Глава 24

POV Христина

Вчора ввечері я лягла спати зі змішаними почуттями. Даня не помітив мій пригнічений стан, бо після того як він вийшов із душу, одразу ж ліг спати. Це було навіть краще, бо якби він помітив мій стан, то почав розпитувати що трапилося, а мені звісно хотілося б знати відповідь, але не тоді коли я була настільки в ньому розчарованою. 
Зранку Даня одразу прокинувшись швидко зібрався і побіг на роботу, не дочекавшись мене. Він сказав, що там щось термінове і його попросили прийти якомога раніше. Не знаю правда це чи ні, але трохи образливо що він не дочекався мене. Тим паче, коли він йшов я вже була майже готова. 
 Ну нічого, якщо він так хоче, то нехай. Я ще зможу йому помститися. Ох, які плани в мене в голові з'являються... Але зараз не до цього, я швидко накинула на свій светр пальто і взула чорні, лакові туфлі на танкетці. На вулиці сьогодні тепліше, аніж було у інші дні, трохи світить сонце, проте не гріє. Снігу майже немає, але бруду повно. Поки я йшла в університет думала про те, що вчора Артем так і не подзвонив. Він ж хотів розповісти що дізнався від того невідомого чоловіка. Можливо він забув? Чи вирішив усе розповісти вже сьогодні? Раптом залунав рингтон мого телефону, чорт, хто це вже дзвонить? Невідомий номер. 
- Алло, хто це? - одразу запитала я.
- Це Саша, пам'ятаєш мене? - почувся голос по ту сторону. Звісно пам'ятаю, склерозу ще немає.
- Пам'ятаю. - просто відповіла я.
- Давно тебе не бачила на тренуваннях по волейболу, тому і дзвоню. 
- А так, зараз не до волейболу, тому не знаю коли повернуся знову. - пояснила я, через те що однією рукою я тримала телефон, іншою довелося намагатися відчинити двері, вийшло.
- Шкода, ти добре граєш. Мабуть навіть краще за всіх. 
- Вибач, але справді, зараз не до волейболу. - мовила я підіймаючись на третій поверх, де зараз буде проходити перша пара.
- Ну гаразд, тоді бувай. - різко попрощалася Саша і навіть не почувши моєї відповіді, поклала слухавку.
Дивна вона якась. Я постійно намагаюся згадати де я могла раніше її бачити, але не можу. Можливо у мене вже і справді легкий склероз. Увійшовши до аудиторії, я розглянулася по сторонам шукаючи Лізу, але її ще не було, тому я сіла за четвертий ряд і дісталася блокнот та ручку. Дівчина прийшла на середині пари, вона виправдовувалася що проспала, а я дорікала їй тим, що вчора вона сама злилася на мене через моє запізнення. 
- Ну не злить, я більше не буду ображатися коли ти будеш запізнюватися. - повторювала Ліза раз за разом, поки йшли до торгівельного центру по нову курточку.
- Та я не злюсь! - буркнула я, - Ліза, я не знаю що робити. Вчора у нас з Даньою все йшло до...того самого...ну ти зрозуміла? - Ліза кивнула і грайлива посмішка з'явилася на губах, але я зовсім не хотіла посміхатися, - Ну все було добре, але коли я почала знімати йому сорочку він різко зупинився і сказав, що далі заходити не варто. 
- Ну і бовдур! Якби ж він знав, що втрачає!  Ти тільки не думаю сумувати через це, о я маю ідею. - вигукнула Ліза.
- Яку? - зацікавлено спитала я, а подруга немов спеціально не казала до останнього. Тримала інтригу.
- Тепер ти будеш різко "обривати" його. - нарешті сказала Ліза, але з цього я нічого не зрозуміла, тому могла лише витріщатися на дівчину. - Ну тобто, коли він захоче поцілувати тебе, ти будеш відвертатися, уникати поцілунку. Нехай знає, що ти теж можеш ігнорувати його. А ще краще, якщо ти спокусиш його, а потім не дозволиш поцілувати себе. Оце буде клас.
- Хороша ідея, ну все Даня, тримайся! - мовила я з посмішкою. 
