Глава 27

 Христина

Після ранкової розмови по телефону з Лізою, я швидко закінчила приготування сніданку і ми з Даньою смачно поснідали. Так як я проспала університет, а дехто інший роботу, ми вирішили провести цей чудовий день удвох. Просто насолоджуючись один одним і ніхто або ніщо не має нам заважати. 
- Даню, ти скоро? - голосно запитала я, хлопець вже п'ятнадцять хвилин у душі, але все ніяк не може вийти звідти.
- Я вже йду! - відповів він і через п'ять секунд вийшов з ванни, я зайшла за ним і просто почала насолоджуватися таким...спокоєм. Прохолодна вода текла по мені і допомагала розслабитися. Ось це я називаю кайф.
Коли я вийшла з душу, до речі швидше, ніж Даня, то почала збиратися. Вже скоро, а саме через два тижні, буде чудове свято - Новий рік! Обожнюю його, але разом з цим мене засмучує, те що цього року свято буде без тата. Без його жартів, без його посмішки і теплих слів. Це так боляче, розуміти що не можна його повернути. Даня мабуть помітив мій засмучений настрій, коли ми йшли вулицею в сторону гарного парку, який зараз весь в снігу. 
- Щось трапилося? - стурбовано запитав Даня і мабуть подумав що мені холодно, бо міцніше зав'язав мій шарф. - Ти якась засмучена. - додав він.
- Раптом зрозуміла що цей новий рік буде без тата. - сумно відповіла я і втупилася поглядом кудись вперед.
- Не хвилюйся, я буду з тобою. - намагався заспокоїти мене хлопець, він ледь помітно посміхнувся, аби підбадьорити мене.
- Дякую, але як же твоя сім'я? Ти маєш бути поруч з ними. 
- А хто сказав що вони не будуть зі мною? Цей новий рік ти відсвяткуєш у нас вдома. - приголомшив мене Даня, я різко обернулася до нього і цим змусила хлопця ширше посміхнутися.
- Що? Що це означає? 
- Ну в нас удома з моєї, а тепер і твоєю сім'єю. - трохи невдало пояснив Даня, але я все-таки зрозуміла що він мав на увазі.
- Серйозно? Вони не проти? - розпитувала я, вже дивившись вперед, де красувалася гарна арка, яка сповіщала про прихід до парку. - Просто мені здається що вони подумають, немов я напрошуюся. 
- Не верзи дурниць, - попросив Даня, його посмішка ледь впала, - вони будуть раді тебе бачити. Ти їм справді припала до душі.
Це змусило мене трохи посміхнутися, але всеодно, докори сумління гризли мене. 
- А Ваня? Що він думаєш на кшталт цього? - поцікавилася я.
- Та нічого. Коли я казав батькам, що ти будеш у нас святкувати прийдешнє свято, Ваня лише мовчки слухав мене, а потім, коли я закінчив, розвернувся і пішов. - розповів Даня.
- Дивно. Ми ж наче порозумілися, але виходить що ні. - сказала я, хлопець знизив плечима і кивнув головою на невеличку кав'ярню.
- Будеш кави? - запропонував він.
- Ну...давай краще глінтвейн. - відповіла я, Даня трохи здивовано глянув на мене. - Ну а що? Цей напій завжди асоціюється у мене з зимою, снігом і новим роком.
- Ну гаразд, я ж не проти. 
Ми підійшли до кав'ярні і Даня замовив два глінтвейни, а я просто стояла і спостерігала за людьми. Деякі просто гуляли, інші кудись поспішали. Дехто гуляв один, зовсім сам, таких людей мені щиро шкода, бо виходь у них немає з ким проводити вільний час. Потім я обернулася до Дані, який спостерігав за барменом і посміхнулася, як добре що в мене він є. Без нього я б точно або ходила й досі сумною і немов вбитою, або просто переїхала у інше місто і вже там продовжила сумувати. 
- Тримай, але обережно, - попередив хлопець і простягнув мені стаканчик, - воно ще гаряче.
- Дякую. - ввічливо сказала я, охопивши обома руками стаканчик. 
