Глава 31

POV Христина

Весь наступний день я просиділа вдома обмірковуючи що ж робити далі. Даня сказав, що сьогодні запізниться. Тому в мене було багато часу, щоб обміркувати те, що я планую зробити. В мене є чудовий план, як зробити так щоб Катя в усьому зізналася і її посадили до в'язниці. Перший етап - це призначити зустріч, що я й роблю. Діставши телефон я знайшла потрібний номер і натиснула кнопку виклику. Гудки, гудки...
- Привіт, рада що ти подзвонила. - сказала перша Катя доволі радісним голосом.
Ми ще побачимо, як ти будеш радіти.
- Привіт, я хотіла зустрітися і обговорити дещо. - ніби привітно мовила я.
- Справді? А обговорити що саме? - поцікавилася вона вже трохи насторожено.
- Та так, мені сподобалося з тобою спілкуватися, - звісно ж це брехня. - тому думаю нам потрібно ще десь зустрітися і поговорити. 
- Ну добре, тоді приїжджай до будинку Єви Григорівни завтра о сімнадцятій годині, її всеодно тоді тут не буде. 
- Гаразд, рада що ти погодилася. 
- Тоді до завтра. - поспіхом попрощалася Катя і поклала слухавку.
Ну що ж...Рибка на гачку. Головне, щоб все пішло за планом. Даня не знатиме де я, тому потрібно щоб Ліза мене прикрила в разі чого. 
Наступного дня рівно о шістнадцятій годині я була готова і вийшла з квартири. Сьогоднішній день однозначно буде дуже цікавим. Таксі має приїхати через п'ятнадцять хвилин, тому поки я стою і чекаю. Думки крутяться в голові, а раптом щось піде не так? Хоча чого б це? Потрібно сподіватися на краще! Коли таксі приїхала я сіла в нього та назвала адресу водієві, він кивнув і ми поїхали туди. 
Через сорок хвилин ми були на місці. Мене знову зустрів цей великий будинок, я замилувалася його красою, але коли згадала де я і чому ці думки зникли. Катя вийшла мене зустріти, вона наближалася до мене з дуже помітною фальшивою посмішкою, всі м'язи її обличчя показували як їй не хотілося щоб я приїхала, але я значно краща акторка, бо по мені видно немов я справді рада її бачити.
- Привіт. - коротко привіталася Катя і обійняла мене.
- Привіт, рада тебе бачити. - збрехала я, Катя посміхнулася і ми пішли до будинку.
- Кави чи чаю? - запропонувала дівчина, але я відмовилася. До речі, сьогодні Катя виглядає вже менш яскраво, на ній білий костюм з штанів і футболки у чорні лінії, а також яскраво-рожеві нігті. 
- Тоді про що ти хотіла поговорити? - поцікавилася Катя, вона провела мене в вже знайоме вітальню і посадила на диван, сама ж сіла у те крісло де зовсім недавно сиділа її бабуся і розмовляла зі мною.
- А мій дядько, Влад вдома? - натомість запитала я, ухиляючись від відповіді. Катя настрожилася, але намагалася не показувати цього.
- Так, а що? Він на другому поверсі. - відповіла вона.
- Просто цікавлюся, покличе його сюди. - попросила я наказовим тоном, Катя невпевнено кивнула і пішла по Влада. 
Поки я сиділа і чекала на них обох, могла почути про що вони там розмовляють.
- Вона схоже все знає! - шипіла Катя, голос у неї тремтів.
- Вона не може нічого знати! - гаркнув на неї чоловічий голос. Влад. Мій дядько.
- Ні, може! Якось то дізналася!
- Ходімо, нам можна її не боятися. - промовив Влад і вже через пару секунд вони сиділи навпроти мене. Влад сидів рівно і не показував ніяких емоцій, а Катя явно боялася. 
- То про що ти хотіла поговорити з нами? - запитав дядько, він дивився мені в очі, я ж з гордістю витримала його погляд.
