Білі починають і виграють

-Можна вас, Данило, про щось попросити на знак знайомства і для розбудови сусідських відносин?  Я вам дам списочок і гроші, а ви з'їздите он у той маркет і за списком все купите. А як виникнуть труднощі, спитаєте консультанта або наберете мене. І потім ми все це завеземо вашою машиною додому. Ви одразу і поїсте, і зможете відпочити. А мені не треба буде тягти важкі сумки. Згодні?

-Згоден, прекрасна ідея.

Ага, бачу, як тебе перекосило від прекрасності. І невідомо — ти просто не любиш ходити по магазинах, чи не хочеш залишити мене без нагляду, мій принце. Та що ж ти зробиш проти мене, досвідченої політикині, іди вже. Й Романа з собою  бери, допоможе тобі.

У вікно бачу, як він сідає в машину і поволі виїжджає. Тут і справді не розгонишся. Історичний центр, будинки, двори та виїзди не розраховані на сучасні автівки. 

Роман з ним не поїхав, зараз сюди знов підніметься.

В мене може хвилини дві є.

Але я вже знаю що робити. Бо коли встала зі свого стільця - згадала, як довелося підмощувати аж два товстелезних довідника, щоб було зручно сидіти.

Тааак, пів оберта направо, ключ у замку сейфа.  Чорд, слизький який від пончикового жиру, де моя хусточка, витерти треба. А то й на папері залишаться масні відбитки. 

Теку в руки. Ключ в хусточку. Хусточку до кишеньки жакета.

О, як елегантно вона визирає звідти, хаха.

Тепер вириваємо з обкладинки нижнього довідника середину,  туди засовуємо те, що в теці.

Теку наповнюємо  сторінками з довідника. кладемо в сумку. І чого жалкувала, що сумка завелика. Як раз і згодилася. Зверху шопером прикриваємо, кладемо нижній довідник на місце, на нього верхній, розправляємо масажер на все кріселко, сідаємо.

Хочеться витерти холодний піт з чола. Але не можна чіпати хусточку з ключем.  Бо вже хтось суне до приймальні.

-Привіт,  Ганнусю, як справи? - то наш завгосп, тобто заступник директора з господарських питань. 

-Добридень,  Марку Анатолійовичу, — відповідаю. Не люблю його завжди масні очі та мокрий товстий рот. А він начебто любить на мене дивитися і ніби ненароком торкатися то плечей, то рук. Бридота лиса.

-Що в нас знову поганого, якісь ключі загубили?

-Так, від сейфа. Куди подівалися з прохідної —  навіть здогадатись не можу. А слюсаря сьогодні немає. Тож якщо вам щось у сейфі треба, чекайте до завтра.

-Ні, начебто нічого термінового. Просто це моя парафія. Я тому вахтеру вже все сказав, що думав. Заходь хто хоче, бери  що завгодно. А Марк Анатолійович матеріально відповідальний. Раптом хтось поцупить директорський ноутбук чи ще щось цінне? Кому платити?

-Так, негарна ситуація.

-Ганнусю, я чув стороною, ти тільки не ображайся, що в тебе завжди є запасний ключ. На всяк випадок — він у тебе не з собою? Віддай мені, якщо так. Бо це може й підсудне діло. Я його  повішу на місце зниклого. Скажу що він нібито впав на підлогу закотився під килимок. І все буде гарно і в мене, і в тебе.

Як солодко співає. Вважає мене за ідіотку. Я може й не геній, але зір в мене добрий ще. Бачила, коли він заходив, завідувачку нашу твідову під дверима. Зараз я дістану ключа, завідувачка влетить у приймальню, протокол, свідки — все, як має бути, коли спіймають злодія. Чого б вам, завгоспе, не зайти раніше. Я б ключа віддала. Ви б сейф при свідках відкрили, там все на місці.

 Ну була б мені догана може. А може й не була б. А тепер не знаю, чи разом вони з директором, чи завідувачка з ними, хто там проти кого дружить. 

-Ні,  Марку Анатолійовичу, на превеликий жаль то тільки плітки. Нема в мене ніякого ключа. Колись був — ще від старого сейфу. А тепер немає. Директор так розстроївся через той інцидент, не повірите — дверима грюкнув, коли виходив,  щоб їхати на нараду. Ще й перевірка якась завтра з міністерства буде, одні пусті клопоти,  працювати ніколи. А мені ще он скільки друкувати для звіту — самі бачите.

 Тонкий натяк, мабуть, дійшов. Завгосп заменжувався, потоптався трохи, та й пішов собі, ще й завідувачку під твідовий ліктик за собою потяг. Туди вам і дорога, мої милі інтригани.

Може ви думаєте. що я дуже сумую через те, що всі, від директора з завгоспом до принца з Романом мене використовують в якихось своїх інтересах, піддають небезпеці мене і сім'ю, а я ж нічого поганого нікому з них не зробила?

Так, трохи сумно. Але це реальність зовнішньої політики.В ній друзі не передбачені взагалі.  Якщо ти не всередині того, чим опікується політик, то до тебе застосують не внутрішню, а зовнішню політику. Та й по всьому, нічого особистого.

А трохи сумно від того, що після  всіх цих років, що ми пройшли разом  з директором і навіть противним завгоспом та завідувачкою, я все ж досі ззовні, а не всередині.

 Мда. Стільки всього разом пройшли, й гарного й важкого,  а мною жертвують, як пішаком. Ну збираються пожертвувати. Але я почала перша. 

Білі починають і виграють — так в тому підручнику з шахової гри пишеться, що мені тато в школі ще подарував. І так воно станеться. Я  біла білявка. І я вже почала. А тепер ваші ходи, не соромтеся панове. Я ж знаю, що ви не з сором'язливих.

Тут мої мстиві та злостиві думки перервав Роман. Аж задихався, бідося.

-Що, самі тут сидите?

-Та ні, тільки що були завгосп і заввідділу, де ви зазвичай працюєте. Всім сьогодні потрібен ключ, ви помітили?

-Дещо помітив. І хочу вас попередити, поки нас ніхто не чує.  Життя і начальство безжальні до людей. За будь-яких обставин думайте тільки про себе. І нікого не намагайтеся виручити. Нізащо не давайте неправдивих свідчень,  хто б  вас не просив. Нічого не беріть на себе, що б вам за це не пропонували. Так каже один мій знайомий адвокат. А він врятував немало  людей. - журналіст аж засапався, поки скоромовкою випалював свою пораду.

-Дякую, хоч не зовсім зрозуміла, про що ви.

- Я знаю Данила. Він би тут не з'явився, якби діло йшло про недостачу відра фарби після ремонту. Стережіться, Ганно. Пам'ятайте про дітей і матір. А всі інші й без вас мають засоби захисту. Я радий, що Данило буде у вас жити й відвозитиме вас на роботу.Так значно безпечніше. Але прослідкуйте, щоб діти на канікулах були під контролем,  хоч це важко. Бо вони в тому війці,  коли на контроль алергія.