Ми гуляли парком, декілька разів Даня сфотографував мене на телефон, все було немов в казці! Зі мною чудовий хлопець, десь там його сім'я, яка прийняла мене. Що може завадити? Але реальність гірше. Мені раптом подзвонив телефон, я закотила очі, але все-таки вийняла його. Невідомий номер. Даня уважно спостерігав за мною.
- Алло? - невпевнено сказала я.
- Це Петрак Христина? - одразу запитав жіночий голос, десь я вже його чула.
- Так, а хто питає? 
- Катя, ще одна онука Єви Григорівни. - представилася моя співбесідниця. Чесно, я була в шоці, бо не знала чому і що їй треба від мене.
- Навіщо ти телефонуєш? І взагалі, звідки в тебе взявся мій номер?
- Це секрет. Але я телефоную для того, щоб призначити зустріч. Нам потрібно поговорити. - сказала Катя, я закотила очі.
- Про що нам говорити? Все вже з'ясували, тому я не бачу сенсу кудись йти і говорити. - зізналася я, можливо це звучало трохи грубо, але Катя взагалі не викликає в мене позитивної персони.
- Повір, у нас ще є про що поговорити. - запевняла мене Катя, це лише більше мене почало дратувати. - Отже, давай завтра о 17 ти під'їдеш по тій адресі, яку я тобі скину смс?
- Вибач, але їдеш невідомо куди до невідомого кого, я не хочу. - заперечила я, скоріше б вже завершити цю розмову.
- Гаразд, тоді давай зустрінемося в кафе "Tasty pizza"? - запропонувала Катя, чорт, а вона не здається!
- Ну добре, але на годину, не більше. - попередила я і перш, ніж Катя встигне щось сказати, поклала слухавку. Мені вже набридло з нею говорити.
- Хто це телефонував? - поцікавився Даня, всю розмову він зацікавлено дивився на мене.
- Катя, пропонує завтра зустрітися і про щось поговорити. - відповіла я. - Вона зовсім не викликає в мене довіри. - зізналася я, поки ми йшли багатолюдним парком.
- В мене також, вона надто підозріло себе веде. - погодився хлопець, він помітив мій напружений стан, тому взяв мене за руку й посміхнувся. - Але ти не хвилюйся, що вона може тобі зробити?
- Нічого. - миттю сказала я, а тоді пошепки додала: - Сподіваюся...
- Не хвилюйся, все буде добре. - запевнив мене Даня при цьому міцно стиснув мою долоню, показуючи що він тут, поруч зі мною і нікуди не піде від мене. 
А й справді! Чого мені хвилюватися? Це ж просто Катя! Звичайна дівчина, хоча трохи дивна. А можливо мені взагалі краще не йти на ту зустріч? Проте це буде неввічливо...
- Про що ти думаєш? - перебив мої думки Даня, він дивився вперед на гарний пам'ятник у вигляді жабки та якоїсь дівчини, які трималися за руки, немов танцювали вальс. До того ж на жабці була корона, немов це якийсь фрагмент з відомого мультфільму "Принцеса жаба".
- Про те чи варто взагалі туди йти завтра. - відповіла я, хлопець чудово розумів про що я кажу, він обернувся і знову подивився на мене. 
- Не забивай собі голову цим, давай краще відпочинемо. - попросив Даня, тепер вже він знову дивився на цей пам'ятник. - Трохи дивна архітектура. - додав він.
- Так, - погодилася я. - Але...
- Без жодних "але". - перебив мене хлопець, він взяв мене за руку і ми пішли далі, розглядаючи наступні споруди.
Так ми пройшли всі пам'ятники, які були в цьому парку. Дивно, адже це з першого погляду звичайних парк, де прогулюються мами з дітьми, гуляють пари і друзі, але зайшовши всередину можна помітити купу архітектурних витворів. Цим-то мені й до вподоби такі парки. Ззовні немов самі звичайні, але всередині унікальні. Так і буває в людей. Деякі з зовнішнього вигляду виглядають, як стерви, але дізнавшись про них більше можна зрозуміти що вони самі звичайні і добродушні. Або ж навпаки. 
