Глава 26

POV Христина

Наступної митті до вітальні зайшла жінка похилого віку тримаючи в руках паличку, з сивим волоссям на якому красувалася біла, широка шляпа і такого ж кольору на ній був одягнений костюм з штанів і сорочки. Вона уважно оглянула мене, а потім легенько ковзнула поглядом по Дані. Я встала і через хвилювання почала терти долоні.
- Ту, що ж...Ти і є моя друга внучка? - нарешті запитала чітко і без емоцій моя "бабуся".
- Ем...так, мене звати Петрак Христина Петрівна. - представилася я, а потім вказала на Даню. - А це мій хлопець.
- Твій хлопець мене аж ніяк не цікавить, впринципі як і ти, - говорила вона взагалі без емоцій, але її слова здалися мені доволі грубити, - але якщо ти вже прийшла, то сідай.
Я послухалася її і сіла на те ж місце де сиділа до її приходу. Єва Григорівна ж сіла навпроти мене, а домогосподарка пішла зі своїм чоловіком у іншу кімнату. 
- Отже, чому ти до мене приїхала? - запитала Єва Григорівна, вона так пильно вдивлялася в мої очі, що по спині пробігтися купа мурашок.
- Ну...Ви ж моя нібито бабуся і я захотіла знайти хоч когось зі своїх родичів. - відповіла я, дивлячись на таку рівну осанку жінки, я мимоволі також сіла рівніше.
- У тебе є батько, мати, можливо навіть брат чи сестра, навіщо ти тоді шукала мене? - розпитувала Єва Григорівна, чорт, напевно за останній місяць про смерть батька я говорила два рази так точно і кожного разу це дається мені так тяжко. Я навіть трохи зблідла, Даня взяв мене за руку і підбадьорливо посміхнувся.
- Він...тато помер у кінці серпня, а маму я навіть не пам'ятаю. Братів чи сестер у мене немає. - мовила я, очі знову наповнилися сльозами, але я трималася сильно і не давала собі заплакати.
- Тільки не потрібно тут мені плакати. - роздратовано сказала жінка. - І бажано цих ніжностей також. - додала вона, дивлячись на наші з Даньою зумкнуті руки.
- Вибачте, але чому Ви така груба до своєї внучки? - втрутився Даня, попри те що я шепотіла йому що не потрібно встрявати. 
- По-перше що ти собі дозволяєш? По-друге у мене вже є одна чудова внучка, якої мені вистачає і я не просила тебе приїжджати сюди. - грубо відповіла Єва Григорівна, вона навіть не помічає, як її слова боляче ранять мене.
- Але чорт зі мною, Ваш син, Петро, він помер і Вам всеодно? - здивовано запитала я, не можу ж таке бути, що матері всеодно на смерть свого сина.
- Чому ж всеодно? Це дуже сумно, що він помер, але я його не бачила ще з того часу як він був у пелюшках. Він навіть не навідався, не шукав мене, а от Влад шукав і як бачиш знайшов. 
- Але ж він також Ваш син! Тато намагався Вас знайти, але мабуть хотів поїхати пізніше, проте вже не зміг. - сумно мовила я і опустила очі донизу аби не бачити пристального погляду жінки. 
- Ну це не мої проблеми. - роздратовано сказала Єва Григорівна і встала з крісла, тримаючись за палицю. - Все? Це все, що ви хотіли мені сказати?
- Так. - буркнула я і ми з Даньою також встали та направилися до виходу.
- Внучко, йди-но сюди! - гукнула Єва Григорівна, спочатку я подумала що це вона до мене звертається, але потім коли я вже була готова бігти до неї, до Єви Григорівни підійшла та сама дівчина, яке тут є нібито домогосподаркою.
- Отже, вона...- почала я, але не могла ніяк висловити думку до кінця.
- Так, вона та сама друга внучка твоєї бабусі. - закінчив за мене Даня, він допоміг мені одягнути курточку, а потім ми вийшли з будинку, не попрощавшись.
