Глава 20

POV Христина

Зараз полудень і вже через пару годин мають прийти друзі, бо сьогодні ж моє свято - день народження, вони пообіцяли що не будуть запізнюватися. А я навіть нічого ще не приготувала, бо ось сиджу у кімнаті тата і плачу. Після того, як я сходила на кладовища рани знову ожили і я тепер не можу припинити плакати. 
Раптом до мене дзвонить телефон, чорт, ну чому саме зараз? Я роздратовано беру слухавку, навіть не глянувши хто це дзвонить.
- Алло, привіт. - каже чоловічий голос.
- Алло, хто це? - перепитую я і намагаюся заспокоїтися, щоб було не чути, як я плачу. 
- Артем, ти мене не впізнала? Загалом, я дзвоню, щоб привітати тебе з твоїм святом, твоїм днем народження. Хоч ми з тобою останній час більш-менш налагодили стосунки, але всеодно, я щиро вибачаюся за всі неприємності які робив тобі, я вибачаюся що не підтримав тебе коли сталася та жахлива подія, мені дуже шкода. 
- Я вже вибачила тебе і дякую за привітання. - сказала я, а тоді взвісила за і проти у голові, після чого додала: - Ти не хочеш сьогодні прийти до мене о шістнадцятій годині? Щоб відсвяткувати моє свято.
- Я не проти, а ще хтось буде? - поцікавився Артем.
- Даня, Ліза і Єгор.
- Звісно, я прийду, дякую за запрошення, тоді до вечора?
- До вечора.
Я поклала слухавку і пару разів вдихнула та видихнула, а потім з новими силами пішла готуватися до свята. Такс, вчора я встигла купити великий торт з цифрою "20". Так-так, мені вже сьогодні аж 20! Не знаю чому, але останній місяць (весь листопад) я казала, що мені вже є 20, хоча мені було всього лиш 19. Час так швидко йде, що ми навіть не встигаємо помітити, як уже нам п'ятдесят. Я ще пам'ятаю як тільки пішла до школи, вперше писала контрольну, вперше отримала погану і хорошу оцінку, все це було наче недавно, але насправді це було давно. 
  Одного торта буде замало, тому я почала шукати доставку, яка зараз працює і зможе привезти їжу. Таких сайтів виявилося не багато, але я знайшла те що потрібно. Я замовлю три піци, а от чи замовляти суші? Особисто я їх ненавиджу і не розбираюся у смаках, а можливо хтось любить? Чорт, була не була! Я натиснула на перші ліпші суші і замовила їх, далі декілька пляшок коли і пепсі та пару бургерів. Думаю цього буде досить. А таке, як салат, фрукти я мама наріжу у мене вони є, тому навіть дарма платити? 
Їжа прийде через годину, якраз вчасно перед приходом гостів. Поки я різала фрукти до мене декілька разів дзвонили і вітали зі святом, також багато хто співчував моїй втраті і казали, що якщо потрібно допомога, щоб я зверталася до них. Все-таки є на світі хороші люди, їх не багато, але вони є і добре коли ти зміг знайти цих людей, бо деяким не щастить і навколо них лише злі і заздрісні люди. 
Через годину я вже забрала їжу і почала гарно розкладати її на столі, коли все було готово, мені лишалося лише переодягнутися і зустрічати гостей, Даня пообіцяв що прийде раніше, тому я маю якомога швидше переодягатися. Ще вчора я обрала собі наряд, голуба сукня, яка вільно спадало до колін, вона підкреслювала мої голубі очі від чого вони стали немов ще яскравіші, чорні, невисокі підбори. В цьому і має пройти сьогоднішнє свято. Одягнувшись я покрутилася біля дзеркала, як у раптом у двері хтось подзвонив і миттю поспішила їх відчинити.
- Привіт. - привіталася з Даньою, він ніжно поцілував мене.
- Привіт, вітаю тебе з таким чудовим святом, радий що в цьому році буду його святкувати з тобою, ось це тобі. - він простягнув мені невеличкий пакет. Я відкрила його, там була підвіска у вигляді сердечка, вона відкрилося і всередині був напис "Христина+Даня".
