Моє князівство, прийоми по неділях і салони по средах.

- Мам, а чого бабуся каже, що  вона не моя бабуся?

- Бо вона не твоя бабуся, Сонечко.

- Чого це вона Бодина і Костина бабуся, а не моя.  Вони мої брати, що не так?

- Соню, у вас різні батьки.  Через це моя мама — то бабуся і твоя, і братиків. А от їх бабуся і дідусь з батькової сторони — не твої.

- А де тоді мої бабуся і дідусь з батькової сторони? Це не справедливо, що в них дві бабусі, а в мене одна.

- Твої бабуся і дідусь живуть далеко, там же, де й тато.  Вони тебе ніколи не бачили. Але вони є. Присилають тобі подарунки на Різдво і день народження. Так буває. Світ великий. Виростеш — навідаєш їх, як захочеш.

- Я зараз хочу, а не потім.

- Ти пам'ятаєш. що ти принцеса.

- Ну.

- Принцеси терплячі та планують на роки вперед. Ти можеш поки що почати листування з бабусею. Але ж в тебе багато помилок. Може бабуся через це не захоче листуватися, просто не зрозуміє, що написано?

- Як ти,  мамусю,  все повертаєш на навчання? 

- Ну як хочеш. Можеш не вчитися - тоді й не треба буде бачитися з ріднею. Вони поважні вчені люди. Нащо їм така рідня?

- Ой, не тисни. Я все зрозуміла. А вони хоч розуміють по-нашому?

- Розуміють трошки. Але й англійську підтягни. Бо там, де вони живуть, мало хто тебе зрозуміє, як не знатимеш англійської.

Просто дежавю. Майже так і мама мене вчила, як бути принцесою. Тільки вона в мене не вірила.  Просто робила все, що треба.

Мати в мене  - сумна вічно зайнята жінка, що тягтиме на собі онуків до пенсії... може й до пенсії  онуків.

Бо в неї досі живе почуття провини. Хоч це я їх з батьком підвела, і не раз.

Перший раз - тим, що народилася такою. Не могла стати на п'яти й тримати рівновагу.

Батьки в мене високі, спортивні, абсолютно здорові люди. А в мене ноги не дуже ходячі. 

Батьки все зробили, щоб я нічим не вирізнялася від інших  дітей.  Кілька операцій на сухожиллях, взуття на замовлення,  літо на морі в санаторіях. Нічого не шкодували, але я бачила, що вони мене  трохи стидаються.

Всі ті їх зустрічі,  турпоходи, коли мене спочатку залишали з бабусею, а потім саму з набитим холодильником і забороною виходити на вулицю. Я розуміла, що не зможу ходити по горах або сплавлятися гірськими ріками, але не тільки через те мене ніби ховали від знайомих, як мені здавалося.

А більше в них дітей не було.

Колись я прийшла з подружкою. І мама як раз була дома. 

Ми навперейми стали розказувати, яке пишне й красиве весілля бачили. І що в нас буде  так само і навіть пишніше. Тільки Валя хотіла покласти до Вічного Вогню гвоздики, а я — троянди. Ми трохи посперечалися і вирішили спитати в мами.

Мама подумала, чогось посмутнішала і сказала, що й гербери непогано виглядають, і гладіолуси —  квіти для чоловіків, а невідомий солдат — чоловік.

Валя ще трохи погралася в ляльки у нас і побігла вчити уроки. А мама довго дивилася, як я кручуся та огинаюся, бо не хочу вчити, а хочу дивитися мультики.

Потім дуже серйозно покликала мене до себе в кабінет.

Там в неї всякі креслення та схеми. Нічого не можна чіпати, бо все переплутається і в космосі може статися аварія.

Я зі звичним острахом обійшла її стіл і всілася на диван під балконом.

Мама сіла навпроти, взяла мене за руку і дуже тихо почала мені розказувати щось дуже дивне.

- Послухай і не перебивай. Ти мрієш про весілля і красиву сукню. Але це може не статися.

- Як це, мам? Всі виходять заміж. Ти теж вийшла за тата.

- Ти не всі. Ти - зачарована принцеса.

- Йой! Мене зла відьма зачарувала?

- Так.  Вона дуже зла і так навела чари, що хлопці й потім чоловіки тебе не бачитимуть. Дивитимуться наче крізь тебе. А кого не бачиш, того не покохаєш і не візьмеш з тою шлюб.  Не плач.  Це не вирок.

- Я не плачу. Я знаю, в казках про принцесу завжди щасливий кінець.

- Так. Але не початок. Ти більше не можеш бути простою дівчиною. Ти повинна навчитися бути принцесою. Бо ще не відомо, коли спадуть чари, а жити треба зараз. Ми з батьком не вічні, ти маєш стати самостійною.

- Як це?

- По-перше, треба взяти від навчання все, що можеш.  Як нема великих здібностей, бери наполегливістю. А ще  - ти зараз легковажна і не завжди ввічлива і привітна. Принцеси собі не можуть такого дозволити. Тож від сьогодні ти будеш ввічлива з усіма. Від сусідського песика що  гавкає не перестаючи, до кожної зустрічної людини. 

- Ой, ти сама казала, щоб я не говорила і нікуди не йшла з незнайомцями.

- Говорила. І ще повторю. Але це  не означає. що можна поводити себе нечемно.

- Я щось не дуже розумію.

- Нічого, не все одразу. Тепер я перед сном буду тобі читати  про Кобилячу Голову і маленьку принцесу Сейру. І ти все зрозумієш і запам'ятаєш.

Добре, мамусю. Я хочу, щоб чари скоріш спали з мене.

- Твій єдиний порятунок - повернутися до цього світу сильною стороною. І цю сторону ще треба виявити, а потім розвинути.

- А ти теж так зробила, ти виявила свою сильну сторону, ма?

- Так, довелося.

- А яка в тебе сильна сторона?

- Краще я тобі не скажу зараз. Бо ти може схочеш це в собі розвивати. А воно не твоє. Це треба самій в собі відшукати. В  кого розум, в кого фізична сила, краса, доброта, злість, навіть зневага і  що завгодно, що тільки твоє і в чому ти перевершуєш інших.

- Я шукатиму.

- Ми разом шукатимемо. Я тобі допоможу.

Так вогно і сталося. Ми шукали й знайшли.

Тільки значно пізніше я дізналася, що в той день в батька запідозрили рак.

"Я нічого  не боюся бо на плечах у татуся\\ ми з татусем ліпші друзі на цій пішохідній смузі."

***

Відмінниці з мене так і не вийшло. Досі пишу з грубими помилками, не дуже добре рахую. Але я все ще пишу вірші в товстих зошитах і альбомах. Перший подарував тато. Потім мені багато хто дарував альбоми для віршів. Набрався десяток, повне зібрання творів.