Хто винуватий і що робити? Разом дізнаватись краще.

Зустрітися з подругою вдалося буквально на десять хвилин, бо в хлопців там щось було дуже термінове по ремонту.

Валя, як звично, оперативно з мене витягла всі страхи та скиглення, розтоптала їх і зверху тричі плюнула. Ну й звісно пообіцяла продумати потрібні дії..

-Тільки ти, Гандзю, дивись, зараз на часі не тільки принц. У вас там розворушили гадюче кубло. І є всі ознаки того, що ти призначена на роль цапа-відбувайла. - наостанок видала пересторогу подруженція.

-Так а що мені тепер до них. Нехай скачуть, як хочуть. З мого боку все чисто, документи на місці, при свідках передані представнику міністерства.

-Ти наче мала дитина. Все впирається в той ключ, про який всі в курсі. Якщо перевірка знайде щось не те, в тебе була можливість підмінити, покласти фальшивку, щоб, наприклад, когось очорнити або вигородити. Не розслаблюйся

-Отакої. А я тільки зібралася просити відпустку - треба ж навести лад у хаті, там і Данило зараз.

-Добре подумай. Те, що він живе в твоїй квартирі в разі чого може зіграти проти тебе. Ти ж знаєш, що миттєво припишуть стосунки і те, що він тебе захищає. А може й сам зацікавлений у тому, щоб слідство пішло по хибному шляху.

-Ти знаєш, Валю, може бути, може бути. Той його приятель - Роман - прямо сказав, що через пущені наліво гроші на ремонт працівники такого рангу на перевірки не приїздять. Та й колупався той журналіст  в справах про пожежі, а не про ремонти в сиротинцях та домах престарілих.. 

-От бачиш!

-Що б я без тебе робила, Валюсь?  Зараз голова наче в хмарах, не до земних проблем і якогось дивного слідства. Без тебе б не зосередилась.

-Ой, не тринди. Ти б по дорозі додому сама б усе по поличках розклала. Їдь вже. Он дітям гостинці від нас. - подруга віддала мені важкенького кулька.

-Дякую. Вони зацінять. Вони тьотю Валю і без гостинців цінують до речі. Якби ще приклад брали з твого чоловіка, а не з батька.

-Ти сама їм не довіряєш, майже на бігу проторохтіла подруга. Ти згадай свого батька. Він ким був? То його гени, а не того миршавого придурка. Рростити собі не можу, що вас познайомила. Але ж діти які - чисте золото!

І побігла. 

Я так цілеспрямовано додому не біжу, як вона до свого Петрика. Хоч там в мене троє дітей,  а Валя з Петром бездітні. Все ще сподіваються звісно, лікуються. Дай їм боже,  вони будуть ідеальними батьками. Моїх полюбили, наче рідних. Допомагали, як могли, у свої студентські роки. 

Ох, часи були. Ну, про це я вам вже розказала, а можна ще довго згадувати, як ми тоді жили - бідно, зате від душі. Жили, а не виживали.

Та хай там що, я їхала додому вже з думками про майбутнє.

Подумаю про роботу на роботі. А дома на мене чекають принц з другом. Треба їх нагодувати, розпитати та порадитись.

Бо зараз явно час об'єднати наші роздуми й розшуки правди.

***

Вдома вже все було  не так жахливо, як учора. Хлопці постаралися  на славу - прибрали весь мокрий тиньк, що обвалився, повідкривали всі вікна, розкрутили навіть ті рами, що я не могла кілька років відкрити.

І протяги висушили повітря,  прибрали той запах, наче від всесвітнього потопу. Як виявилося,  вода стояла невисоко, в основному постраждала підлога. До електроприладів діло не дійшло. І слава богу, бо тоді б нас ще й током вчора вдарило.

Ну а для дітей була б страшна трагедія, якби вони зосталися без звичних ігор та чатиків в соцмережах.

В мене трохи відлягло від серця, хоч я все ще не знала, де взяти гроші на ліквідацію наслідків цього лиха.  Може тому, що мої ендорфіни в присутності Данила  розганяли по нервах не паніку і зневіру, а радість і передчуття чогось дуже гарного. Хоч звідки цим безмозким ендорфінам знати, що таке радість? 

А я от точно знаю, що то за радість, коли приходиш з роботи знервована та змучена, а тобі приготували поїсти, посадили у твоє улюблене старе кріселко.

Для приємного вечора хлопці навіть купили якесь легке вино, червоне і трохи  терпке.

До речі - ви любите натуральне, не підсолоджене вино, "без газу"?

В дитинстві я дуже любила солодке.  Та вже давно розлюбила. Тепер подобається чесний смак і запах, без підсолодження. Не розбираюся у винах. І навіть не хочу розбиратися. 

Можу тільки сказати, що оце мені сподобалось. І під нього майже не страшно було почати.

Я й почала.

-Даниле. Романе,  зараз я вам щось скажу, а ви мені можете нічого не відповідати. Але краще все ж відповісти.

-Тільки не кажіть нічого, про що потім пожалкуєте, коли дія вина скінчиться. - відразу озвався Роман.

А Данило тільки глянув на мене тяжким уважним поглядом, наче в душу зазирнув. І зразу схотілося не думати про те, що вино він приніс заради цього мого зізнання. І передбачав, що воно так подіє. А хотілося заплакати, на ручки та почати йому жалітися на життя і свою безпорадність.

Але я ж не аби хто.  Принцеси не можуть собі дозволити нюні в такий важливий момент.

Нічого, світ принс, я ще буду плакати в тебе на руках через кожен зламаний ніготь. Але не зараз, ні, не зараз.

Важливий ліричний момент перервав рінгтон мого телефону. Знову номер приховано. Мабуть пранкери розважаються. Треба якось заблокупати поганців.

Зосередилася, глибоко вдихнула.

І от нащо я це зробила.

Хлопці моментально залипли не  туди, куди треба. Ну тобто треба, але зосередженість на справі вони  втратили.

Данило зиркнув на Романа несхвально, а Роман відвів погляд від мого третього розміру й почав копирсатися у кишенях потертої косухи.