Глава 19

POV Христина

 Вдалечині я побачила Ваню, він не поспішаючи підходив до мене, а я мимоволі відходила назад. Не хочу зараз ним говорити, бо боюся його реакції. Ваня підійшов, спочатку він розглянув мене з ніг до обличчя, а потім посміхнувся.
- А знаєш, мій брат відбирає у мене все, то чому я нічого не можу в нього відібрати? - запитав Ваня радше сам у себе. Мені не подобається його тон, він був надто розчарований.
- Ваню, вибач, але мені дуже подобається твій брат. Давай просто залишимося друзями? - попросила я, Ваня підійшов до мене ще ближче.
- Друзями? Ти ще й досі не зрозуміла? Він програється тобою і викине! - голосно казав мені Ваня.
- Стій, ти що п'яний? - здивовано запитала я, Ваня якраз нахилився до мене, не уважно вдивляючись в обличчя і я відчула рідкий запах алкоголю.
- Я випив усього лиш трохи. 
- Ваню, так не піде! Я зараз же відвезу тебе додому,  а де ти взагалі ці дні ночував? - поцікавилася я.
- У друзів, а додому я не хочу. 
 Я написала швидше смс Дані з адресом, щоб він сюди приїхав якомога швидше. Люди, які знаходяться під впливом алкоголю не розуміють що коять, тому я не маю бажання лишатися тут з п'яним Ваньою.
- Я ж тебе так люблю! Я впевнений, ти кохаєш мене. А з Даньою зустрічаєшся, щоб позлити мене, так? - Ваня вмить накрив мої вуста своїми, але я одразу відреагувала і видихнула його.
- Що ти таке робиш?! Я щаслива з твоїм братом! Я кохаю його, як і він мене! - кричала я і закрила обличчя руками, - Я з ним буду щаслива, не з тобою.
- Це не правда! Лише я можу зробити тебе по-справжньому щасливою дівчиною! - кричав у відповідь Ваня і підходив ближче і ближче...
- Стій! - зупинив його хтось, я підійняла голову, Даня поклав руку на плече Вані і цим зупинив його, я вдячно посміхнулася Дані, він кивнув мені.
- Що ти тут витворяєш? Мама за тебе хвилюється, ти хоча б про неї подумав. - суворо каже Даня до свого брата, але Вані всеодно на його слова, він дивиться на мене, на мої губи.
- Я ненавиджу вас обох. - прошепотів Ваня, але я і Даня добре його почули. 
 Даня похитав головою і допоміг дійти своєму братові до автомобіля, всадив його і підійшов до мене.
- Я сьогодні приїду до тебе, добре? - запитав Даня і ніжно поцілував мене.
- Звісно, тоді я приготую нам вечерю. 
- Добре, дякую. - посміхнувся хлопець і пішов до автомобіля.
Авто з ревом від'їхало від мене. Я пішла в сторону свого будинку. Попереду мене відкривалася, така гарна картина! Жовте, помаранчеве, а подекуди й червоне листя простеляли дорогу, немов запрошували йти за ними. Вітерець легенько підіймав ці листочки, вони немов танцювали танець у повітрі. Цей пейзаж змусив мене посміхнутися. Осінь підходить до кінця, скільки всього трапилося за цю пору року. Багато хороших, щасливий і поганий, болісних моментів.
Я прийшла додому і одразу побігла на кухню, бо Даня коли прийде точно буде голодний. А враховуючи те, що я теж сильно голодна, нам не завадить ситна вечеря. Що ж приготувати? Мій погляд впав на макарони і я зрозуміла - сьогодні в нас буде паста карбонара. Це моя найулюбленіша страва, навчив готувати мене її тато, він робив цю страву коли в мене був поганий настрій, щоб покращити його, або ж навпаки, коли в нас усе було чудово. Сподіваюся Дані сподобається ця страва, бо сказати що я великий шеф кухар, це будуть надто великі слова. 
