Глава 21

POV Христина

Зранку я прокинулася в міцних обіймах, розплющивши очі на мене дивився Даня, він спер голову на руку і уважно роздивлявся моє обличчя.
- І давно ти так роздивляєшся мене? - поцікавилася я, Даня поцілував мене в носик і почав гладити щоку.
- Приблизно хвилин десять, ти така мила коли спиш. - промовив Даня, я поклала голову йому на груди.
- Впевнена ти миліше. - прошепотіла я.
- Поки ти спала тобі декілька разів хтось телефонував. 
- Хто і котра година? 
- Якийсь "Слідчий Сергій" і зараз 13:30 - відповів Даня, я одразу ж сіла на ліжко і взяла телефон до рук, шукаючи номер слідчого.
- Чорт, чорт, чорт! Я проспала! - повторювала я по колу, Даня сів поряд і уважно слідував за моїми пальцями, які шукали номер. Коли я нарешті його знайшла, натиснула кнопку виклику.
- Алло, пробачте мені, я проспала. - одразу сказала я, коли слухавку взяли. Сергій тяжко видихнув, до того ж так голосно, немов хотів аби я спеціально почула це.
- Що ж мені з Вами робити? Тоді прийдіть до мене через дві години, зможете? - запитав Сергій.
- Так, звісно, дякую велике. - мовила я і поклала слухавку.
- І хто це був? - підозріло запитав Даня.
- Слідчий по справі батька. Я мала прийти сьогодні до нього, але проспала, тому зараз буду збиратися, щоб прийти через дві години знову до нього. - пояснила я, для початку потрібно приготувати сніданок.
- Що ти будеш снідати? - поцікавилася я у Дані.
- Якщо можна, то омлет з овочами. 
- Угу. - мугикнула я і дістала з холодильника три яйця.
Поки я готувала омлет, до мене пару разів поверталися події вчорашнього дня. Ліза і Єгор справді чудова пари, вони немов створені один для одного, а Артем і Ваня ще обов'язково знайдуть своє кохання. 
- Фіалко, як тобі вдається постійно підіймати мене з ліжка одним лише запахом їжі? - запитав Даня, він сів за стіл і вже чекав коли ж я поставлю перед ним тарілку з їжею.
- Все легко. Просто ти любиш їжу понад усе. - відповіла я не обертаючись, мені лишилося лише покласти овочі на тарілку і сьогоднішній сніданок дуже готовим.
- Ні, тут ти помиляєшся. На першому місці ти, а потім вже їжа.
- Та невже? Яка велика честь! - я посміхнулася і поставила перед хлопцем тарілку, він поцілував мене в щічку й почав їсти. 
- Смачного. 
- Тоші теш. - промовив Даня з повним ротом, я посміхнулася і сама почала їсти.
Після сніданку, я помила посуд і побігла збиратися. Одягнула самий простий одяг, вже в коридорі мене зупинив Даня.
- Я з тобою піду. - заявив він, одягаючи взуття.
- Тобто? - перепитала я і витріщилася на нього.
- Я серйозно, не можу ж я відпустити тебе саму. - знизив плечима хлопець і ледь не витовкав мене з квартири. 
Йшли ми мовчки, кожен думав про своє. Я морально готувала себе до слів Сергія, бо й гадки не маю що він має такого сказати. А якщо вони вже знають вбивцю мого тата? Або ж мають конкретні підозри? 
- Над чим задумалася? - поцікавився Даня.
- Я хочу зрозуміти про що хоче мені сказати Сергій.
- В будь-якому випадку пам'ятай що я з тобою. - Даня стиснув мою руку у своїх долонях, я кивнула йому і подивилася вперед.
Ось я знову тут, у відділку поліції. Ну що ж...Потрібно заходити. Я увійшла всередину і одразу попрямувала до кабінету слідчого Сергій, Даня йшов за мною. Але нас зупинив якийсь чоловік, одягнений у чорний костюм.
- Ви хто такі і куди прямуєте? - чітко запитав він.
- Ми йдемо до слідчого Сергія. - відповіла я, чоловік оглянув мене, а потім Даню.
- В якій справі? 
- В справі вбивства мого батька.