- Про те, що я знаю все. - загадково відповіла я, Катя ще більше злякалася, тепер вона тепла долоні і не дивилася на мене. Але Влад сидів на диво спокійно. 
- Знаєш що? 
- Ви прекрасно розумієте, що саме я маю на увазі.
- Ні, поясни ж нам. - попросив дядько, я посміхнулася. Зараз має бути весело.
- Це ви підлаштували аварію мого батька. А точніше, ти, Влад. Катя була лише твоєю посіпакою і був хтось третій, поки я не знаю хто це, але все інше мені відомо. - сказала я і зробила паузу, насолоджуючись моментом. Обличчя Влада тепер також показувало страх, а про Катю я взагалі мовчу. - Ти Влад підрізав гальма моєму батькові і це ти їхав з ним у день аварію в автомобілі, але ти вижив. Що ж тут робила Катя? Вона "винюхувала" інформацію. Дізнавалася коли ж буде зручно підлаштувати ДТП і не промахнулася, на жаль. І був хтось третій, який придумав і навіть дуже добре ваше алібі. 
Приблизно хвилинку всі мовчали і кожен обдумував сказані мною слова. Мабуть, вони намагаються зважити всі свої "так" і "ні", тобто розповідати правду чи здаватися невинними.
- Але навіщо нам це? - подав голос Влад, він вже наче трохи заспокоївся, але все ще на обличчі виднілася тінь страху.
- Спадок. Ви боялися, що коли з'явиться мій тато Єва Григорівна перепише все на нього, а не на тебе. - на цих словах я говорила до Влада. - А враховуючи на скільки "піднялася" в грошах Єва Григорівна ви остаточно вирішили вбити мого тата. - закінчила я. - А тепер якщо є що доповнити, то прошу, я уважно вас слухаю. 
- Ц-цікава історія. - пробурмотіла Катя, вочевидь їй хотілося здаватися сильною і не зламною, але це явно не для неї. 
- Годі придурюватися, Катю, вона все знає. - тихо сказав дядько до дівчини, та боязко кивнула. Потім Влад знову обернувся до мене і тепер вже зацікавлено дивився на мене. - Але як ти все це дізналася? Ми наче діяли обачно.
- Годинник. Недавно ми з Катьою ходили в кафе, щоб "просто познайомитися краще" і там я помітила на її руці годинник мого батька. Це був стовідсотково він, бо над циферблатом були три "діаманти". - розповіла я, можливо мені бути детективом? Але якщо й так, то без Дані я б не впоралася.
Влад сердито глянув на бідолашну Катю, яка на своєму кріслі спустила вниз, немов хотіла щоб її не помітили, як то кажуть - хотіла провалитися крізь землю.
- Але в мене є питання: хто ж той третій? Хто ще вам допомагав? - запитала я, Влад посміхнувся. Схоже його радувало, що я не розгадала цієї загадки.
- Ти розповіла все в точності. - Влад проігнорував моє питання. - Я здивований. Думав ти ніколи не дізнаєшся цього, але це ще не вся правда...
- Може не треба? - боязко запитала Катя. Та-ак а тут вже цікаво.
- Яка різниця? Нехай вже знає жорстоку правок про нас. - посміхнувся Влад, схоже ця вся ситуація його забавляє. - Я думаю ти знаєш, що приблизно року тому в цьому місті щотижня вбивали людей? - звернуся він до мене, я трохи боязко кивнула. До чого він веде? - Це все робили ми. 
- Ні-і прошу не треба. - благала Катя, а мені раптом стало страшно. Я сиджу в одній кімнаті з сирійним вбивцею?
- Заткнись. - прошипів Влад до дівчини і та притихла, хоча я помітила сльози на її щоках. Мені стало її трохи шкода, але я згадала що вона причетна до вбивства багатьох людей в тому числі мого батька. Тому видихнула і знову подивилася в якісь божевільні очі Влада, що відбувається? - Ми вбивали їх, а знаєш чому? Гроші. Спочатку ми до кожного втиралися в довіру, а потім робили дублікати ключів до їх квартир, грабували і вбивали. 
