Глава 22

POV Христина

Весь наступний тиждень пройшов без яких-небудь пригод. Сьогодні субота і ми з Даньою домовилися разом сходити на побачення. Так-так він так і сказав "Запрошую тебе у суботу на побачення". Це було так несподівано! Але я з радістю погодилася, тому сьогодні прокинулася якомога раніше, а саме о 8:30 щоб встигнути нормально зібратися. Даня сказав, що чекатиме мене біля під'їзду о 11. Часу не так вже й багато, тому зараз я сиджу і намагаюся якомога швидко з'їсти свої оладки.
Через пару годин я була готова і виходила з квартири. Холод вдарив мене у обличчя, я охопила себе руками, чому я не одягнула свою зимову курточку? На вулиці вже початок грудня, а я досі ходжу в легенькому пальто. Даня чекав на мене, побачивши мою постать, хлопець обіймав мене і поцілував у лоб.
- Привіт, ти що вже замерзла? - запитав він, при цьому посміхаючись.
- Привіт, ну це не смішно! - обурилася я, Даня вдивлявся в моє обличчя, а потім просто засміявся. - Чому ти смієшся з мене? Я погано виглядаю? Все-таки треба було не бордову помаду використовувати, а бежеву.
- Ти чудова виглядаєш! - поспіхом мовив Даня, він так і не відпустив мене зі своїх обіймів. - Просто я не міг стриматися, ти така мила коли злишся.
- Ха-ха дуже смішно. - саркастично сказала я і закотила очі ледь не до неба, хлопець поцілував мене в губи. Так, окей. Це той хід завдяки якому він може змусити мене забути всі його витівки.
- То ми нарешті підемо чи будемо продовжувати тут стояти і цілуватися? - запитав Даня між поцілунками.
- Я б обрала другий варіант, але думаю люди подумають що ми або ж божевільні або не бачилися роками. - пожартувала я і посміхнулася. Даня завжди зможе зробити мій день краще, з кожною хвилиною поруч з ним мій настрій покращується.
- А куди ми взагалі йдемо? - запитала я і лише зараз втямила, що ми йдемо невідомо куди.
- Краще я скажу тобі коли ми вже будемо підходити, бо казати зараз явно не варіант. 
Я лише здивовано підвела брову, але Даня вдав що не помітив. Він що веде мене у якісь катакомби з дикими тваринами? Так, гаразд. Ми йшли знайомою мені дорогою, дерево навколо нас були покриті легеньким снігом, який сьогодні вночі встиг нападати. Найбільше мене дивувало, те що ми йдемо в сторону будинку Дані.
- Тільки не кажи, що ми йдемо знайомитися з твоїм батьками. - напружено попросила я, а Даня загадково посміхнувся. Чорт. Схоже ми справді йдемо знайомитися з його батьками. 
- Фіалко, не хвилюйся, ти точно їм сподобаєшся. Тим паче, я ледь не кожен день їм розповідаю про тебе. - заспокоював мене хлопець. 
Вдих, видих, вдих і видих. Спокійно. Ніколи не думала, що це так швидко настане. Ми зайшли у вже знайомий мені будинок, я почала знімати взуття і пальто, Даня допоміг мені. Я вдячливо посміхнулася, він взяв мене за руку і ми пішли до вітальні.
- Мені трохи страшно. - прошепотіла я, а хлопець міцніше стиснув мою руку.
- Пам'ятай, що я з тобою. - так само пошепки відповів він, прямо перед тим, як відчинити двері у вітальню. 
Перше що впало мені в очі, так це довгий стіл накритий різними стравами. За одним зі стільців сидів Ваня і дивився щось у телефоні. Почувши наші кроки, він подивився на нас, а потім знову зазирнув у телефон.
- Привіт. - привіталася до нього я, Ваня кивнув і відклав телефон, тепер він встав і підійшов до нас з Даньою.
- Де батьки? - запитав мій хлопець, він пильно дивився на Ваню, який так само дивився на нього. Вони немов мірялися поглядами у кого більш пильніший.