- Даню, у мене немає слів, це так гарно! Дякую. - я повісилася йому на шию і міцно обійняла, він пригорнув мене до себе, а потім допоміг одягнути підвіску, яка тепер гарно красувалася на моїй шиї. 
- Вона тобі так пасує, до речі, у мене така ж сама. - звернувся до мене Даня і показав в точності таке ж сердечко, яке висіло в нього на шиї. Я посміхнулася і поцілувала його в щічку.
- Я люблю тебе. - прошепотіла я, Даня усміхнувся і ми разом пройшли до вітальні.
- Вау, ти все так гарно розклала. - похвалив Даня і сів на диван, він вже хотів взяти шматок піци, але я легенько вдарила його по руці.
- Стій! Спочатку дочекаємося всіх інших. 
- Та ну, я такий голодний! 
- Ні, пізніше поїси. 
Через п'ятнадцять хвилин у двері знову подзвонили, я пішла відчиняти цього разу це були Ліза і Єгор, вони привітали мене по черзі і ми пішли в вітальню.
- Даню! Ну я ж просила не їсти, поки не прийдуть усі гості! - роздратовано сказала я і ображено подивилася на хлопця, який наминав шматок піци.
- Я ж лише один шматочок взяв! Тим паче всі гості вже прийшли! - випалив Даня з повним ротом їжі.
- Так, Христино, всі ж гості прийшли, тому не кричи на нього. - погодилася Ліза.
- Взагалі-то ще не всі гості прийшли. - сказала я тихо, але всі мене почули і вже витріщалися з цікавістю.
- А хто ще має прийти? - поцікавився Єгор, вони з Лізою сіли на вільний диван, я сіла поруч з Даньою.
- Ви тільки не кричіть. - попросила я, - Я запросила ще Артема.
- З якого це дива? - запитав Даня з неприхованою неприязністю.
- Ну він останнім часом виправився і ми здружилися, лише як друзі.
- Але це не привід запрошувати його! - і далі обурювався Даня, я поклала голову йому на плечі, однією рукою взяла його руку в свою.
- Даню, не хвилюйся ти так, я люблю лише тебе. - запевнила я хлопця.
- Після цих слів я більше не можу на тебе ображатися. - сказав Даня і поцілував мене в щічку.
- Так, все, досить цих ніжностей. Давайте краще їсти. - запропонував Єгор, а Ліза жартома пихнула його.
- А ти про їжу лише й думаєш. - дорікнула вона йому, було мило спостерігати за ними. Все-таки вони чудова пара. 
- Христино, а чому в тебе очі червоні? Ти плакала? - підозріло запитала Ліза, Даня повернув моє обличчя до себе і уважно зазирнув у очі.
- Ай справді! Що трапилося, фіалко? - поцікавився Даня, він обережно і ніжно погладжував мою щоку та дивився в очі.
- Я ходила до тата на кладовище. Це перше моє свято без нього. - сльози знову навернулися, але Даня миттю витер сльозу, яка встигла скотитися по щоці і пригорнув мене до себе.
- Ми з тобою, прошу тебе, кажи мені коли збираєшся йти до батька, щоб я був поруч і зміг підтримати тебе. - попросив Даня, я вдячливо подивилася на нього і поцілувала.
- Вони такі щасливі разом. - сказала Ліза Єгору, той теж поцілував її.
- Ми також дуже щасливі, чи не так? - посміхнувся Єгор.
- Звісно.
  У двері задзвонили, Даня неохоче відпустив мене зі своїх обіймів, щоб я могла відчинити двері. 
- Привіт, я трохи запізнився, пробач. Вітаю тебе зі святом, я радий що все-таки зміг прийти. - Артем обійняв мене, а коли відсторонився дістав з пакету гарну коробочку. - Це мій подарунок. 
- Нічого страшно, дякую за подарунок. - я посміхнулася, всередині коробочки виявилися гарні сережки.
- Ходімо до інших. - сказала я і повела Артема до вітальні. Ліза зустріла його помахавши рукою, Єгор коротко кивнув, а Даня невдоволено дивився на нього.