- Зайдемо сюди? - запитав Даня, показуючи на всім відомий "Макдональдс".
- Чому б ні? - відповіла я і ми увійшли всередину. Зізнаюся чесно, я обожнюю фаст-фуд, проте не часто його їм, адже в ньому багато шкідливих, хоча таких смачних продуктів!
Всередині цього закладу сиділо купа людей, я часто задумуюся про те, як вони всі тут вміщаються і як їх встигають обслуговувати. Проте ця атмосфера, цей запах їжі так і кажуть, ти що потрібно щось замовити.
- Що ти будеш? - поцікавився Даня, ми стали в чергу, перед нами стоїть якась дівчина підліток і перед нею ще якийсь хлопець.
- Мак меню з колою. - відповіла я, хлопець мені посміхнувся. Я знаю, що він обожнюю мак меню, тому впевнена, що він теж його візьме.
- Два мак меню. - замовив Даня, коли черга нарешті дійшла до нас. Я стояла трохи осторонь і чекала коли ж Дані видадуть замовлення, щоб я могла допомогти йому донести їжу до столику.
- Звісно. - відповіла Дані, дівчина за стійкою, вона кокетливо йому посміхнулася, це чесно мене трохи розсмішило, бо Даня взагалі не звернув на неї уваги, а вона перед ним так крутиться! Чесне слово, якби не правила ввічливості, я б точно засміялася!
- Ось. - посміхнулася знову ця дівчина, Даня забрав один з підносів, а я інший, при цьому спеціально поцілувала хлопця в щічку і промовила "Дякую, любий", від чого та дівчина за стійкою одразу зблідла і відвела погляд кудись повз нас.
Ми підійнялися на другий поверх і там вже сіли за вільний столик для двох, я зняла куртку, бо в цьому закладі дуже тепло, Даня також зняв верхній одяг і повісті на спинку стільця.
- Ти бачив, як та дівчина за стійкою загравала до тебе? - поцікавилася я і відкусила доволі великий шматок бургеру. М-м-м як смачно!
- Так, це було смішно, - погодився Даня і поклав до рота одну паличку картоплі фрі. - особливо коли ти поцілувала мене і назвала "любий"! Вона аж зблідла!
- Та-а-ак - посміхнулася я і ми з хлопцем залилися дзвінким сміхом.
- А коли вона тобі посміхалася, а ти навіть не дивився на неї! Ха-ха-ха. - сміялася я, трішки заспокоївшись взяла картоплю.
- Пха-ха-ха. - відповів мені сміхом Даня, він так сильно сміявся, що взявся руками за живіт.
Через годину ми вийшли з "Макдональдс", хоч поїли десь приблизно за півгодини, але я обожнюю просто сидіти в цьому закладі і говорити. Потім ми ще походили містом та все-таки пішли додому. Там вже я приготувала вечерю, яка дуже сподобалася Дані.
- Це дуже смачно! Кожна вечеря краще за попередню! - говорив він, наминаючи плов за обидва вухи.
- Дякую. - сором'язливо відповідала я при цьому посміхаючись.
А після смачної вечері ми пішли дивитися фільм, це вже стало нашої хорошою традицією. Раз у три дні ми просто зобов'язані разом подивитися який-небудь фільм чи серіали або ж навіть якусь передачу, головне провести цей час разом. Кожного разу я запитую себе: "Як я весь цей час жила без нього?". Вже навіть уявити моє майбутнє без Дані я не можу, не знаю чи погано це, але впевнена що це не якась там прив'язаність. Я щиро і всім серцем кохаю його. 
Наступного ранку ми прокинулися рано і я була рада що цього разу ми не проспали. Бо тоді точно були б непереливки. Через чотири дні в мене будуть такі собі зимові канікули, тому за ці дні я маю задати всі екзамени, реферати, курсові і т.д. Як-не-як перший семестр дійшов кінця! Так швидко, час такий невпинний, що не можна озирнутися, як вже настає новий день, як й готує для нас нові пригоди!