Епілог

POV Христина

Я вийшла з під'їзду. Вже звичний холод вдарив мені в обличчя, але я не звертала на нього увагу. Я дивилася на Даню, який сперся на дверцята автомобіля. Він дивився нервово на годинник, вочевидь чекаючи когось.

Зрозуміло ж, що тебе!

- Ем...привіт. - невпевнено сказала я, підійшовши до хлопця. Від нього як завжди віяло приємним терпко-солодким запахом парфумів від яких крутиться голова. 
- Привіт, ти ще не проти разом відсвяткувати Новий рік? - запитав Даня, він говорив чітко і впевнено.
- Не проти. - тихо відповіла я, хлопець посміхнувся і відкрив двері, вказуючи що  я сіла. Я послухалася, Даня закрив дверцята і обійшовши авто, сів за кермо. 
Ми їхали і нічого не говорили один одному. Виходь він пробачив мені? Чи ні? Що означає це все? Я не наважувалася його запитати про те чи ми разом, але мої почуття до нього перемогли гордість.
- То...то ти пробач в мені? - запитала я так тихо, що була невпевнена чи він взагалі почув мене, але з того як Даня напружився я зрозуміла, що він почув. 
- Я повів себе, як дитина. Образився, що мені нічого не розповіли, хоча ти була права і вчинила правильно не розповівши мені. Тому...тут не я маю приймати рішення чи вибачити мені тебе, а ти. - говорив Даня. - То ти вибачиш мені?
- Звичайно! - занадто швидко вигукнула я від чого Даня широко посміхався. Тому мені довелося шукати цьому пояснення: - Тобто...звісно вибачу.
- Я радий що ми порозумілися. - щиро сказав хлопець не відриваючи свого погляду від дороги. 
- Я також. - посміхнулася я.
Щастя накрило мене теплою хвилею. Ми помирилися і зараз їдемо до...а куди ми взагалі їдемо? Мені стало соромно, що я не запитала хлопця про це раніше, а все тому що я довіряю йому.
- А куди ми їдемо? - все-таки запитала я, Даня посміхнувся явно очікуючи цього питання.
- Туди куди і планували поїхати в цей день. - відповів він, отже до нього додому, де ми з його сім'єю будемо святкувати Новий рік. 
Мій настрій покращувався з кожним будинком повз який ми проїжджали. Тому що я розуміла, що ось-ось і ми під'їдемо до будинку Дані та я знову зустрінуся з його батьками. Вони мені дуже сподобалися. Такі привітні і щирі люди трапляються рідко.
- Приїхали. - вивів мене з роздумів приємний голос, я кивнула і вийшла з авто. 
Будинок пав справді дуже новорічний настрій. У вікнах виднілися гірлянди різних кольорів і форм, від звичайних білих у формі кола до чорно-синіх у формі зірок. На дверях при вході в будинок висіла новорічна шкарпетка. Я посміхнулася цьому, як же гарно тут.
Даня постукав у двері і вже через пару секунд двері нам відчинила Оксана Анатоліївна - мама Дані, вона широко посміхнулася нас. Її розпущене світле волосся сьогодні було зібране в невеличкий пучок.
- Привіт, рада, що ви прийшли. Ну проходьте. - вона відступила і ми з Даньою змогли зайти.
Я одразу зняла взуття і куртку та повісила на вішалку поруч. Даня зробив теж саме і взявши мене за руку, повів кудись. Пізніше я зрозуміла куди - у вітальню, де вже був накритий стіл. Сьогодні тут було більше страв, ніж минулого разу, коли я приходила до батьків Дані щоб познайомитися. Батька хлопця - Євгеній Володимирович встав і підійшов до мене, оглядаючи з усіх сторін. 
- Добрий вечір. - привіталася я, мені було трохи не зручно, що чоловік мене так оглядає, але я старанно приховувала це.
- Женю! Так ж не ввічливо. - дорікнула йому Оксана Анатоліївна. За це я була вдячна їй, бо Євгеній Володимирович припинив мене розглядати.
- Добрий вечір, Христино, ми всі раді що ти прийшла. - посміхнувся він. 
- Так, привіт. - привітався Ваня, як й стояв за Євгенієм Володимировичем. Хлопець був одягнений у чорний костюм з синьою сорочкою, він посміхався і це здалося мені трохи дивним. 
- Привіт. - я відповіла йому посмішкою. Можливо хлопець вже припинив злитися на Даню?
Ми всі сіли за стіл, але ще не починали їсти. Годинник ще не пробив дванадцяту ночі, зараз лише одинадцять.
- Ми зараз підійдемо. - сказала Оксана Анатоліївна і потягнула за собою Євгенія Володимировича. Тепер в кімнаті лишилися лише ми з Даньою і Ваньою.
- Ем...то, Вань, ти вже пробачив Даню? - запитала я, Ваня посміхнувся.
- Так, я зрозумів, що якщо я буду злитися чи ображатися ти не повернешся до мене. Плюс я помітив, як ти дивишся на нього, так закохано і він дивиться на тебе рак само, тому...я не хочу заважати вам. Просто будьте щасливі. А я ще зустріну свою одну єдину. - промовив Ваня, я щиро і вдячно посміхнулася йому.
- Дякую, ти точно знайдеш ту, яка покохає тебе всім серцем. 
Ще півгодини ми просто розмовляли ні про що. Батьки хлопців повернулися і розпитували нам з Даньою про наше майбутнє, але так як ми з хлопцем ще про це не говорили, нам не було чого відповісти.
- То ви вже розпланували своє майбутнє? - поцікавився Євгеній Володимирович.
- Ну...- пробурмотіла я і подивилася на Даню очікуючи допомоги, але той лише загадково посміхнувся.
- Звичайно! - натомість сказав Даня, - Ми але все розпланували. - додав він, я злісно стукнула його ногою під столом, щоб він замовкнув. Цікаво коли ж це ми встигли все розпланувати? Але Даня ніякої уваги на мої погляди не звертав.
- О, то що ви плануєте? - запитала Оксана Анатоліївна.
- Скоро дізнаєтеся. - загадково сказав Даня і підморгнув мені. Ні, ну він знущається? Що це може означати? 
Коли до півночі лишалося три хвилину, Євгеній Володимирович почав наливати кожному в бокал шампанського. Ми всі підняли бокали і стали чекати коли ж годинник проб'є північ. Дві хвилини...Одна хвилина...Є!
- З Новим Роком! - крикнули ми всі разом і надпили напій. Приємний смак обпікав моє горло, але я не звертала уваги. Мою увагу привернув Даня, який невідомо чому встав і подивився на своїх батьків, які кивнули йому, а потім на мене.