- Лізу ти знаєш, це Єгор її хлопець, а це, - я вказала на свого хлопця, Даня невдоволено закотив очі і простягнув руку Артему, щоб той потиснув її, Артем прийняв рукостискання, але коли почув з ким він вітається миттю змінив вираз обличчя, - Це мій хлопець Даня.
- Приємно познайомитися. - пробурмотів Артем і сів на вільний стілець.
В кімнаті відчувалася напруга, я добре розуміла що Артема тут не всі раді бачити, але й виганяти цього я теж не могла. У двері знову хтось подзвонив, це вже починає мене дратувати.
- Хто це? Ти когось чекаєш? - поцікавилася Ліза, інші теж хотіли дізнатися відповідь, я знизила плечима.
- Не знаю, я нікого не чекаю.
- Тоді, я краще відчиню двері. - сказав Даня і пішов у коридор.
Через пару секунд було чутно розмову, по голосу я впізнала що прийшов якийсь хлопець, це змусило мене напружитися, тим паче Даня якось не дуже привітно говорив з гостем. 
- Ну і йди! - грубо крикнув Даня до гостя, що було чутно аж у вітальню.
  До кімнати зайшов...Ваня? Він стов у дверях і оглядував гостей по черзі, а потім підійшов до мене, я встала і не наважувалася подивитися йому в очі.
- Христино, з днем народження тебе, ось це тобі. Вибач, що прийшов без запрошення, не міг не привітати тебе. - сказав він і простягнув мені пакет.
- Дякую, ну раз вже прийшов, то сідай. - мовила я, Даня закотив очі, а Ваня сів і склав руки на колінах.
- А давайте зіграємо в гру "Я ніколи не..."? - запропонував Єгор.
- Давайте. - погодилася я, всі інші теж були згодні.
- Всі знають правила гри? - перепитав Артем.
- Звісно всі знають, але ми будемо пити алкоголь чи щось інше? - поцікавився Даня.
- Ну давайте. - всі погодилися, тому мені нічого не лишалося, як принести вино, це єдиний алкоголь який є в квартирі.
- Хто почне? 
- Давайте я. - сказав Ваня і рішуче подивився на всіх по черзі.
- Почнемо з легкого, - заговорив Ваня, - Я ніколи не співав у караоке будучи п'яним.
Ліза і Даня випили трохи вина, я здивовано подивилася на них, особливо на Лізу, подруга лише знизила плечима.
- Тепер я, - сказав Артем. - Я ніколи не купував тест на вагітність.
  Цього разу ніхто не випив і це було добре.
- Моя черга, я ніколи не брехав своїй другій половинці. - заговорив Єгор.
Артем випив вина і трішки боязко подивився на мене, я й не здивувалася, бо була готова до цього.
- Я ніколи не пробувала наркотики. - це була Ліза.
Артем випив вина, всі були шоковані через це.
- Я ніколи не займалася сексом до 18 років. - мовила я. Артем і Єгор потягнулися до пляшки і випили напій.
- Я ніколи не пробував курити. - сказав Даня.
Артем, Ліза, Єгор і я випили напій. Даня здивовано подивився на мене, я просто знизила плечима, ще в 11 класі мені дали спробувати, але це був жах.
- Я ніколи не займався сексом втрьох. - заговорив Ваня, ніхто не випив вина.
- Ну що ж, я ніколи не сідав за кермо п'яним. - мовив Ваня, Єгор випив вина.
- Я ніколи не крав у магазині. - сказав він, ніхто не випив.
- Я ніколи не займалася сексом. - говорить Ліза.
Артем, Даня і Єгор випили напій, мій хлопець здивувався що я теж не випила, він сильніше пригорнув мене до себе і поцілував у скроню.
- Вже так пізно, давайте розходитися. - запропонував Єгор через години після цієї гри, всі були втомлені і погодилася йти.
Я проводила гостей, лише Даня лишився зі мною.
- Чому ти мені не сказала, що незаймана? - запитав він.
- Я боялася що ти тоді кинеш мене. - зізналася я і подивилася йому в очі, Даня похитав головою та обійняв мене, я поклала голову йому на плечі.
- Я ніколи тебе не кину, чуєш? Ніколи. - він поцілував мене в губи, немов доводив правоту своїх слів.
Потім ми переодягнулися, сходили в душ і заснули в обіймах один одного...