- На кухні, я піду скажу, що ви прийшли. - відповів спокійно Ваня, він коротко посміхнувся дивлячись на мене, а потім пройшов у білі двері, які вели на кухню.
- Що це з ним? На моєму день народження все ж було наче добре. 
- Не знаю, він мабуть досі не змирився, що ти моя. - знизив плечима Даня, він сів за стілець по праву сторону столу, я послідувала його прикладу і сіла злівого боку від нього.
- Прям таки твоя? 
- Повністю. - запевнив мене він і поцілував, я поклала руку йому на коліно і повернула до нього обличчям, хлопець погладжував моє волосся, а вільною рукою проводив по щоці.
- Досить! - гаркнув позаду нас Вені і ми одразу відсторонилися. - Батьки зараз зайдуть і щоб ти знав, Даня, я ніколи тобі цього не пробачу. Вона єдина дівчина, яка так сильно сподобалася мені, ба більше я покохав її!
- Що за крики? - сказав голос позаду Вані, я моментально встала і намагалася побачити того хто це казав, але через Ваню не змогла. Проте мій внутрішній голос нашіптував, що це мабуть мама братів. 
- Мамо, привіт, все гаразд. - звернувся до жінки Даня, все-таки я права, це мама хлопців. Долоні одразу спітніли, тому я почала терти їх.
- Ви вже прийшли? - перепитала жінка, вона обійшов Ваню, який не давав проходу і спочатку обійняла Даню, а потім подивилася на мене, але не якось пильно чи невдоволено, а ніжно і тепло. - То це ти Христина? Ну справжня красуня, не дивно що мій син закохався. 
- Обоє синів. - пробурмотів Ваня і сів своє місце.
- Добрий день, рада з Вами познайомитися. - якомога привітніше сказала я, на мій подив жінка посміхнулася і пригорнула мене до себе в обійми.
- Ну що, давайте сідати за стіл? А-а-а точно, Валера, йди сюди! - крикнула жінка, вочевидь до батька братів. 
- Привіт, Даню, ну чому ти не одягнув сорочку? - одразу докорив сину Євгеній Володимирович, батько хлопців, він увійшов у кімнату і спочатку оглянув своїх синів, а потім його погляд плавно перемістився на мене. - Христина, точно як описував Даня. Пам'ятаю тебе, я ж веду у вас пари англійської мови.

Я посміхнулася, чоловік сів за стіл поряд з Оксаною Анатоліївною.
Оксана Анатоліївна була жінка не високо зросту, на свій вік вона виглядає дуже молодою і має такі ж очі, як у Дані - зелені, немов смарагди, але волосся в неї світле, як у Вані. А от її чоловік мав також світле волосся, хоча воно було дуже коротко підстрижене, не високий зріст і карі очі, достоту, як у Вані.
- Христино, бери їжу, не соромся. - звернулася до мене Оксана Анатоліївна, хлопці вже почали їсти, а мені було якось соромно брати їжу, але після слів жінки, я все-таки поклала собі трохи сплату і парк вареників з вишнями.
- Даня також любить вареники з вишнями. У дитинстві він лише їх мін і їсти, а от з іншої начинкою не їв. - посміхнулася жінка, а Даня прискіпливо подивився на неї.
- Ну, мамо! Я ж просив не розповідати про моє дитинство. 
- А мені цікаво. - посміхнулася я, жінка також відповіла тим же.
- Христино, а чим займаються твої батьки? - поцікавився Євгеній Володимирович. Мій настрій вмить змінився з веселого на сумний. Даня взяв за руку, я кивнула йому в знак того, що все нормально.
- Мама померла, коли я була ще зовсім маленькою, а тато три з половиною місяці тому теж помер. - ці слова дали дуже тяжко, мій голос трохи зірвався, а на очах з'явилися сльози. Моя рана надто свіжа і мабуть так буде ще не один рік.
- Вибач нас, ми не знали. - перепросила жінка і суворо глянула на Євгеній Володимирович, а той лише знизив плечима. - Не уявляю, як тобі було складно втратити батька у такому юному віці.
- Мамо, досить. - прошипів Даня.