- Але...цей третій також з вами вбивав і інших? - запитала я. З кожним словом Влада мені здавалося, що він страшенно пишається всім тим, що він робив. Але це аж ніяк не те чим треба пишатися. 
- Ні, цей невідомий захотів допомогти нам лише через тебе. Він дотів помститися тобі, а ми були не проти.
- Гм...а Єва Григорівна про все це знає? - поцікавилася я, хоча мабуть відповідь буде "ні".
- Не знає. - підтвердив Влад мої думки. - І не повинна дізнатися. Бо тоді ми точно не отримаємо від неї великого багатства. Скоріше б ця стара померла.
- Але...але вона твоя мати...- здивовано прошепотіла я, як так можна?  Якщо йому не шкода власну мати, то чи безпечно те, що тут сиджу я? Я яка все тепер знає. Чи не вб'ють вони мене аби я нікому нічого не розповіла?
- І що? Вона має величезні гроші, а це важливіше. 
Катя голосно схлипнула через що отримала болючого ляпаса від Влада. Я просто відвернулася, бо не могла на це дивитися. 
- Хто такий той третій? - знову запитала я, поки не дізнаюся це питання не піду звідси.
- Тобі справді це так цікаво? - спитав Влад тепер вже дивлячись знову на мене, я впевнено кивнула і на його обличчі розпливлася посмішка.
- Якщо ти так хочеш, то сьогодні дізнаєшся. - загадково сказав він і дістав телефон.
Через хвилинку він але говорив з кимось по телефону і просив його чи її приїхати сюди. Влад сказав, що я все знаю і хочу побачити цього невідомого. Коли Влад договорив, він сховав телефон і з посмішкою подивився на мене.
- Через хвилин п'ятнадцять він приїде. - повідомив Влад. Невже це справді так? Але через якихось п'ятнадцять хвилин я буду бачити всіх трьох вбивць мого батька. 
- Але чому ви не могли просто поговорити з татом? Він би не погодився на той спадок. - завела я нову тему, потрібно вибалакати його по максимуму.
- Я намагався, але твій тато нічого не хотів чути про спадок, який може мати...
- От бачите! - перебила його я. - Він зовсім не хотів цього спадку!
- Можливо, але коли ми з ним про це говорили я випадково бовкнув зайвого. Сказав, що мені дуже потрібен цей спадок і я дістану його будь-якою ціною, тоді твій тато подумав що це погроза. Це й змусило мене рішуче діяти. - пояснив Влад, я була шокована. Тато ніколи б не заявив у поліцію на свого брата. 
- Всеодно, я не розумію. Він твій брат, а ти його вбив! - і далі продовжувала обурюватися я, мене дивувало що Катя вже не плакала, а мовчки нас слухала. При цьому вона дивилася лише на мене і від цього ставало...неприємно.
- Я побачив його рік чи півтора тому. До цього часу я й не знаю, що маю брата. За рік ми бачилися разів два, тому я досі не зміг "втовкти" собі що він мій брат. 
- А ти, Катю? Навіщо ти в це вляпалася? - звернулася я до дівчини, вона одразу сіла рівніше проте її очі показували, що вона б не хотіла про це говорити.
- Ну Влад мій батько, тому як я можу не допомогти йому? Тим паче я не проти великої кількості грошей за це. - Катя знизила плечима. На диво вона сказала це так спокійно, що це мене почало дратувати. Вона так говорить немов не йдеть про смерть п'яти чи навіть більше людей!
- Але тобі ж потрібно було вбивати людей! Хіба ти не подумала, що це неправильно? Вони ж зовсім не винні у тому, що повірили вам.
- Начхати. Мене тоді турбували лише гроші. 
Я просто фиркнула і подивилася у вікно, сонце вже почало заходити і на вулиці стало темно. Ось-ось має прийти третій учасник вбивства. Але хто це? Саша? Хтось інший? Чоловік чи жінка? І чому він чи вона погодилося на це вбивство? Купа питань на які я сподіваюся вже зовсім скоро отримаю відповідь.