- То Ви Христина? - перепитав чоловік і тепер дивився на мене ще пильніше, ніж раніше. Від цього погляду стало не по собі, від чого я стиснула міцніше руку Дані.
- Так, а Ви звідки мене знаєте? 
- Твій батько колись був моїм другом, але через певні причини ми припинили спілкування, мені шкода що так трапилося. Ось там кабінет Сергія, проходь. - сказав чоловік і вказав на треті двері ліворуч, я просто кивнула і пройшла повз. 
- Ти знаєш його? - поцікавився Даня, я похитала головою.
- Вперше бачу, тато не казав що моє друзів з поліції. Це все підозріло.
Я постукала у двері, коли по ту сторону сказали "Заходьте", я відчинила двері і увійшла всередину. Сергій сидів у своєму чорному кріслі і переглядав якісь папери, побачивши мене він кивнув і показав на стілець поруч з ним.
- Добрий день, Христино, радий що Ви все-таки прийшли, а це ще хто? - трохи грубо запитав Сергій, побачивши за моєю спиною Даню.
- Це мій хлопець, він може слухати, я довіряю йому. - відповіла я і сіла на стілець, Даня теж сів поруч і тепер уважно дивився на слідчого. 
- Ну якщо так, то добре. Отже, чому я Вас покликав? Коли ми детальніше вивчили місце аварії нам потрапило в очі, те що Ваш тато в автомобілі був не один. Це зняли камери спостереження, на них чітко видно як у автомобілі сидить дві особи, водій і пасажир біля нього на першому сидінні. - сказав Сергій, я миттю поблідніла.
- Але...як так? Він мав бути один...- бурмотіла я собі під ніс.
- Христино, розкажіть куди саме і з якою цілю їхав Ваш батько тоді у ту ніч. - попросив слідчий.
- Він мав поїхати до мого тепер вже колишнього хлопця і привезти його до нас додому, щоб влаштувати сімейне свято. Але його довго не було, тому я дзвонила і до Артема, це колишній і до тата, але другий не відповідав, а перший сказав аби я відчепилася від нього. - розповіла я.
- Якось підозріло що Ваш колишній хотів аби Ви відчепилася від нього при тому що його мав затрати Ваш тато. - зізнався слідчий, він задумлено дивився в моє обличчя, а потім різко повернув голову у сторону Дані.
- А щодо Вас? Чи знали Ви тоді Христину? 
- Не знаю, але якби й знав, то точно підтримав її. - відповів Даня і обійняв мене за плечі, я поклала руку на його руку і легенько стиснула її. 
- Гаразд, тоді давайте запросимо сюди зараз Артема. - запропонував слідчий і вже дивився знову на мене.
- Ну добре, але я не знаю чи він прийде. 
 Я набрала номер хлопця і попросила прийти у відділ, той спочатку відмовлявся, але потім погодився.
- Він сказав, що через 20 хвилин прийде. -  звернулася я до Сергія, той кивнув.
- Добре, а поки я хотів би запитати, як Ви вважаєте, хто міг бажати смерті Вашому татові?
- Навіть не знаю, він хороша...точніше був хорошою людиною. - ці слова я сказала з помітним сумом у голосі, сльози з'явилися на очах, але Даня помітив це і обійняв мене міцніше в знак підтримки, - На роботі у нього не було ворогів, він був немов промінчик сонця, як ангел який усім допомагає. 
- Мені справді шкода, що він помер, але якщо Вам тяжко про це говорити, то ми можемо перенести зустріч на пізніше. - запропонував Сергій, але я похитала головою.
- Мені потрібно знати хто хотів вбити його, щоб потім справедливість була відновлена і винного покарали по заслугах. 
- Я з тобою. - прошепотів мені Даня, я вдячливо подивилася на нього і ближче пригорнулася.
- А як Ви самі думаєте, Артем міг підлаштувати ДТП? - запитав Сергій, він встав і підійшов до вікна, уважно щось видаляючись там. Це питання застало мене зненацька, чи міг він таке зробити?
- Та ні...Артем не такий, хоч він і був пихатий і самозакоханий, але ні. - невпевнено відповіла я.
