Глава 30

 Христина

Після раптових Сашиних слів, я хутчіш побігла квартиру і одразу сіла за стіл у вітальні. Я намагалася пригадати звідки ж я знаю її, навіть дістала випускний альбом з садочку, зі школи за четвертий і одинадцятий класи, але безуспішно. Там немає взагалі ніяких дівчини на ім'я Саша. Тоді звідки я знаю її? Може ми десь з нею зустрічалися? В таборі? В лагері? Де? Але ні, це точно не там. Чорт, а що означають її слова "або я сама допоможу тобі згадати". Це точно нічого хорошого не обіцяє. 
- Христино, я вдома! - крикнув Даня, який щойно увійшов до квартири. Я сиділа в вітальні на дивані і просто намагалася пригадати Сашу.
- Щось трапилося? - стурбовано запитав Даня, я кивнула і розповіла йому про той дивний випадок з дівчиною. Хлопець замислився.
- Це точно не моя однокласниця чи одногрупниця. - додала я.

Тоді хто, Христино. Думай! - казав голос у моїй голові.

- Хм...але навіщо тобі взагалі її пригадувати? - спитав хлопець радше сам у себе. Бо я точно не знала відповіді.
- Як думаєш, це може бути пов'язане з смертю мого батька? 
- Твого батька? Тоді Саша має бути пов'язана з Катьою і Владом, але наврядчи вони знають один одного...Хоча для помсти Катя могла знайти людей, які ненавидять тебе і Саша потрапила їй до рук. Але це не відповідає на питання хто ж така Саша? 
- Не знаю, я давно вже намагаюся її пригадати. Ще з того першого дня на тренуванні з волейболу, але ніяк не можу. - сумно сказала я. - Стій, я не збагну - навіщо Владу і Каті вбивати мого тата?
- Більш всього, що через спадок. Єва Григорівна має зараз великі достатки, а щоб вони були лише їхні потрібно щоб не було ще родичів. Вони боялися, що коли твій тато з'явиться Єва Григорівна полюбить його сильніше і перепише майно на його користь. - висловив припущення хлопець, я повільно кивнула в знак згоди.
- Але якщо ми думаємо, що Саша причетна до вбивства мого батька, то виникає питання: Навіщо? Навіщо їй це? - мовила я, все наче збігається. Але всеодно, щось не дає мені спокою.
- Щоб зробити боляче тобі, вона прекрасно розуміє, що ти будеш від цього страждати. То чому б не взяти участь у вбивстві твого батька? Все сходиться. - сказав Даня і сів поруч зі мною, він взяв мене за руку і почав обережно її гладити.
- Я не вірю...Як можна вбити свого брата лише через якийсь там спадок? Лише через гроші. Це ж не найважливіше у житті. 
- Такі люди існують і я справді був би радий, якби їх не було. 
Посидівши ще п'ять хвилин, все-таки сяк-так зібралася і пішла готувати вечерю. Зовсім не хотілося нічого робити, просто лягти і поспати, а потім прокинутися і щоб поряд був Даня та тато, більше ніхто мені не потрібен. А ще Ліза. Але життя суворіше, воно весь час ставить перед нами перешкоди які ми маємо долями, якщо хочемо бути щасливі. Але іноді ці перешкоди надто тяжко подолати, надто важно встати і просто повірити в себе. 
Тиждень пройшов непомітно. Точніше я б хотіла аби він так пройшов, але кожного дня мене мучили думки і я знала, що мою поговорити з Катьою. Маю сказати їй що все знаю та щоб вона пояснила свої дії. Сашу я більше не бачила, вона не приходила до мене, а я так і не згадала її. Напевно ми з нею мало спілкувалися у минулому, тому я й не пам'ятаю її. Вчора я питала в Дані поради чи варто йти до Каті, той постійно казав "Ні" і ще й сварив мене за такі думки. Але я вирішила, завтра піду до неї. Чому не сьогодні? Бо потрібно готуватися до Нового Року. Через шість днів, у неділю буде Новий Рік і я хочу щоб усе пройшло чудово. Всі екзамени я склала на відмінно, Даня ще працює, з суботи, неділю і понеділок у нього вихідні дні, тому ми плануємо провести їх разом з його сім'єю. 