- Стійте! Та почекайте ж ви! - кричить позаду нас хтось. Я закотила очі і розвернулася, виявляється нас намагалася наздогнати ця улюблена внучка Єви Григорівни, вона ледь бігла, бо снігу було багато, а взуття в неї не підходяще для бігу по снігу. 
- Що ти хочеш? - грубо запитала я, мені байдуже що я так пихато це питаю, але вона мене чесно кажучи, чомусь сильно дратує.
- Вибач, що не сказала тобі про те хто я є насправді. До речі, мене звати Катя. - представила дівчина і трошки посміхнулася, але побачивши мій роздратований погляд, вона посерйознішала. - Мені справді шкода. Я не знаю, чому вона така груба до тебе і твого тата. 
- Це все що ти хотіла сказати? 
- Ти на неї схожа набагато більше, ніж я. - раптом визнала Катя і якось сумно подивилася. - Я знала, що вона має ще одну внучку і всім своїм нутром сподівалася що вона тебе не прийме, що ти не будеш на неї такою схожою.
- Цікаво чим же ми з нею схожі? - запитала я і закотила очі, вона намагається давити на жалість? Не вийде.
- Вас обох можна швидко роздратувати, ви обоє вмієте відповідати доволі грубо, навіть ваш погляд такий схожий! Коли ти приїхала і сказала що є внучкою моєї бабусі, я була така зла на тебе, бо мене дратувала те що ти так раптово заявилася, коли бабуся розбагатіла. Я думала тобі потрібні лише гроші. - розповідала Катя, вона обійняла себе руками, Даня вже пішов у таксі і чекав мене там, поки я слухала дівчину. - Але коли почула що мій дядько, тобто твій батько помер, я зрозуміла що тобі не потрібні гроші. Проте бабуся так цього і не зрозуміла, вона думає що ти належить до тих, кому просто потрібні її гроші.
- Ну звісно! Немов я бідна. Мені від неї нічого не потрібно, так їй і передай. - перебила я її і розвернулася пішовши до таксі.
Катя нічого не сказала, вона не наздоганяла мене, а просто лишилася там стояти і пішла, лише коли наше таксі від'їхало.
- Єва Григорівна вважає, що я прийшла задля її грошей. Нібито лише гроші мені потрібні. - пояснила я Дані, той закотив очі.
- Ну звісно! Робити тобі немає чого, як їздити по різних місцях шукаючи бабусю лише задля грошей!
- Я також так і сказала Каті. 
- Ця Катя мені не подобається, якась надто підозріла і пхає носа не в свої справи. - визнав Даня і подивився у вікно, а я кивнула.
- Я теж так думаю. Вона точно підслуховувала нашу розмову з Євою Григорівною. Бо звідки б вона дізналася те, що я казала бабусі? Тут щось не так...
- З цим ми вже розберемося завтра, бо я геть втомився їздити по цих місцях. - мовив Даня і поклав мою голову собі на плече, я поцілувала його в щічку.
- До речі, чому ти мене вчора ігнорувала коли я намагався тебе поцілувати? - поцікавився Даня, коли ми зайшли у квартиру. Я пішла у свою кімнату і просто впала на ліжко від втоми. Сьогодні в моїй голові надто багато нової інформації з'явилося. Занадто багато.
- Що?! Ти щось питав? Я не почула. - перепитала я, чорт, як пояснити це йому? Хоча навіщо щось придумувати, я скажу правду.
- Чому ти вчора не давала себе поцілувати? - повторив питання Даня, він сів поряд зі мною на ліжко і запитально подивись мені у вічі.
- Бо зовсім недавно ти не захотів...мене, а це зачепило. Я подумала, що ти просто не любиш мене, тому вирішила так помститися. - зізналася я не дивлячись на нього, але вже через секунду почула голосний сміх хлопця. Від цього я підвелася і питально глянула на Даню.
- Ти що? Я не хотів тебе? - повторював він і сміявся так сильно, що навіть тримався за живіт, від цього я й сама посміхнулася.
- Ну так. А чому тоді ти не захотів мене? Бо я не гарна? - поцікавилася я, Даня але хотів був щось сказати, але я вперто перебила його. - Тільки не кажи, бо нібито ще зарано. Мені вже двадцять, а тобі двадцять чотири. В чому проблема?