Дзвінок у двері, тому я швидко йду відчинити їх. Даня стоїть на порозі з двома пакетами і посміхається мені, перед тим як зайти, він поцілував мене, а вже потім пройшов у кухню.
- Коли ти встиг ще й у магазин зайти? - запитала я і почала розкладати на тарілки пасту.
- Одразу коли привіз Ваню додому, я завів його в дім і пішов. Там є мама, тому я думаю у них буде складна розмова. - відповів Даня і пішов у ванну кімнату, щоб помити руки. 
 Поки Даня мив руки, я поставила тарілки з пастою на стіл, а потім почала розкладати пакети у яких було купа їжі. Мені стало не зручно що Даня купляє стільки їжі, хоча ми не живемо тут вдвох. А так хотілося б. І тут раптом до мене прийшла чудова ідея, посмішка з'явилася на вустах.
- Чому ти так посміхаєшся? - поцікавився Даня, він сів за стіл і вже наминає пасту за обидві щоки. 
- В мене з'явилася чудова ідея. 
- Яка? - запитав хлопець. Я сіла за стіл і теж почала їсти пасту, хм...вийшло доволі смачно.
- Пізніше розповім, ти краще скажи, як тобі паста? 
- Просто супер! Так смачнюча, тепер ти повинна будеш мені її готувати мінімум один раз у тиждень.
- Домовилися. - посміхнулася я, це було так приємно чути такі хороші слова від хлопці, тим паче я дуже старалася.
 Коли ми поїли я швидко помила посуд і Даня запропонував сходити з ним у якась особливе місце. 
- О шостій вечору? - трохи здивовано запитала я і примружила очі.
- Саме вчасно, треба поспішати. - сказав Даня і пішов у мою кімнату, я за ним. Він зазирнув у шафу, а потім на мене.
- Ти не проти, якщо я підберу тобі одяг? - запитав він, мене це справді здивувало, але я кивнула і сіла на диванчик, весело спострегати як він намагається підібрати мені образ. 
- Ось тримай, але будь ласка, давай швидше. - попросив Даня і пішов на кухню.
Він взяв мені чорні джинси, бежевий светр і білі шкарпетки. Ну наче не погано, я швидко це все одягнула, макіяж не встигла зробити, а волосся у тугий високий хвіст. Все.
- Я готова! - крикнула я і пішла в коридор, Даня посміхнувся і теж почав одягати взуття.
- То куди ми йдемо? - запитала я, коли ми вже йшли у невідомому мені напрямку.
- Побачиш, чи ти не довіряєш мені?
- Звісно ж довіряю! - сказала я щиру правду, хлопцеві сподобалася моя відповідь, бо він задоволено кивнув і ми пішли ще швидше.
- Ще довго? - поцікавилася я, ми йдемо вже хвилин десять або й більше.
- Все, майже прийшли. 
 Коли ми дійшли цього місця я відкрила рота від здивування. Даня поклав плед на пісок і ми сіли разом на нього. Я подивилася вперед, почало заходити сонце і все світло яке ще було, гарно віддзеркалювалося на воді. Ми прийшли на пляж, але пляж той коли заходить сонце. Хвилі повільно і спокійно вдарялися об берег, легенький вітерець дув з моря і приносив разом з собою спокій. 
- Це так гарно. - прошепотіла я.
- Це моє улюблене місце для роздумів і просто відпочинку. Ніхто раніше не знав, що я можу бути тут, лише ти про це знаєш. - посміхнувся Даня, мені стало так приємно від його слів, що я ще ближче притулилася до нього. 
- А чому ти привів саме мене?
- Бо ти особлива. Для мене ти це якийсь промінчик сонечка, який з'явився в моєму буденному, сірому житті. Я й ніколи уявити собі не міг, що закохаюся по вуха. До тебе я ніколи не вірив у кохання, але ти все змінила. Я кохаю тебе, Христино, або ж, фіалко. - сказав Даня дивлячись мені в очі, це було так мило і романтично.
