Глава 28

POV Христина

Цілий день на парах я дуже уважно слухала викладачів, Ліза також, ми хочемо скласти екзамени на відмінно, тому маємо багато працювати. За першу пару я мабуть списала в зошиті листків чотири, ого....Рука страшенно болить, але нічого, потерпить.
- Пішли по каву? - запропонувала Ліза на перерві між першою і другою парами.
- Ходімо. - погодилася я і ми попрямували до ближайшої кав'ярні.
На вулиці вже чудово відчувається зима, мороз пощіпує щічки від чого вони червоніють, як і ніс. Руки змерзли, тому я ховаю їх у кишеню куртки. Сніг безперервно летить і крутиться в танці, утворюючи гарний пейзаж. 
- До речі, то що там з твоїм волейболом? - поцікавилася Ліза.
- Та нічого. - мовила я і відчинила двері кав'ярні, пропускаючи Лізу, а потім і сама зайшла. - Я вже туди не ходжу, мені якось некомфортно. Та команда, її учасники мені не подобаються.
- А як же Саша? Ви ж наче трохи поладнали? - запитала подруга, ми стали в чергу за якимсь чоловіком, він навіть не помітив нас, бо щось уважно розглядав у телефоні.
- Не знаю, я вже не бачила її місяць так точно. 
- То подзвони їй.
- Навіщо? Знаєш, у мене постійно таке відчуття немов я знаю її вже давно, але ніяк не пригадаю хто вона. - зізналася я, чоловік перед нами забрав свою каву і тепер настала наша черга.
- Добрий день, що будете замовляти? - ввічливо запитала дівчина за барною стійкою, на бейджику було написано "Оля".
- Добрий, нам два капучино, у кожне по три ложки цукру. - замовила Ліза, поки я діставала гроші. 
- З вас 50 гривень. 
Я простягнула гроші і ми з подругою чекали на нашу каву. Всередині цього закладу так багато людей, дивно, зараз середина дня, а всі тут. Немов ніхто ніде не працює.
- Ось, смачного. - привітно сказала Оля і відала нам каву.
- М-м обожнюю каву, тут її роблять мабуть найсмачнішу! - сказала я і надпила улюбленого напою.
- Та-ак я з тобою згодна. - кивнула Ліза також попиваючи свій напій.
- То що, як ти думаєш, мені варто йти на ту зустріч? - запитала я в неї. Ще перед початком першої пари я розповіла їй про вчорашню розмову з Катериною, але Ліза так нічого мені не встигла відповісти на це, бо почалася пара. 
- Чесно, подруго, я навіть не знаю. Ця Катя взагалі не викликає довіри, може не варто? - відповіла Ліза, я трохи обдумала це.
- Але раптом вона скаже щось важливе? - не зупинялася я.
- Я не буду тобі вказувати, але знай, я завжди з тобою. - посміхнулася вона.  
Після другої пари нас відпустили додому. Я прийшла до своєї квартири і спочатку помила руки, а потім зайшла у спальню. Мене мучать думки про сьогоднішню зустріч. Я все-таки вирішила піти на неї, але ще вагаюся. Мало що може зробити ця дівчина, якщо вона підслуховує чужі розмови і лізе не в свої справи. 
Я дістала з шафи штани та кофту і одягнула їх, вже скоро я маю бути там де вона сказала, тому потрібно збиратися. Макіяж мені точно не потрібен, як і зачіска, тому високий хвіст підійде. "Tasty Pizza" насправді чудовий заклад, там є офіціанти і мабуть ж охорона, яка в разі чого допоможе. 
Зібравшись, я вийшла з квартири і попрямувала пішки до цього закладу. Йти приблизно хвилин 20 можливо трошки більше. Це наче не багато, але якщо враховувати наскільки багато снігу і доволі слизько, не дуже то й зручно зараз ходити пішки. Але тролейбус чи автобус буде ще не скоро, тому чекати їх марно. 
Через півгодини я все-таки ледве дійшла до цього закладу. Краще б вона призначила зустріч через місяць два, коли снігу не буде. Двері відчинилися і я відчула тепло. Ох, як добре! Каті ще не було видно, тому я сіла за вільний столик і стала чекати її. Зняла верхній одяг і повісила на вішалку, яка стояла поруч. До мене підходила офіціант, але я замовила лише мохіто безалкогольне. Трохи дивно зимою замовляти цей напій, але я його просто обожнюю! Дивно, Катя запізнюється вже на п'ятнадцять хвилин. Це справді дратує. Аж ось вона, на ній одягнута яскраве помаранчеве пальто, яке одразу "ріже" очі. 
- О, привіт, вибач що запізнилася, затори сама розумієш. - сказала вона і "впала" на стілець навпроти мене та повісила своє пальто поруч з моїм. Я трохи напружилася.
- Та нічого, з ким не буває. - я намагалася говорити якомога привітніше і навіть видавила з себе фальшиву посмішку.
- Ти ще нічого не замовила? - здивовано запитала Катя, я похитала головою і вона покликала офіціанта, який якраз приніс мені мохіто. - Мені також мохіто, але алкогольне, - замовляла вона в офіціанта, - так...хм...піцу саму смачну на Ваш вибір і млинці з полуницею. А ти щось ще будеш? - поцікавилася Катя в мене, але я знову похитала головою. 
- То про що ти хотіла поговорити? - запитала я, коли офіціант нарешті пішов. Катя щось швидко зняла зі своєю руки і поклала до сумки, я на жаль не встигла помітити що саме, але це ще більше мене напружило.
- Та так, ти ж як-не-як виходить моя двоюрідна сестра, то ми ж маємо краще знати один одного, хіба ні?
- Мабуть так.
- То розкажи щось про себе, а потім і я. - запропонувала дівчина, вона надпила своє мохіто, яке щойно принесли.