- Ну гаразд...- пробурмотів Сергій.
Через п'ятнадцять хвилин до кабінету зайшов Артем, він оглянув усіх присутніх, зупинивши на мені свій довгий погляд. Таке відчуття немов він думає, що я здала його і звинуватила у смерті мого батька. Хлопець сів на стілець навпроти мого і тепер дивився на слідчого, той вже сидів у своєму кріслі й тепер розглядав нового учасника справи.
- Добрий день, мене звати Сергій, я слідчий по справі ДТП Христиного батька. - відрекомендувався слідчий.
- Добрий, я Артем колишній дівчини. - коротко сказав хлопець.
- Ну що ж, чому ми Вас покликали? Це всеодно мусило б трапитися, але як з'ясувалося в ту ніч Христинин батько їхав саме до Вас, а на камерах видно що він був не один. Не хочете розповісти свою версію подій? - попросив Сергій, Артем закотив очі.
- Я не дуже хочу розповідати все прям у деталях.
- Але Вам потрібно.
- Гаразд. У ту ніч я був не один, а з однією з дівчат легкої поведінки. Христинин батько знав про це, я його попередив і попросив щоб той коли приїде назад до дівчини, сказав ніби у мене проблеми чи щось таке. Він не хотів розповідати правду доньці, бо боявся що та буде сумувати. Але я не підлаштовував аварію. - розповів Артем. Я витріщилася на нього, а він лише опустив очі. Що? Невже це правда? Тато мав розповісти мені.
- Але тато ніколи не брехав мені...Це...Це...- я не могла підібрати правильних слів, тому просто уткнулася обличчям у груди мого хлопця, той лише обійняв мене і вбивчим поглядом зиркнув на Артема.
- Якщо Ваш батько збрехав один раз, щоб не засмучувати Вас, то він міг збрехати про проблеми на роботі, чи якісь сварки зі співробітниками. - висловив припущення Сергій.
- Я не вірю, це не може бути так. - бурмотіла я собі під ніс, не можу повірити що він брехав мені!
- Артем, Ви щось знаєте про проблеми на роботі у Петра? - поцікавився слідчий, Петро так звали мого батька.
- Ні, він не розповідав мені про це нічого. Але я думаю він не міг мати проблем чи ворогів, бо був хорошою людиною. - відповів Артем.
- А чому б Вам про це не запитати у начальника Петра Івановича? - запитав Даня, давно ніхто не вимовляв ім'я і по-батькові мого тата.
- Це я й зроблю. Не думайте, що я не можу до цього додуматися. - трохи роздратовано сказав Сергій.
- Ми можемо йти? - поцікавилася я, мені вже набридло чути таке про тата, що я не знаю вже чи витримаю ще.
- Так, дякую що прийшли. Якщо що я подзвоню Вам. - попередив слідчий, ми всі вийшли з його кабінету. 
Вже на вулиці, мене зупинив Артем, взявши за руку вище ліктя.
- Христино, почекай. Модна поговорити? - запитав він, коли я зупинилася мені зовсім не хотілося зараз з ним говорити, але вже краще зараз і тут, аніж пізніше.
- Добре, Даню, почекаєш мене? - попросила я, той кивнув. Артем відвів мене трохи подалі від хлопця.
- Вибач, що не розповів тобі щось сам і раніше. Я не хотів бачити як ти будеш сумувати. 
- Чому ти розважався з іншими дівчатами, коли ми були разом? - запитала я, це питання вже давно мучить мене, тому якраз час дізнатися відповідь.
- Не знаю, чомусь мене ніколи не цікавили такі стосунки, як кохати лише одну. Я не вірив у це, навіть коли зустрічався з тобою. В мене була симпатія до тебе, але не більше, та й на більше я мабуть не здатен. Тому й хотів розважатися з іншими. - відповів Артем, він дивився на мене так співчутливо, що мене вже починало це дратувати.
- Гаразд, дякую що все-таки сказав правду. Тепер я піду, бувай. 
 Я розвернулася і швидким кроком пішла до Дані. Сьогоднішній день видався таким складним. Тепер я вже навіть сумніваюся чи тато не приховував від мене чогось ще окрім дівчат Артема.