Розбір польотів

Коли нарешті я перевдяглася,  Данило тільки скинув порвану сорочку та натяг домашнє худі, а Роман пішов на кухню варити каву, щоб  отямитись, ми з Данилом подивилися  одне одному у вічі.

-Пробачте, Ганно. Я легковажно  пообіцяв, що вам нічого не загрожує, але облажався. Я найду того бугая і виб'ю з нього дух. Ви напевно вважаєте нас двома ідіотами й маминими  синками, що тількиПовернутися назад язиком ляпати вміють.

-Ні, я вважаю, що ми недооцінили серйозність попередження, або чогось не врахували, або не донесли до тих, хто це затіяв, що все іде за їх планом. Тепер будемо краще планувати й менше легковажити.

-Ви з біса праві, Ганно —  визнав Роман, вносячи до вітальні кавник і аромат найкращої у світі кави з корицею —  Не можна було виходити з машини, це ж дитячий розвод  лохів. Як ми попалися — не можу зрозуміти.

-То я винуватий. Провів останні роки там, де такого не роблять. Розслабився. Моя вина. Буду виправлятися — Винувато сказав Данило. 

Роман розлив каву по чашках. Аромат відносив тривоги й печалі кудись далеко, залишаючи тільки готовність думати й діяти.                                                    

Але варто нам було сісти й пригубити божистий напій, як знову задеренчав виклик. Я попросила пробачення, але вирішила вести розмову при свідках. Тепер треба всього побоюватись. Ввімкнула гучне мовлення, щоб хлопці чули все.

-Ну як — пролунав Русланів голос, що аж рипів від сарказму і невдоволення — вже записалась у загін шукачів проблем на свою гарну дупку? Я що тобі казав? А ти що наробила?

-Що я наробила? Я сиджу, ні в що не втручаюся. А через пару тижнів мене звільнять з роботи, бо я не підхожу майбутньому керівництву. Це ти таке наробив зі мною, під'єднав знайомства? Що твої діти їстимуть, як я залишуся без роботи, ти про це подумав?

-Я про все думаю на три кроки вперед, ти мене знаєш. Не бреши про звільнення. Твій майбутній директор тебе сьогодні підвозив додому, коли вас спіткала, гиги, прикра невдача.

В мене похололо під серцем.  Можна було самій здогадатися, що колишній влаштує нагляд. Але це ж великі гроші, причому державні. Своєї він копійки не витратить, скоріше вдавиться. І рука, що вказала нападникам напрям втечі, була точно не його. Та рука була велика, пещена і зроду не знала важкої роботи. 

А руки Руслана теж були чималенькі, але  з дитинства  набрали форми, характерної для тих, хто тяжко працює фізично. Таке не сплутаєш. Хоч кожен день навідуй манікюрний салон, вже не виправиш.

Руслан перевірив це на власному досвіді, дуже вже хотів якось замаскувати походження з села, не знаю, чому.

-Ти б краще спочатку питав, а потім фантазував — наважилася я на блеф. На війні як на війні — То була перевірка моєї квартири на наявність чогось вкраденого з архіву. В присутності журналіста й свідків. Точніше мала бути. Але не сталося сенсації. У квартирі звісно нічого не знайдено, на рахунку залишок до авансу — сто гривень. Стан квартири трохи не той, що буває  у крадіїв з бюджету.

-Ти пустила їх до квартири? Могла не пустити, маєш право — механічно відреагував колишній.

-Звісно маю. Але в моїх інтересах пустити. Щоб  всі бачили — то дурні звинувачення. Наш майбутній директор заповзявся викрити  махінації колишнього шефа. Ще й  пресу залучив. Хотів зробити ефектний репортаж. Йому хтось  наплів, що я тут  працюю, бо сплю з директором, а ще допомагаю  красти на ремонтах та преміях.

-Що, досі  така версія існує? — насмішкувато спитав колишній, що був повністю в курсі, як воно насправді. В голосі вже не було скреготу.

-Нова мітла, сам розумієш. Зразу треба для міністерства показати   заповзятливість. Він мене незлюбив   з першого погляду.  І має звільнити. А ти ще додаєш клопоту. Негарно робиш, Руслане. Я й так розгубилася. Як мені знайти іншу роботу?

-Знайдеш якось. На касу підеш в якийсь маркет. Ще кудись.Не мороч мені голови. Від тебе зараз треба одне — нікуди не лізти. Ще не точно, що той тип буде директором. Все може повернутися інакше. Тоді тебе не чіпатимуть. Я тобі дзвонитиму, будеш переказувати, що він там робить, під кого риє.  Ясно тобі? Добре що твій курячий мозок не дає тобі брехати. Але начувайся. Про дітей — то був не жарт.

-Що тут може бути не ясне. Твої проблеми — то наші проблеми. А мої — то не твої. Май на увазі, вдома  страх, що коїться після залиття. Я на час ремонту переїду до матері. А від тебе бажана матеріальна допомога на ремонт синівської кімнати. Можна на картку, можна готівкою

-Зараз не до цього — різко закінчив розмову колишній і перервав зв'язок.

На то й був розрахунок. Коли заходить мова про його кошти, він забуває про все.

Подивилася на друзів. Після пережитого  вже точно можна їх назвати друзями. Вони не виглядали здивованими, але обуреними виглядали. Особливо Данило.

-Я там зовсім здичавів по Європах. Уявити важко, як правоохоронець може влаштувати стеження за людиною, що не вчинила нічого кримінального, ще й не боїться про це казати.

-Ну насправді він міг звернутися до приватного детектива —  розвів руками Роман. Якщо діло стосується чогось сімейного, має право, мені здається.

-Чого саме "сімейного"? Вони ж давно розлучені!

Данило явно злостився. От тільки на себе чи на колишнього за те, що пхає носа в моє життя? Та годі фантазувати. Він сердиться, що слідкування нам заважатиме.

-Насправді їх об'єднують спільні діти — незворушно продовжив журналіст — І це несе загрозу. Недарма ж він погрожував їх відібрати. Детектив щось рознюхає, відбере дітей, бо їх мати аморально поводиться чи щось таке.

-Що аморального в тому, що доросла жінка приймає в себе дорослого чоловіка за відсутності у квартирі малолітніх? 

 Данило сердився. Я його розумію — чоловікові ніде жити, а тут треба з'їжджати. Тільки стій, Ганно. Чого це ніде жити, тільки що тут був його батько. 

Гм. Виходить він не тільки з жінкою не ужився, а й з батьками? Але ж зі мною він поводиться дуже гарно, та й друг з нього добрий.