- І я тебе кохаю. - прошепотіла я і поцілувала хлопця. 
Ми ще годину посиділи тут, просто розмовляючи, а потім пішли до мене додому, бо почало значно холоднішати. 
Наступний тиждень пройшов без якихось особливих подій, я ходила до університету, а потім ми з Даньою проводили вечори разом, іноді він залишався ночувати в мене, але це було не кожного дня, бо все-таки він тут не живе і каже, що йому не зручно навантажувати мене. Це точно неправда, бо коли він поруч мені стає так добре, як ще ніколи не бувало. Сьогодні особливий для мене день. Мій день народження. Вперше я проведу його без тата, але зате разом зі своїм хлопцем. Даня ночував у себе вдома, тому зранку мені дуже хотілося сходити декуди. 
 Можливо це не найкраще моє рішення, але я не можу інакше. Швидко випивши каву, я одягнула чорні штани, чорну кофту і такі ж кросівки. Макіяж я не робила, а одразу ж накинувши пальто (до речі, теж чорне) вийшла з квартири і попрямувала до того місця. Ввечері до мене додому має прийти Даня, Ліза і Єгор. Вчотирьох ми посидимо і так відсвяткуємо моє день народження. 
Я йшла вулицями і морально готувала себе. Все буде добре, я витримаю. Підійшовши до татової могили, я присіла і поклала руку на надгробок. Він тут такий усміхнений і щасливий, сльози одразу потекли, а я навіть не збиралася їх витирати. Наче рана вже  загоїлася, але ні, вона ніколи не зможе загоїтися, біль від втрати батька буде зі мною назавжди і постійно коли я буду приходити сюди сльози будуть текти. 
- Тату, ну чому ти залишив мене тут? Без тебе мені так сумно, але знаєш в мене є Даня, він допоміг мені витримати цей біль. - говорила я наперекір сльозам. - Але ніхто не зможе мені замінити тебе. Ти був єдиний хто любив мене, хто піклувався про мене, а я як дурепа іноді не помічала твоєї любові, ображалася іноді не говорила днями, якби ж можна було повернути час і застерегти тебе, відмовити, щоб ти не їхав у ту кляту аварію. Я обіцяю, ми знайдемо винного і його покарають по заслугам. Я знаю, ти дивишся на мене з небес і спостерігаєш за мною, ти подумки допомагаєш мені, але це не замінить того, що ти міг бути поряд. - я встала і не могла відвести погляду від його таких лагідних і рідних очей. - Тату, я люблю тебе. 
Мені було боляче йти від нього, в мене таке відчуття наче я залишила його там одного, або ж краще кажучи він залишив мене одну тут. Сльози все текли і текли, а я намагалася їх витерти, бо люди вже неодобрюючи дивилися на мене. Чому так боляче? Прийшовши додому, я одразу пішла до ванної кімнати і почала вмиватися витираючи мокрі щоки. Зайшовши у свою кімнату, мені почав хтось настирливо дзвонити, я роздратовано закотила очі і подивилася на екран. Мені дзвонив Сергій, слідчий по справі смерті мого батька.
- Алло. - трохи невпевнено сказала я і сіла на диван.
- Добрий день, це слідчий Сергій, це Христина? - перепитав він.
- Так.
- У нас з'явилася нова інформація, коли Вам буде зручно приїхати? 
- Завтра. Я можу приїхати завтра. - впевнено сказала я.
- Добре, тоді о 11 годині чекаю Вас в офісі. Адрес скину смс-кою. 
- Ця інформація важлива? - вирішила запитати я.
- Я вважаю, що так.
- Добре, я приїду. 
- Гаразд, тоді до побачення. - попрощався Сергій і поклав слухавку.
Так, як мені тепер не зійти з розуму. Можливо він дізнався хто підлаштувала аварію? Чорт, я досі не можу зрозуміти - навіщо комусь вбивати мого тата?