Мистецтвознавців понаїхало

-Мама, привіт, чуєш,  мені треба друге ім'я!

-Добридень, Сонечко.  Я теж дуже скучила.

-Ну мааам! Ти й так знаєш, що я скучила. Пропустімо етикет, що ти скажеш про Ліллемур? Як не подобається, то хай буде Анна - як тебе, тільки по-данському!

-Все, що хочеш на цей раз. Один раз можна, бо ми раніше ніколи не розлучались так надовго. Я хвилююся і в нас багато чого сталося, поки тебе не було. 

-Ой, подумаєш, залили сусіди, мені Кость усе розказав. Зате тепер ми поживемо в палаці, що сяє вночі, як зірка. Я все знаю. Ти не відволікайся. І пристебнись, тато каже, що ти завжди забуваєш пристебнутися. Я проконтролюю, він мені доручив.

-Дякую, Еріку, за турботу.  Досі пам'ятаєш, це так мило.

-Я все пам'ятаю. Ти все ж пристебнися. І не відмовляй дитині.

-Але що це за дивна ідея, нащо тобі міняти ім'я, та ще й на моє? Софія вже не подобається, не хочеш бути мудрою?

-Ну мааам, ти все переплутала. Не міняти, а додати. То тато з бабусею підказали. Бо я на тебе дуже схожа. Ліллемур - то маленька мама. Анна - Ганна. Що тобі ще не зрозуміло?

-Мені незрозуміле твоє збудження. А те, що ти хочеш бути на мене схожа ще й іменем, то приємно. Лілліенмур, гм. Звучить красиво. Тільки ти виростеш, а тебе так і зватимуть малечею. І ще - як тебе зватимуть - Лілі, Ліл, Ен? Мура?

-Як захочу, так і будуть. А хто буде дражнитися, тому Бодя з Костем  покажуть, як треба поводитись. Ще й тато добавить.

-Тато скоро поїде, він тебе привіз, бо ти ще маленька сама літати. І не варто свої турботи зразу перекладати на братів. Ти ж їх не питала про зміну імені. Спробуєш сама впоратись. А поміняти ім'я можна, хоч і трохи складно. Не хвилюйся. Хочеш, ще й Ерікдоттір додамо.

-І ти, Ганно, не хвилюйся. - озвався Ерік. То наша з нею ідея, ще й батьки раді будуть. Може ти не фідмовиш зразу. Ми подумали, що Сонечку може краще вчитися у нас. Фсе ж і атестат буде физнаний по всьому світу, і мови легше опанує, і вибере, де далі навчатися.Не дивись так. Ти ж не думала, що я нічого не готую для єдиної доньки?  Як ти така горда, що не фізьмеш від мене грошей, то може доня від тата фізьме. 

Він хвилюється, цей милий ведмедик. Так не видно, але акцент знов чутно.

-Ерік, ви якісь знервовані сьогодні. Звісно я візьму гроші для Сонечка на навчання. І дуже добре, що в тебе вистачить на навчання у Європі. Але...

-Ганно, не відмовляй одразу. Я знаф, що ти не дозфолиш, але подумай...

-Я вже думаю. Ти мені скажи - то ж ти й твої батьки запрошуєте Соню. А твоя дружина? Ти нічого про неї не кажеш.

-Не кажу, бо зараз не хочу про це говорити. Бо ще тільки почафся процес розлучення. Ерік виставив руку вперед - нічого не надумуй, фона сама почала, ще до приїзду Сонечка, не я. Але фона не була щаслива, коли я погодився одразу.

Все такий само чесний.  Тоді я теж не була дуже щаслива, але погодилася, що ми перериваємо відносини. Таке дивне слово для того, що у нас було.

-Маам, ну ти як маленька. Тато тепер вільний, так бабуся мені сказала. Тепер ми...

-Сонечко - мені прийшлося використати свій наказовий тон - Припини зараз же. Ми це обговоримо дома в спокійній обстановці. Я все зрозуміла і про ім'я, і про навчання.

Повернулася всім корпусом до рудого вікінга, що дивився у вікно й удавав, ніби доня не виказала ніяких хитрих планів. Вікінг почервонів, як тільки руді червоніють. В нього, мабуть, і п'яти зашарілися. Але він уперто дивився у вікно. Смішний ведмідь.

Ех,  рочків на п'ять би раніше. 

Я тоді була зовсім недосвідчена і не розрізнила би вдячності, симпатії й тілесного задоволення від справжнього кохання.

А він, мабуть, і досі не розрізнив. Або придумав собі там, в холодній красивій країні щось, коли згадував наше вишневе літо. Бо якби кохав, то не чекав би стільки років, поки дружина піде від нього. Але милий він все одно. І про дочку дбає. Нехай заспокоїться. Я потім все розрулю. Потім, коли владнаю те страшне, що нам загрожує.

Нарешті таксі під'їхало до кованих воріт. Ми втрьох вийшли, хоч Ерік ще мав їхати в готель. Його літак був післязавтра.

Ще хотів навідали Валіну сім'ю й походити Києвом, а може й поїздити зі мною й Сонечком  по наших пам'ятних місцях.

І все ж вийшов, подав мені обидві руки, щоб  зручно було вийти, потім узяв Сонечко, чи то пак Анну Софію на руки й чекає, поки нам відчинять. 

Я думала, що на мій голос у селекторі ковані ворота відчиняться, і вони дійсно стали відчинятися, але перед ними вигулькнув Данило, наче з-під землі.

Вони з вікінгом потиснули руки, сказали щось ввічливе, але дивилися один одному в очі якось зовсім непривітно.

Тільки цього не вистачало. Зовсім не треба, щоб Данило після всього, що сталося, отримав привід для ревнощів.

Тому не стала навіть цілувати в щоку Еріка, як завжди це роблю при зустрічі й прощанні, взяла Соню за руку й попрощалася посмішкою й кивком голови. Сонечко ж обняло батька й три рази нагадало, що завтра ми чекаємо на нього дуже-предуже сильно. І скучатимемо.

Ерік обійняв нас на прощання й поїхав собі.

А Данило наче застиг і дивився услід таксі, поки й вогника не стало видно.

Потім відтанув.

-Ганно, познайом мене, будь ласка, з твоєю дочкою. 

-Софія, це Данило, ми живемо в домі його батьків. Данило, це Софія - моя дочка. 

Мала принцеса непомітно смикнула мене за рукав тренча.

-Маам, Анна Софія, я вибрала.

-Дубль два. Данило - це Анна Софія, Моя дочка. Я ще не звикла, що в неї два імені.

Сонечко посміхнулося і сказало, що знає про Данила, їй брати розказали, що він класно грає і в нього здоровецький басейн. 

Данило дуже серйозно сказав, що радий знайомству і що Анна Софія - то дуже гарне ім'я. І повів нас стежкою з жовтої цегли до дому. Сонечко зразу ж сказала, що вона Елі, Данило - Залізний дроворуб, а я можу бути або страшилою, або левом - на вибір.

Вибрати не встигла, бо ми вже прийшли.