1

Ми познайомились рік тому. Вона регулярно відповідала на мої дурнуваті відео в Інстаграмі кількома реченнями. Оскільки спілкуватись банально не було з ким, цей діалог швидко еволюціонував в щось набагато інтимніше. Я ділилась усіма божевільними мріями, в які ніхто, окрім неї, не вірив. Підтримувала і цінувала. Я довіряла.

***

- Куди збираєшся, Таню? - запитала старша сестра, що приїжджала лише у вихідні, десь раз в 14 днів. Віка народилася на 6 років швидше, тому давно покинула "родинне гніздечко" , ще й з великою радістю. Але хороші донечки, яких з нас виліпила матуся, зобов'язані повертатись у це сире місто, аби навідати улюблених батьків.

- Йду з Солею гуляти. - її вираз обличчя вимагав подробиць. - Соломія. Та дівчинка з Інсти, пам'ятаєш?

-Господь помилуй, а збираєшся так, ніби краш покликав - мушу відзначити той кумедно-саркастичний тон, з яким вона промовляла "наші підліткові слова".

- Незалежні жінки добре виглядають не для чоловіків - це по-перше. А по-друге, котра година? О п'ятій повинна бути в парку

-Навіть четвертої немає. Допомогти? - запитала Віка, коли я дістала плойку. Тоді піднялась з ліжка й почала розчісувати моє каштанове волосся, суттєво прискоривши процес всіх маніпуляцій з волоссям, поки я нервово перевіряла годину, щоб упаси Господь, не спізнитись.

Охайний зовнішній вигляд - чудова нагода справити позитивне враження, тому на мені була чорна сукенка до коліна, пальто і ботильйони із невисоким каблуком, в яких ризик гепнутися сильно підвищувався.

Аби почуватись максимально впевнено я передбачила основні деталі нашої зустрічі: Соля крокує головною стежкою парку, адже та - найближча до її будинку. При зустрічі обов'язково обіймемося. Тоді хтось почне розмову про школу, батьків, прем'єри фільмів, улюблені серіали... Далі ми прогуляємось вздовж обшарпаних лавок і всядемося під деревом, у кутку. Все передбачено, тобто ніяких надзвичайних ситуацій типу незручних пауз. Вийшовши з квартири, я генерувала різноманітні жарти, пригадувала сюжети книг, аби переповісти. "А якщо вона мовчатиме? " - крутилося в голові. Шлях займав не більше 6 хвилин, та до останньої секунди мозок видавав картинки найтупіших фейлів, котрі могли стати реальністю, змушуючи руки інтенсивно труситися й пітніти. 

Щастя в тому, що її не довелося чекати: ми опинилися на протилежних сторонах парку водночас. Соломія явно не так сильно заморочилась над одягом: чорні mom-джинси та синій світшот, з-під якого стирчав комірець білої сорочки. Вона, як і задумувалось, крокувала головною стежкою, розносячи уже пізнє червоне листя своїми Джорданами. Між нами відстань всього 20 метрів - час на розглядання ще був. Кожен крок її тіло супроводжувало плавним похитуванням широкими стегнами, ступні впевнено торкались землі, погляд чіткий і точно сфокусований на мені. Хоча я проти гендерних стереотипів, але вона ідеально відтворювала слово "жіночність". А моя постава , мабуть, видавала "не в своїй тарілці"-стан Отож, ми обійнялися. Я відчула полуничний запах її шампуню і якийсь дешевий аж надто солодкий парфум. Серце стукало в ритмі престо. Поки все йшло прекрасно і згідно з планом. Та лише варто було сказати "Привіт", як підбігла висока, доволі симпатична дівчина з чорним каре, яка безцеремонно і незважаючи на мене, почала жваву розмову. Я ж лише стояла осторонь, втупившись в своє взуття, і чекала, коли все закінчиться. Їхній діалог тривав приблизно 5 хвилин, та поки вони обговорювали однокласників, "Нірвану" і"зграйку ідіотів", що сиділи позаду, я встигла роздерти усі задирки на пальцях й прокусити купу нових ранок всередині щоки. Жахливий початок. Слід будо урахувати, що місто мале, всі одне-одного знають й проводять час в типових місцях, в одному з яких ми знаходились.

-Це Діана. - пояснила Соломія через 6 хвилин. - Ми дружимо 4 роки. - наче це виправдовує крадіжку нашого часу.

-Все нормально. Сядемо там, під деревом. - Ступор. Голову заповнило Нічого - абсолютна порожнеча. І ми замовкли. Десь на 30 секунд. Достатньо довго, аби почуватись ніяково. І майже, аби захотіти додому.

-То як тобі Булгаков? З чого почала?

-"Записки юного лікаря". Далі планую "Собаче серце" і аж потім "Майстра і Маргариту". Отож, це перший досвід в класиці, тому не знаю, чи то сам Булгаков, чи тільки тогочасний стиль написання, але мені подобається. Речення переливаються з одного в наступне, тому твір читався абзац за абзацом... - В якийсь момент ентузіазм змусив язик заплітатись, бо той не встигав озвучити усі думки. А підсилювало цей стан те, наскільки уважно, трохи нахиливши голову і стверджувально похитуючи, мене слухала Соля. Вона посміхалась... Її веселила моя зневага до сучасної підліткової літератури і завищені ціни на таке лайно. Серйозно, набагато вигідніше читати неякісні фанфіки в інтернеті - рівень той самий. Та чесно кажучи, культурна розмова про книги швидко змінилась на настільки безглузді жарти, що їх на першій зустрічі ніхто не жартує. Проте наш сміх, здається, чули всі навколо. І то було прекрасно.

Не пригадую, про що ще ми говорили. Мабуть, таки про фільми чи музику - шукали спільні інтереси. Але добре пам'ятаю свої відчуття. На третій годині наших походеньок містом здалось, наче ми знайомі давно-давно, з самого дитинства. Наче ми сестри, які роз'їхались багато років тому, але не втратили зв'язок, бо весь час листувались, і от нарешті зустрілись. Я вперше так хотіла говорити. Неважливо, про які дурниці, адже з нею комфортно.