- Гаразд, все мовчу, а чим ти взагалі займаєшся, Христино? - перевела тему Оксана Анатоліївна.
- Я навчаюся в університеті на маркетолога, також обожнюю волейбол, якщо все буде гаразд, то вже в березні відбудуться перші змагання. - відповіла я, при цьому мені в очі впала тарілка з фруктами, я б залюбки зараз взяла їх, але чомусь не могла поворухнутися. Страх, що я зроблю щось не те, нахлинув на мене.
Посидівши ще годинку у колі сім'я мого хлопця,, ми попрощалися і вийшли з будинку. Ця сім'я справила на мене дуже хороше враження, але Ваня постійно мовчав, лише пару разів вставив якісь слова і все.
- Як тобі мої батьки? - поцікавився Даня, ми прямували до мого будинку, тримаючись за руки. 
- Вони дуже хороші, такі добрі! А страви просто клас, твоя мама чудово готує. - запевнила я його. - Як ти думаєш, я їм сподобалася?
- Як комусь ти можеш не сподобатися? 
- Ну, Дань, я серйозно!
- Я також.
- Дань!
- Ну гаразд, ти точно їм сподобалася, мамі так точно. - посміхнувся хлопець.
Раптом мені на щоку впало щось холодне, я підняла голову і побачила, як гарно падає сніг, немов танцює танець.
- Даню, це сніг! - вражено сказала я, немов бачила його вперше. Хоча по суті, я справді бачила сніг вперше йдучи під руку зі своїм хлопцем. 
- Ти не проти потанцювати? - раптом запитав хлопець, він зупинився. Я намагалася побачити у його погляді іскорки жарту чи натяки на жарт, але його погляд дивився на мене серйозно.
- Прямо тут? 
- Так, а що? 
- Ну... - пробурмотіла я, Дані не потрібна була моя відповідь, він одним ривком став прямо переді мною, аж надто близько, взяв одну руку у своїх долоні, а іншу поклав мені на талію. Я миттю поклала руку йому на плече і подивилася в очі, далі ми в унісон немов одне ціле танцювали повільний танець, прямо на вулиці, сніжинки також танцювали з нами.
Я щиро посміхалася і дивилася в очі Дані, які випромінювали щастя і тепло. Раптом хлопець почав нахилятися все ближче і ближче до мене, я вже відчувала його гаряче дихання на свої шкірі і саме тоді, він накрив мої вуста своїми. Його запах,такий вже рідний, просто зводив мене з розуму. А його руки, губи і неймовірні очі, дарували мені посмішку. Даня цілував мене так ніжно, але водночас жадібно, немов показував що я лише його. Це правда. Я лише його. А він лише мій. Наші язики почали танцювати танець, вони сплелися в одне ціле. На жаль, коли нам забракло повітря, ми відсторонилися, але не припинили дивитися в очі.
- Ти зводиш мене з розуму. - хрипким голос сказав, або навіть проричав Даня.
Я посміхнулася. Раптом я відчула, як холод почав пробирати до самих кісток, тому мені конче потрібно було охопити себе руками, щоб бодай трохи зігрітися. Це я і зробила, Даня помітив мою реакції і пригорнув ближче до себе.
- Ходімо швидко, бо ти вже вся замерзла. - прошепотів він і повів мене дорогою до будинку. 
Чорт, чому цей нестерпний холод зіпсував такий чудовий момент! Роки ми йшли я дивилася на Даню, його обличчі випромінювало радість, а такі на перший огляд серйозні очі, випромінювали щастя. Я мимоволі посміхнулася і всередині мене метелики затануцювали танець, розлилося приємно відчуття в животі. Невже це і є кохання? Якщо так, то таке в мене точно вперше. Даня зміг змусити мене відчувати себе по новому, він допоміг мені не тонути у нетрях суму, зміг зробити мене щасливою і коханою. Тепер я точно впевнена, що не помилилася у тому, що так легко відалася йому. Напевно якби мені хто-небудь сказав раніше, що я буду закоханою дурепою, яка без тями буде тонути у коханні, то я лише б засміялася. А зараз, впевнена у своїх почуттях.