- Я не хочу аби ти потім шкодувала через свій вчинок. Тим паче ми тоді були під дією алкоголю і не розуміли, що коїмо. - пояснив Даня, я підсіла ближче до нього і подивилася у його надто гарні очі.
- Але ж зараз ми повністю тверезі. - прошепотіла я хлопцеві на вухо, від такого мого вчинку він здригнувся, чим змусив мене посміхнутися.
- Ти...ти серйозно хочеш цього? Цього зі мною? - немов не вірячи перепитував Даня, він розвернув мене обличчям до себе, посадивши собі на коліна.
- Ще й як хочу! - відповіла я і закусила нижню губу, при цьому обережно провела рукою по його щоці.
- Христино...- пошепки сказав Даня, наступної митті я вже лежала на ліжку, а хлопець був зверху і цілував мене так пристрасно з неприхованим бажанням.
- Ти впевнена? - перепитав він, коли я вже зняла з нього футболку та провела пальчиком по його пресу.
- Ти питаєш це вже раз десятий! - роздратовано сказала я, Даня посміхнувся і продовжив цілувати мої ключиці, потім нижче і нижче.
Через півгодини ми вже лежали під ковдрою без сили, але посміхалися так широко. Даня дивився на мене очима повними любові, від чого мені стало так приємно на душі. Не віриться, що цей зухвалий хлопець мій...Мій хлопець, якого я так сильно кохаю. Він став для мене порятунком у такі складні часи, став підтримкою і опорою, яку ніхто не зміг мені дати. За це я мабуть все життя буду йому винна.
- Ти неймовірна. - прошепотів Даня, обіймавши мене.
- Я кохаю тебе. - сказала я і притулилася до нього всім тілом.
- Але я сильніше. - почав дражнити мене він, це точно в його стилі!
- Ні, я.
- Я.
- Даню, я!
Хлопець лише посміхнувся і ніжно поцілував мене, я поклала головою йому на груди і ось так ми заснули, в обіймах. 
Наступного ранку мені довелося прокидатися швидко, бо Даня розбудив мене лише о десятій годині ранку. Виявилося, що ми проспали, а сьогодні ж понеділок!
- Чорт, чорт, чорт! Я проспала! А скоро кінець семестру, потрібно здавати всі реферати, екзамени, а не спати! - злилася я сама на себе, поки готувала сніданок.
- Мені від начальника точно влетить! - сердився Даня, він також щойно прокинувся і лише коли помітив котра година, почав мене будити.
Поки смажилася яєчня, я передзвонила Лізі, дівчина дзвонила до мене разів двадцять. Що ж зараз буде...
- Алло. - тихо сказала я, коли вона взяла слухавку. Але почувся голосний крик подруги відсунула телефон подалі від вуха.
- Ти де, га? Вже закінчилася перша пара, а тебе немає! Я дзвоню тобі, а ти не береш слухавку, ледь страх втратила? - кричить Ліза, чутно що вона дуже зла.
- Ну вибач, ми проспали. Вчора приїхали з Даньою ввечері і...пізно лягли спати, тому проспали. - пояснила я, дуже сподіваюся що вона зараз знову кричати не буде.
- А чому це ви раптом пізно лягли? Чим ввечері займалися, а? - тепер голос її звучить надто зацікавлено, Ліза тепер не відчепиться поки не дізнається правду.
- Ну, тим самим про що ти думаєш. - відповіла я і відчула, як мої щоки почервоніли. Починається!
- О-о-о, це все цікаво. Ти обов'язково мусиш мені все розповісти. 
- Добре, але давай пізніше, бо ми ось щойно встали. - попросила я при цьому знімаючи яєчню зі сковорідки.
- Ну гаразд, але ти дивись мені. Все в деталях розкажеш! - попередила подруга, я навіть відчуваю як вона так посміхається від вуха до вуха.
- Добре. - погодилася я.
Ліза поклала слухавку. Як же добре, що в мене є така хороша, хоча іноді вона буває такою злою проте така класна подруга.