Що відбувається?

Даня став на одне коліно переді мною і дістав маленьку коробочку з кишені. Я дивилася на нього і не могла нічого сказати, невже це те що я думаю...
- Дорога, Христино. Хоч ми й разом всього три місяці, я зрозумів що кохаю тебе і життя без тебе не має сенсу. Ти подарувала мені такі незвичайні і приємні почуття. Моє серце калатає поруч з тобою, від одного твого погляду мені стає так приємно на душі, від твого дотику я отримую електричний струм, як й розходиться по всьому тілу. - говорив Даня, він дивився на мене з ніжністю, любов'ю та легким хвилюванням, а я просто дивилася на нього затуманеним поглядом. Невже це відбувається зі мною? - Я зрозумів, що кохаю тебе і все. Я приречений, ти немов взяла мене в полон і не відпускаєш, але мені й не потрібно. Петрак Христина Петрівна, чи готова ти вийти за мене заміж?
Запала грибова тиша, було чутно як цокає годинник. Цок-цок-цок...Всі чекали моєї відповіді.
- Так, так, готова! - відповіла я, Даня відкрив коробочку і надягнув мені на палець золоту каблучку з фіолетовим камінчиком. Він поцілував мене в губи, всі радісно аплодували, а я просто не зважала. Я дивилася на Даню очима повними щастя і радості. 
- Я люблю тебе і любитиму вічно. - прошепотіла я.
- Я також тебе люблю. 
- Ти мій порятунок від самотності. - пошепки додала я і поцілувала його.