Тихо сама з собою я веду бесіду

- Принцесо, треба виробити якусь тактику до стратегії порятунку.

- Ганнусю, легше сказати, ніж зробити. Не панікуй, ти збиваєш мене з думки.

Принцесо? Ганнусю? Це я сама з собою так бесідую? Привіт, шизонько.  Тебе тільки не вистачало.

Будеш третя в нашій цікавій дискусії, даватимеш погані поради. Нам потрібен твій незамилений погляд.

 А тепер Ганна бере слово.

- Я з Агати Крісті добре пам'ятаю, що головна злодійка завжди сіра непримітна жіночка, на яку і не подумаєш одразу. Тобто на головгада дуже підходить Світлана Антонівна.

Ганні відповідає Принцеса.

- Але ж подумаємо глибше - навіщо заввідділу це робити? Вона хоче зайняти місце директора? Ну а як Архів закриють, то ніякого директорського крісла вже не буде.

- Може вона хоче багато грошей? Так навіщо рейдерам  платити гроші їй - доступу до сейфа в неї все одно немає. - вголос думає Ганна.

- Вона хоче заміж? Гм. Тобто вона хоче передати папери не рейдерам, а принцові (якщо принц сам не рейдер). І що вона може зробити, вона не зможе відчинити сейф. І в неї немає важелів тиснення на секретарку або директора — відбиває м'яча у центр поля Принцеса.

Шиза теж мовчати не стала.

- Хм. Вузько мислите. Може завідувачка  просто має для рейдерів ту ж саму інформацію, що лежить в сейфі, і хоче за неї щось суттєве  отримати? Бо рейдери зазвичай домагаються свого. Коли вони архів ліквідують, куди подінеться ця одинока жінка, що не вміє нічого, крім керувати відділом, де в неї такі ж дві підлеглі, як вона сама? Може вона саме зараз і натякає Принцові про свою обізнаність? А може вони з Романом - агенти рейдерів у нас, а Принц їх має викрити, бо "небожителі" зазвичай займаються не пропиленими архівами, ні, вони полюють на мафію і взагалі велику  здобич.

- Але ж вони близькі знайомі з Романом... 

Так, я заплуталась.

Треба негайно це припинити. Бо якщо сюди втрутиться четвертий порадник — моє нерозумне серце, то принца взагалі прийдеться виключити зі складу підозрюваних. Не може він робити щось недостойне. Я це бачу серцем.

Стоп-стоп-стоп.

То все другорядні питання.

Першорядне - про мій золотий ключик, що може відкрити не ляльковий театр за намальованим казанком, а ящик Пандори.

І з нього посиплються нам всім на голову великі неприємності, а наостанок - невелика життєва катастрофа через закриття архіву.

Тому П  принцеса, а не П - Пандора. 

Що в нас ще на П? 

Пончик\\телефончик\\балкончик\\купідончик//ключик? 

Ні не підходить. А доведеться, щоб підійшов.

Зараз треба відвести катастрофу від себе і дітей.  Тобто насправді не мати ключа. Викинути його кудись. 

В Дніпро\\ в шахту метро\\  в найближчу калюжу\.  десь зарити, байдуже...

Знову ці вірші , не до вас, геть, капосні.

Поки що сховаємо ключик у пончик. Там шукати ніхто не буде. 

Як же добре з юності розумітися на зовнішній політиці та інтригах. От і згодилося.

Тепер ідіть всі сюди. Перед вами наївна недостатньо освічена секретарка-блондинка. Вона і в діловодстві погано петрає, не те, що в ваших залаштункових і підкилимних іграх. 

І може спостерігати за цим дивним детективом з безпечного равликового будиночка.

***

- Привіт Ганно, можна ми до вас на обід  наб'ємося? - просунув чубату голову і двері Роман - Тут зустріч давніх друзів зненацька трапилася. І я знаю, у вас є пончики, смачнющі. А в мене кава. А в оцього небожителя - цікава історія.

- Залюбки з вами пообідаю. Але небожитель і ваш, Романе, приятель - то відвідувач. Мені треба записати в журнал про нього. Прізвище-ім'я-по батькові, мета відвідування, місце роботи. Все, як і ви записували, коли вперше прийшли до нас..

- О, не хвилюйтеся. То був неофіційний візит з особистого питання. - подав голос Принц.

- Тобто?

- Офіційно я прийду завтра, а зараз просто прийшов подивитися і попередити про завтрашній візит, щоб усе було підготовано і чимшвидше закінчилося. Я з міністерства, від вашого директора надійшов запит, мене прислали розібратися і надати допомогу в разі необхідності. А поки що вважайте, що мене не було і навіть зараз немає.

- Гм. Тобто (заклинило мене на тому "тобто", жах) вам і пончика не давати, раз вас немає, і чашку для кави не треба? Непогано, нам більше буде, правда, Романе?

- Свята правда. І раз тут нікого немає, може ви скажете мені по секрету, чого всі бігають і шукають якийсь ключ від якогось сейфу? Невже нема запасних?

- Не маю найменшого уявлення, Романе. Тримайте ваш пончик і чашку для відвідувачів. Можете не боятися, чашки були ошпарені окропом і поміщені в новий пакет. Але якщо є сумніви, то можна взяти пластикові стаканчики - он з тої довгої туби. Ще не розкритої.

- Ніякого пластику. Тільки чашка з директорського сервізу достойна моєї кави - Роман випромінював категоричність і зовсім не дивився на Принца.

- Яка жалість, в мене є один зайвий пончик, але я бережу фігуру. Невже доведеться нести його додому? От біда.

- І в мене кави на трьох би вистачило. А забагато кави пити не можна. Кому б її налити?

Тут принц вже не втримався,  засміявся і попросив Романа представити  старого приятеля дамі, тобто мені.

Кажу ж - принц. Хотів зберегти інкогніто,  але ввічливість перемогла. Виховання - друга натура.

Ім'я в  нього просте і шляхетне. Данило. Ніяких  модних імен, з яких потім сміятимуться  люди й від яких  плакатимуть по-дурному названі діти.

Згадалася однокласниця  Діана Крива.  Бідна дівчина думала, що вийде заміж і поміняє прізвище,  буде не так вбого. Ага. Вийшла. Тепер вона Діана Косих. 

А подруга Сонечка - Елеонора Карась - вимагає в батьків, щоб поміняли або ім’я, або прізвище.

А Данило - о,  то князівське ім'я,  без претензій на пафос, саме те,  що треба. І як же воно йому личить.

Ми дружно взялися за пончики. Я тільки спочаткку молилася, щоб випадкого не віддати свій комусь з хлопців, а потім - щоб не зламати зуба об ключ.