Моє князівство, перша кров.

"-Чого ви хочете?\\-Знайти саму себе.\\-Так от же ви.\\-О, як це вірно, дякую!"

Легше сказати, ніж зробити. Час вступу у виші, батьки на морях. Телефон не мовчить, але добираються сюди не всі.

Дівчатам  відмовляли відразу. Статечним дядечкам командированим — теж. Я не така вже розумниця, зате зір в мене відмінний, а слід від обручки розгледіти просто. А ще коли паспорт подивишся, а там діточки...

А підходящих все не було.

Тому першому ж абітурієнтові Валя дала добро.

- По-перше, так і відпустка скінчиться, поки перебиратимемо. По-друге, він в поліційну академію поступає, а туди нездорових не беруть. По-третє, він не голодранець, як може платити за кімнату в центрі. Ну й дітей з дружиною в першокурсника певно що нема. З лиця він нічого так, чорнявий і риси чіткі,  фігура споортивна.  А що на пів голови нижчий, то вже таке. Будете французькою парою. До твого модельного зросту ще й не кожен доросте. - розважливо підсумувала найкраща подруга в світі.

***

Не можу згадати без сміху той час. Я була ще принцеса-початківець (чи початківиця або початкиня, хто скаже, як правильно?)

І ще не вміла керувати обставинами та людьми так, щоб люди  мали повне враження, ніби це їх власні рішення.

Але тут мені на поміч прийшов характер мого майбутнього нареченого.

Є  в чоловіків така риса — вони полюють на те, що тікає.  Хоч тікати мені з квартири було нікуди.

 Валя жила поверхом вище. Але ж я дала слово батькам, що не виходитиму, тож і не порушу його. Принцеси повинні додержуватися домовленостей.

Бо як не будуть,  їм ніхто не довірятиме — це з розділів  про внутрішню політику,  про зовнішню, і про економічну. Наріжний камінь моєї політики — моя надійність.

Ну а ще вдома був стаціонарний телефон. І мама завжди могла впевнитись, що я на місці.  А мобільного мені не лишили. Мати, мабуть, все ж таки в мою надійність вірила не до кінця. Бо її сильна сторона — недовіра і підстелення соломки під кожен непевний крок. Отакі ми з нею різні принцеси.

Але тікати можна й не тікаючи.

Ми з Валею розробили план.

Вона мені телефонувала, я вдавала, що то хлопець. І ми розмовляли годинами про плани на похід у кіно, в кафе, про книги й школу.

Руслан — то мій квартирант і майбутній жених,  спочатку удавав, що не чує і готується до вступу. А чого там готуватися. Туди всіх беруть, хто фізкультуру пройшов і медкомісію.

Але він гортав підручники й робив вигляд, що мої теревені його не цікавлять.

А я не забувала вставляти по парі речень про те, що побігла б до Валі (яке зручне ім'я) назустріч хоч зараз, але батьки не дозволяють ні виходити, ні приймати Валю тут. Бо вони Валю в чомусь підозрюють, а мені не кажуть.

Хаха! Воно майже зразу подіяло.

Руслан став обережно — ну йому здавалося, що обережно, розпитувати мене про батьків. Де вони, чого залишили мене без нагляду, чому не довіряють мені і Валі.

Прийшлося казати, що в них одна на рік відпустка, їм треба відпочити,  бо вони багато працюють, робота відповідальна. А за мною приглядіти нікому, бабусі вже немає.

Валі батьки не довіряють, бо вважають мене наївною, а Валю — хитрою пронозою, що може мене збезчестити (то Валя десь викопала таке слово), а потім прийдеться мені виходити заміж і їхати жити в бабусину сталінку на Подолі. 

Батьки ще й за дитиною будуть тоді глядіти. Вони не хочуть для мене такої долі, а для себе й поготів.

- Але ж ви бачите, Руслане, що я чесна дівчина. І нікуди не бігаю.

- А батьки літаком повертатимуться чи поїздом? — ніби між іншим поцікавилася жертва нашої з Валькою підступності.

- Поїздом,  вони зразу беруть квитки й на зворотну путь.  Будуть вже за три тижні. Поїзд рано прибуває. Вони таксі візьмуть від вокзалу, бо метро ще не ходитиме.

- Жаль, що мене вже не буде тут. — засмутився бідося Руся — Поїду додому, бо вступ закінчиться. У нас не столиця звісно. Але можна і в нас літо непогано провести. Річка, клуб по вихідних в нашому Кафе, ліс поруч.

- Як я вам заздрю. Природа, ліс. Мене тільки на моря возять батьки. І до клубів не пускають. А ви такий досвідчений, все в житті бачили.

- Ну трохи попрацював у поліції, такого набачився, що вирішив  довчитися і робити кар'єру. Бо на низовій ланці — то не життя, а каторга. 

З кожною розмовою Руслан все ближче підсувався до мене. А коли я обмовилася, що мені вже сповнилося шістнадцять, то й зовсім осмілів.

Принцеса повинна іноді вправлятися в інтригах. Отак,  поставивши Руслана між загадковим підступним Валею і скорим приїздом батьків, показавши, що йому нічого не буде, коли все станеться за згодою, я й отримала  перші враження від того сексу, про який дівчата в школі  тільки й балакали. Ну що вам сказати. Враження були так собі, хоч Руслан виявляв неабиякий ентузіазм.

Трохи пожалкувавши, що я не така пристрасна, як  він гадав, Руся все ж запропонував мені вийти за нього. Бо закохався з першого погляду в мою красу, невинність та розсудливість. А ще в те, що я така чистюля і вмію смачно готувати. Тобто я його жінка-мрія.

Дивуватися було пізно. Радіти чомусь теж не раділося. 

Але не можна відступатися від запланованого. Тому, коли в замку повернувся ключ і батьки зайшли до квартири, то застали нас з Русею сплячих на моєму дівочому ліжку під ковдрою із милими кошенятами.

 Матері стало погано, батько поривався скинути Русю зі сходів.

Та врешті все вгамувалося. Руся представився, повідав, що він не гвалтівник, все за згодою і по любові. А що мені нема вісімнадцяти, то не важливо.  Нас розпишуть без проблем. В нього є деякі зв'язки. А ще в нього добрі перспективи на кар'єру і він солідна  людина, бла-бла-бла.

Батьки погорювали, та й по всьому. Невдовзі нас і розписали, по довідці про вагітність, як ви напевне здогадалися.  

Так я і залишилася  зі  шкільним атестатом і дітьми на руках, ще й одружена — перша з класу. І була дуже тим задоволена.