 В торгівельному центрі я купила собі чорну, теплу курточку і такого ж кольору кросівки, а Ліза спідницю і светр. Ми ще трохи походили з нею і поговорили, а потім розійшлись по домівках, бо починало темніти. Я йшла вулицею і добряче обдумувала план дій, ідея Лізи була просто геніальною, тому не скористатися нею було б не розумно. Оце Даня сьогодні отримає. Чому йому можна строїти з себе такого недотрогу, а мені ні? 
Прийшовши до себе в квартиру, я скинула верхній одяг і повісила нову курточку на вішалку, а пальто поки прибрала в шафу, кросівки теж, бо зараз зима і вони будуть мені не потрібні. Даня має прийти через годинку чи дві, тому поки мені потрібно приготувати вечерю. 
Через півгодини все було готово і тепер лишалося лише мені самій встояти, бо я не знаю чи зможу витримати і не поцілувати хлопця. Дзвінок у двері. Чорт. Вдих, видих і пішла. Відчинивши двері, Даня широко мені посміхався, я також посміхнулася, щоб приховати легке хвилювання.
- Привіт, я скучив. - мовив він і нахилився, щоб поцілувати мене. Я швидко додумалася і повернула голову, Даня поцілував мене в щічку і здивовано подивився, але не встиг нічого сказати, так як я вже була на кухні. 
- На роботі так багато всього, що мені здається я вперше так сильно втомився. - говорив Даня поки мив руки в ванній кімнаті. Потім він пішов на кухню і знову ж таки намагався мені поцілувати, але я вдало вивернулася, тому він просто сів і почав їсти.
- До речі, Артем тобі розповів, що він дізнався? - поцікавився Даня, наминаючи салат з пастою.
- Так, розповів. - відповіла я, Артем виклав мене все після першої пари, перестрівши мене в коридорі. 
- Ну то розповідай. - попросив Даня.
- Не знаю якими методами Артем роздобув інформацію, але це доволі цікаво. Виявляється, той чоловік, це брат мого тата. 
- Стій, але чому ти про нього не знала? Якщо б він був братом твого тата, то я думаю ви б бачилися. - перебив мене хлопець, я кивнула і надпила гарячого чаю.
- Не так швидко. По-перше тато сам не знав що в нього є брат, про це він дізнався...- я зам'ялася і ледве вимовила: - Дізнався перед своєю смертю.
- Угу, але всеодно як так може бути? - і далі розпитував хлопець, я терпляче видихнула. Даня тим часом уже майже доїв пасту.
- По-друге, ти тільки не дивуйся, - попередила я хлопця перед наступними словами, він кивнув і лише тоді я продовжила: - Тато виявляється з дитячого будинку, раніше я сама не знала. В дитинстві їх забрали соц служби, бо їхні справжні батьки пиячили. Вони потрапили разом в один дитячий будинок, але татового брата забрала якась сім'я, а мій тато жив там до 17 років, потім він звідти втік і почав власне, нове життя. 
 Даня поклав свою руку на мою в знак підтримки, але я пам'ятаю про план Лізи, тому звільнила руку і взяла натомість чашку в обидві руки.
- Гаразд, тепер вже краще зрозуміло, але як твій тато знайшов брата? Чому не зробив цього раніше? - ставив далі питання Даня.
- Він десь знайшов дитячі фото, де були він з його братом. Тоді він почав згадувати брата і поїхав у дитячих будинок, де йому дали номер телефону батьків Влада, це брат мого тата. І таким чином він знайшов Влада, а чому саме зараз ніхто так і не знає. - пояснила я.
- Це все зрозуміло, а щодо справжніх батьків твого тата, де вони і як? 
- Це поки не відомо, але я буду шукати їх, можливо вони померли, але можливо живі. Якщо друге, то мені хотілося б подивитися на них. 
- Я поїду з тобою до них. - посміхнувся хлопець, я ледь-ледь посміхнулася у відповідь, він знову намагався взяти мене за руку, але я перша встигла взяти посуд і почати його мити.
- Ггм...ем..ну...- бурмотів Даня, схоже він уже почав щось запідозрювати через мою поведінку.
- Що-що? - перепитала я ніби нічого не розуміючи.