Сьогодні я хочу піти купити всім подарунки на Новий Рік. Всім - це Лізі, Дані, Артему, батькам мого хлопця, Вані. Хотіла додати тата, але забула що ні, це неможливо. Хоча...Чому ж. Я обов'язково куплю йому щось, але не передав у руку, а принесу на могилу. Він заслуговує свята, хоч і не в цьому, а іншому світі. Сподіваюся йому там добре і він дивиться на мене з небес та оберігає. Я відчуваю це. Він завжди буде зі мною. 
Сльози з'явилися на очах, але я витерла їх. Я пообіцяла собі не плакати більше, хоча б намагатися. Я буду сильною заради тата. 
Але що ж саме купити для них всіх? Хочеться подарувати щось особливе, щоб їм справді сподобалося. З вибором подарунків у мене погано, але буде що буде! 
Через дві години я купила все і була дуже виснажена, все-таки купувати одяг це краще, ніж подарунки. Бо потрібно щоб подарунок був чимось схожий на того кому я його дарую, щоб це була не якась річ яку через тиждень можна загубити, а щоб вона постійно приносила радість, коли на неї подивляться. 
В нашій квартирі вже все було прикрашено. У вітальні стояла висока, зелена і жива ялинка, від якої йшов приємний запах, який навіював новорічний настрій. На ялинці висіло купа червоно-білих кульок, а на верху була зірка, яка мала приносити удачу. Пам'ятаю, що ще мій тато купив її коли мені було п'ять. Я тоді була така рада цій зірці. Також на ялинці була гірлянда в формі лампочок, яка коли я її встромила в розетку замигала різними кольорами. Кожного року в мене є незмінна традиція - купувати нову гірлянду. 
Всі подарунки я сховала до своєї кімнати в шафу. І тоді до мене хтось подзвонив.
- Алло. - невпевнено сказала я, але мені ніхто не відповідав дуже довго. Я терпляче чекала і вже збиралася скинути, як хриплий і неприємний голос заговорив.
- Я слідкую за тобою. Не думай навіть пискнути, бо буде гірше. - пригрозив голос.
- Хто це і що тобі потрібно? - грубо запитала я, через це мені довелося сісти на ліжко.
- Це не важливо. Головне, щоб ти не рипалася і слухала мене. - говорив він, але в кінці щось пішло не так вголос набрав своєї звичної подоби. Я одразу його впізнала.
- Ліза, ха-ха як смішно! Чого ти так мене лякаєш? - роздратовано і голосно запитала я.
- Ну хотіла пожартувати, бо ти в останній час така напружена. - відповіла дівчина нормальним голосом.
- Сьогодні ж не перше квітня, щоб жартувати. - сказала я все ще роздратовано. - То що, ти але купила подарунки? Де будеш святкувати Новий рік? Чи точніше з ким? - поцікавилася я спокійним голосом.
- Ми з Єгором вирішили, що його сім'я приїде до нас додому і ми всі будемо разом святкувати. Тобто я, мої мама з татом і його. - відповіла Ліза, навіть не бачачи її обличчя я була впевнена, що вона посміхається.
- Я рада за тебе. - мовила я та також посміхнулася. 
- Дякую, впевнена ти також чудово відсвяткуєш. Але потім, десь першого січня ми маємо вдвох також сходити кудись і відсвяткувати. - попередила подруга.
- Я тільки за, ти ж знаєш. 
- Знаю.
- До речі, я маю для тебе такий класний подарунок. - почала дражнити я подругу, мені добре відомо що вона така не терпляча.
- Справді? І що це? Ану розповідай!
- Ні, дізнаєшся першого січня. - посміхнулася я, вже уявляю як вона там вмирає від цікавості.
