив.

Здібний. Воєнна кар'єра за ним плаче.

-А потім ми з ваших ребер зробимо крила. Ви ще будете живі й побачите, як палає ваше поселення. - діловито додає майбутній генерал.

- Будете знати, як викрадати нашу шляхетну матір, прокляті чужинці. - Кость дуже емоційний, у роль ввійшов повністю. Мене аж обпікає його презирством.

-Так не чесно - милозвучний голосок Сонечка долітає зверху - Бийтеся зараз же, бо кого ж я понесу у Валгаллу, як ніхто не загине у битві героєм?

-Сонечко, хіба може Валькірія з температурою носити героїв? Вона ж іще слабка. Ще впустить по дорозі, і герой попаде до Хель замість Валгалли. Як можна? - питає Ганна.

-Я вже видужала. Й ніхто не впаде -  у мене крилатий кінь, на ньому повезу.

Кінь нітиться, Окуляри в нього запотіли й кривувато сидять на носі, коротке волосся потемніло від поту. Але тримає малу на витягнутих руках, як партнерку в парному фігурному катанні.

Таак, качалка за мною явно сумує. Сонечко звісно маленька, але ж вони бігають тут довго, он навіть засапалися. Чого це всі раптом вирішили затьмарити мене в очах принцеси?

Роман намагається не сміятись, але видно, що з останніх сил.

-Що тут власне відбувається? - видаю топову репліку всіх придурків світу сього.

Штахетина продовжує впиратися мені в живіт, Ганна тягнеться рукою до лоба Сонечка, щоб перевірити температуру.

ЇЇ третій розмір при цьому опиняється в полі зору крилатого коня. Той навіть заплющується.

Тямущий кінь. Здогадався, куди дивитись не можна. Хвалю.

-Температури уже немає. - доповідає крилатий кінь - Лікар сказав, що це не смертельно і дозволив гуляти в саду, але не перевтомлюватись. Сонечко спитала, а що буває, коли смертельно. Ми з братанами розказали про Валгаллу. Ну й от.

-Ясно. Тоді ми здаємося, вбивайте нас швидко й безболісно, бо шляхетна мати втомилася - цілий день на ногах. І підемо вечеряти. Валькірії можна  носити героям наїдки й запивку, але тільки якщо вона сама поїсть те, що дозволить шляхетна мати.

Нас з Романом нашвидку зарізали, й ми юрбою ввалилися в хол.

Там Анну Софію Валькірію поставили на рівні ноги й вона кинулася до  мамусі, щось їй розказувала, перебивала саму себе, показувала то на братів, то на крилатого Алекса й сміялася.

Брати  з незалежним виглядом дозволили матері себе поцілувати, але було видно, що чекають на розповідь.

Принцеса здається залишилася задоволеною тим, як виглядають діти, й пообіцяла все розказати. Але не одразу, бо сталося багато всього.

-Та ми бачили стрім. - невдоволено  проказав Бодя - Ти нам краще розкажи, як ти звідти втекла. 

Ага, от що вас мучить. Вам заздрісно, що то не ви втекли зі страшної ворожої фортеці. Розумію. Але тут я вас уїв. 

-Тоді вже легше. Розкажу після вечері. А хто буде капризувати, той не отримає розповіді й  піде спати бе казки - Ганна багатозначно подивилася на малу принцесу.