- Я тоді в душ, а потім можемо разом фільм подивитися, ти ж не проти? 
- Ні, звісно. 
Даня вийшов, а я посміхнулася сама собі. Він точно почне цілуватися під час перегляду фільмів, але я буду вдавати ніби сильно захоплена сюжетом, проте моє серце буде калатати як шалене від близькості з хлопцем. 
 Я швидко помила посуд і встигла навіть переодягнутися в нічну сорочку, до речі з відкрити плечима. Ой, що ж буде? Поки я обирала фільм, Даня помився і переодягнувся у чистий одяг. Він ліг поруч зі мною, обійнявши за плечі однією рукою, а іншою хотів взяти мене за руку, але я прибрала її.
- Як тобі цей фільм? - натомість запитала я і показала на екран ноутбуку, я знайшла якийсь фільм у жанрі роману і комедії, думаю підійде.
- Я не проти. - знизив плечима хлопець, в його очах я побачила нотки серйозності, роздратування і суму. Невже він сумує і дратується через те, що я просто-таки ігнорую його? Не знаю...Але цілком можливо. 
Я увімкнула фільм і сіла зручніше, поклавши голову Дані на плечі, він притулилася ближче. Ну нехай. Але не більше. Десь посередині фільму він вже почав лізти цілуватися, але я вправно ухилялася.
- Даню, ну давай подивимося, фільм то справді дуже цікавий. - збрехала я, фільм був жахливо нудним і якби не мій сьогоднішній настрій "ігнорування" я б але давно надала перевагу цілуватися з хлопцем, а не дивитися цей недо-фільм.
- Справді? Мені він якось не дуже. - здивовано сказав Даня, я повністю з ним згодна, але не подала цьому виду, а просто знизила плечима і продовжила спостерігати за екраном ноутбуку.
Після, як мені здавалося безкінечного перегляду фільму, вимкнула ноутбук і прибрала його, поклавши в тумбочку біля ліжка, Даня пішов попити води на кухню, тому я швидко лягла і повернулася на бік, вдаючи що вже сплю. Чому? Бо він сто відсотків захоче мене поцілувати, чесно, але не витримую без його поцілунків, рідних дотиків, які зводять мене з розуму, але я мушу терпіти. 
- Фіалко, ти вже спиш? - пошепки запитав Даня, він обережно ліг на ліжко, обійнявши за талію.
Я промовчала, не знаю чи він повірив у те що я сплю, але більше нічого не питав. Через пару хвилин я вже почула його мирне дихання на своїх плечах і посміхнулася, все-таки я кохаю його, попри всі погані чи дратівливі вчинки.
Наступного ранку нічого не передбачало біди, але ні. Даня розбудив мене, тим що почав кудись швидко збиратися. І до речі дуже голосно, немов спеціально. Я повільно розплющила очі і подивилася на нього, він швидко одягав футболку і при цьому бігав по кімнаті.
- Що трапилося? Куди ти так поспішаєш? - розпитувала я і слідкувала за його поспішними спробами одягтися.
- Мені терміново потрібно до батьків додому забігти. - відповів хлопець.
- Навіщо це? - і далі запитувала я, чорт, на годиннику всього дев'ята ранку, навіщо було так рано будити мене у вихідний день?
- Мама терміново сказала приїхати, але не пояснила чому. 
- То може ти поснідаєш? Чому будеш голодним їхати? - запропонувала я і вже навіть прямувала на кухню, але Даня зупинив мене, взявши за зап'ястя.
- Я не встигну, але дякую. - посміхнувся він і поцілував мене в щічку.
- Тоді подзвониш коли будеш їхати додому. - попросила я, Даня кивнув і вийшов з квартири. Я зачинила двері і попрямувала на кухню, щоб хоч собі приготувати сніданок.
Навіщо його мама попросила приїхати Даню так рано і так швидко? Сподіваюся нічого поганого не трапилося. І дуже хочеться аби Даня приїхав швидше, бо сьогодні у нас у планах було поїхати в дитячий будинок і все розпитати про справжніх батьків мого тата, але якщо мій хлопець приїде пізно, то доведеться їхати з Артемом. Я думаю він буде не проти, але я маю надію що все-таки поїду з Даньою.