- Та ну, так не чесно. Мені ж тепер дуже цікаво! - обурювалася Ліза, а я просто засміялася. - Це не смішно!
- Ще й як смішно! - сказала я не припиняючи сміятися, Ліза й сама почала тихенько сміятися, хоча мені було це добре чути. 
- Гаразд, я буду йти. Хочу трохи поспати, бо дуже втомилася. - сказала я.
- Ну добре, бувай. - попрощалася подруга і збила звінок.
Я справді дуже хотіла спати, тому одразу переодягнулася у більш зручний одяг і лягла під ковдру, зручно вмостившись на правому боці. Як же хочеться прокинутися і забути всі проблеми. Щоб були лише приємні думки і веселі спогади. Хоча, як то кажуть - після чорної полоси, обов'язково прийде біла. Я на неї чекаю вже з нетерпінням. 
Розбудив мене Даня через годину чи дві, він ліг поруч від чого я миттю прокинулася.
- Привіт, ти давно прийшов? - запитала я, повернувшись до нього в протираючи сонно очі.
- Десь півгодини тому, зайшов, а ти спиш. Я й не хотів тебе будити. - посміхнувся хлопець, ця усмішка заспокоює мене завжди.
- Всі ці події вимотують мене і тому я так втомилася, що все-таки лягла трохи поспати. Вночі це не дуже вдається, думки заважають. - сказала я. Дивно, ніколи не думала що буду комусь розповідати такі думки, це ж не дуже то й цікаво і важливо, але мені приємно що Даня слухає мене. 
- Звісно, спи. Я сам на роботі втомився, Ваню призначили заступником начальника і тепер він зі шкури пнеться, щоб нашкодити мені, постійно просить начальника щоб той або ж знизив мені зарплатню або ж взагалі звільнив, але начальник мій хороший друг і дякувати Боку не слухає Ваню. - розповів він, я здивовано підвела брови вгору.
- Він досі злиться, що я обрала не його, а тебе? - запитала я, Даня мовчки кивнув. - Але це ж було давно і я думала він розумніше цього. Але чому ж тоді твій хороший друг начальник не підвищів тебе, а підвищів Ваню? - поцікавилася я, трохи дивна ця ситуація. Я думала Ваня вже заспокоївся і змирився, але ж ні. 
- Бо я сам так попросив. - відповів Даня, побачивши мій здивований і трохи  осудливий погляд він поспішив усе пояснити: - Це нічого майже не означає, та саме майже посада за якою я працюю зараз, але у Вані тепер трохи більша зарплатня і більше роботи.
- Але все одно це краще, ніж те ким ти працюєш зараз. 
- Трохи. До того ж, я планую звільнитися. - приголомшив мене хлопець, тепер вже мої брови настільки високо "підлетіли" до гори, що почали боліти.
- Тобто? Чого б це?
- Мені запропонували набагато вигідніше роботу. Там мені дають посаду самого начальника! - похвалився Даня, я трошки недовірливо подивилася на нього.
- Але чого б це тобі довірили одразу посаду начальника?
- Бо теперішній начальник - мій дядько і він збирається трішки зменшити свої обов'язки. Тобто він буде моїм заступником, бо йому зараз вже набагато тяжче працювати начальником. Це забирає багато сил, а він вже не має таке міцне здоров'я для цього. - пояснив Даня, тепер я посміхалася щиро радіючи за хлопця.
- Я рада за тебе, справді, ти цього заслуговуєш. 
- Дякую, мені важливо було почути твою думку. - посміхнувся і Даня, він обійняв мене притягнувши до себе і поцілував в губи, а потім і в чоло. 
- Я сумувала за такими нашими спокійними вечорами. - прошепотіла я в міцних обіймах коханої людини.
- Я також. 
Ось так я і заснула, в його обіймах. Що може бути краще? В такі моменти я уявляю немов Даня - це стіна, яка захищає мене від Саші, Каті, Влада і всіх інших проблем, які не дають мені спокійно жити. Сподіваюся, ми з Даньою проведемо ще не один вечір разом.