- Ну, я навчаюся на другому курсі маркетингу, обожнюю волейбол,  на цю спеціальність я пішла по стопах мого тата. - коротко розповіла я, принесли піцу, але мені чомусь зовсім не хотілося її їсти.
- А я ж навчаюся на третьому курсі дизайнерства, - після цих слів Катя, я косо подивилася на її занадто яскраве пальто і явно не підходяще до нього зелене взуття. - також я маю хобі це плавання, маю чоловіка, ну ти знаєш, а також у мене скоро буде фотосесія. До речі, я раніше часто фотографувалася, але зараз стада чомусь менше. Це потрібно виправити!
Катя без упину торочила про себе, свої захоплення, свого чоловіка. Коли я хотіла що-небудь сказати, вона грубо перебивала мене, казала нібито я егоїстка і хочу говорити лише про себе. Ну звісно! Це ж я говорю цілу годину про те, що краще одягати не сіру кофтину, яку я одягнула, а білу. З цієї зустрічі можна зрозуміти, що Катя дуже егоїстична і самозакохана людина. Якби моя воля я вже пішла б і навіть збиралася йти, але мою увагу привернув годинник, який Катя одягнула на руку. 
- А звідки в тебе цей годинник? - поцікавилася я, Катіна посмішка вмить зникла, але вона швидко опанувала себе, хоча голос трошки тремтів.
- Та як звідки...в магазині купила...ось десь в липні приблизно, а що? Чому ти спитала? - запитала Катя, вона не дивилася мене в вічі коли це говорила.
- Та нічого, просто він такий гарний. Я б теж можливо купила його. - збрехала я, звісно це не правда.
 Мої руки почали трохи тремтіти та пітніти, чорт, звідки в неї цей годинник? 
- Ем...я але мабуть піду, рада була поговорити. - мовила я і одягнула свою куртку, Катя ж не поспішала, вона навіть не збиралася зараз йти.
- Добре, мені також було з тобою цікаво. Тоді до наступної зустрічі? 
- Угу.
Я ледь не вибігла з того кафе. Весь мій настрій враз зіпсувався коли Катя дістала той годинник. Той самий годинник. Без сумніву, це точно він. Але як потрапив у її руки? 
Це питання мучило мене аж до самого будинку, я не знала що мені робити з тією інформацією: йти в поліцію чи краще почекати? Мабуть спочатку варто поговорити з Даньою, він скаже що мені робити. Щоб відволікти себе від поганих і цих настирливих думок, я вирішила поприбирати в квартирі і приготувати вечерю. Сьогодні це буде звичайний борщ, я його обожнюю, хоча й рідко готую. Можливо це допоможе забути той бісів годинник. 
Через півтори години я закінчила з прибиранням і готуванням вечері, але Даня ще й досі не прийшов. Де ж він ходить? Я вирішила подзвонити до нього і запитати.
- Привіт, то ти де? - одразу запитала я, тільки як хлопець взяв слухавку.
- Привіт, тут мамі стало погано і тому я сьогодні переночую вдома. - відповів Даня, чорт!
- З нею нічого серйозного? - схвильовано спитала я, тільки б все було добре.
- Так, просто вона мила підлогу і ненароком послизнулася та вдарилася, їй поки тяжко ходити. Лікар сказав це звичайний удар, нічого страшного. Завтра все має вже пройти. - пояснив хлопець, я полегшено видихнула, але потім знову згадала про годинник.
- Даню, тоді завтра після роботи були ласка прийди якомога швидше. - попросила я.
- Гаразд, але чому?
- Це стосується Каті.
- Добре, я прийду швидше.
- Дякую, тоді передавай мамі вітання і нехай швидше одужує.
- Ага, бувай.
Даня поклав слухавку, а я просто сіла на диван. Що ж робити? Мені здається якщо я комусь не розповім те що дізналася,то просто вибухну. Їсти зовсім не хочеться, тому я просто поставила каструлю з борщем у холодильник й пішов спати. Як то кажуть - ранок вечору мудріший.
Весь наступний день я тримала інформацію в собі. Лише Лізі розповіла, вона була в такому шоці, що словами не передати. Дівчина порадила звернутися до поліції, але мені здається що всеодно ще замало доказів, потрібно знайти щось ще. Надія лишається на Даню, якому сьогодні вечері я все розповім і сподіваюся він мені допоможе. Пари, як на зла тягнулися ду-у-уже повільно. Завтра у мене буде два екзамени - один по основних видах діяльності маркетингу, а інший по англійській мові. З цими предметами у мене все просто супер, тому я не хвилююся, хоча перед екзаменом я звісно ж усе повторю, бо як-не-як мені потрібно мати відмінно! На першому курсі всіх екзамени я здавала на тверду п'ятірку і не хочу в цьому році погіршити ситуацію. 
Вже після трьох нудних і такий довгих пар я прийшла додому, не знаю що на мене найшло, але я сіла за стіл на кухні і швидко нагріла собі тарілку борщу. Я настільки була голодна, що вже й ледве не забула про той годинник. 
Даня прийшов о 19 годині додому, він одразу сів їсти, бо також був голодний. 
- Як там твоя мама? - поцікавилася я, коли мила посуд.
- Та все добре, іде пройшов біль, хоча лікар порадив мазати маззю ті місця, же в неї була найбільша біль. - відповів Даня, жуючи хліб.
- А-а ну це вже добре, бо я чесно хвилювалася за неї. - зізналася я і сіла навпроти хлопця, той одразу помітив мій напружений стан.
- Що трапилося? Що там з Катьою? - запитав він, я вдихнула та видихнула і лише тоді наважилася сказати.
- На ній був годинник мого батька, той самий годинник, який він одягав в день своєї смерті.