Глава 18

POV Христина

Поки Даня був у душі я розклала ліжко, але ще досі не знаю де хто буде спати. Бо якщо добре подумати у мене в квартирі є три вільні місця - в моїй кімнаті двоспальне ліжко, в татовій (але там точно ні) і диван у вітальні. Я точно буду спати у своїй кімнаті, але ле буде спати Даня?
- Я вже тут, чому ти ще не лягаєш? - поцікавився Даня і став поряд зі мною, обережно складаючи свій одяг на крісло.
- Та от не знаю де ти будеш спати.
- Як де? Поруч з тобою - сказав хлопець і обійняв мене ззаду.
- Добре, але без приставання. - попередила я і лягла з правого боку на ліжку, а Даня поруч одразу обійнявши мене однією рукою за плечі. 
- Звісно, я ж не якийсь маньяк. - пожартував він і поцілував мене в щічку.
- На добраніч. - усміхнулася я і поцілувала його легенько в губи.
- На добраніч, фіалочка. - відповів мене Даня, а я на його слова миттю розплющила очі.
- Чому саме фіалочка?
- Бо ти така ж ніжна, мила і добра, немов фіалка. - пояснив Даня. Я нічого на це не відповіла, лише поцілувала його і заплющила очі, бо вже страшенно що хотіла спати.
 Даня пригорнув мене до себе, а я закуталася в його обійми і посміхнулася сама собі. Досі не віриться, що я маю такого чудового хлопця, який любить мене, як і я його. З посмішкою на вустах я і заснула.
 Зранку хтось обережно, ледь торкаючись водив пальцями по моєму животі, шиї, щоках, від чого я прокинулася і розплющила очі, прижмуривши їх. 
- Вибач, я тебе розбудив? Ти така гарна, тому я не втримався. - сказав Даня і поцілував мене швидко в губи.
- Та нічого, а котра година? - поцікавилася я і подивилася на тумбочку за хлопцем, де стояв годинник. Він показував десяту ранку.
- Я піду приготую сніданок. - мовила я і вилізла з ліжка, хоча так не хочеться, тим паче коли поряд Даня. 
 Зайшовши в кухню я попрямувала до холодильника, щоб глянути які я маю продукти і що взагалі я можу приготувати. Їх було не багато, але на омлет з овочами вистачить. А також я зроблю собі чай.
- Даню, тобі каву чи чай? - голосно запитала я.
- Чай з двома ложками цукру. - відповів мені хлопець, я сама собі кивнула і поставила чайник на плиту. 
 При цьому я поставила ще нагріватися сковорідку і нарізала овочі. З моєї кімнати доносилися голоси, отже Даня увімкнув телевізор. Поки я готувала не помітила, як хлопець підійшов і вже в очікуванні сидів за столом. Тому коли я обернулася до столу, злякалася побачивши його.
- Даню, не лякай мене так! - дорікнула я, поставивши перед хлопцем тарілку з омлетом.
- Вибач, це так смачно пахне! - заворожено сказав Даня і одразу почав куштувати, роки я сама собі ставила тарілку з сніданком і чай для нас обох. 
- Я пропоную ці вихідні провести разом. - запропонував Даня і надпив чаю.
- Я тільки за. - посміхнулася я.
- Ми можемо відвідати усілякі цікаві заклади, сходити куди заманеться, але обов'язково ралом. 
- Мені не віриться, що ти в мене є. - зізналася я, Даня поклав свою руку на мою і посміхнувся немов показував, що ось він тут, переді мною.
- Це я не вірю що маю таку чудову дівчину. 
Ми доїли і вирішили, що потрібно сходити зараз у Ботанічний сад, до якого нам їхати звідци  на таксі хвилин 30. Але потрібно привести себе до ладу, тому Даня сказав що сходить додому і візьму пару своїх речей, щоб постійно не бігати, а я поки маю півгодини точно аби зібратися. 
 Коли Даня вийшов з квартири, я швидко побігла до ванної кімнати аби хоч трохи привести себе до ладу, бо після вчорашньої нічної "гулянки" в мене були синці під очима, але це не проблема. Бо я маю консилер, який зараз намащую під очі. Трішки намазала і подивилася в дзеркало, все наче добре. Тепер одяг. На вулиці але прохолодно, добре відчувається третій місяць осені, скоро зима, яку я вперше проведу без тата. Це так боляче, але це також перша зима яку я проведу зі своїм коханим хлопцем. Тому я одягнула темно-сині джинси, сірий светр і наверх коричневий кардиган і такого ж кольору кросівки. Також ще додала до свого образу бежеву помаду і готово. Даня якраз має скоро прийти.
О! Дзвінок у двері, тому я швидко йду аби їх відчинити. Даня заходить, швидко кладе речі і ми йдемо вниз, тримаючись за руки.
- Ти так гарно виглядаєш. - на казав мені Даня і щиро посміхнувся, а я сором'язливо підвела кутики губ вверх.
- Дякую. 
 Всі ці два дні ми провели разом насолоджуючись кожною хвилиною проведеною разом. Ми були мені здається в кожному куточку нашого міста, в кожному кафе чи кожному парку. Але головне, що вдвох і ніхто нам не заважав. Давно я не була такою щасливою, як ці два дві. 
 У понеділок зранку я прокинулася одна в ліжку і від цього мені стало вже якось незвично. Як-не-як я встигла звикнути, що прокидаюся разом з моїм хлопцем, але сьогодні вночі він спав у себе вдома, бо йому теж потрібно збиратися на роботу. Він дуже не хотів залишати мене, але все-таки пішов до себе додому, не знаю чи встиг Даня вже поговорити зі своїм братом, але я щиро сподіваюся що якщо й навіть встиг, то в них усе добре. Я не хочу бути винною в їхній сварці. Проте попри всі мої сумління, я розумію що вже винна. 
 Я зібралася доволі швидко, тому вирішила зайти в кав'ярню і взяти нам обом кави. Даня тепер пообіцяв, що кожного ранку перед університетом буде заходити по мене. 
- Доброго ранку, Вам, як завжди? - звернулася до мене дівчина за барною стійкою, я посміхнулася їй.
- Доброго, так, як завжди і капучино з трьома ложками цукру теж. - замовила я і почала діставати гроші.
- З собою? 
- Так.
- Сорок сім гривень. - сказала мені дівчина, я простягнула їй п'ятдесят і поклала зверху 10 чайових.
 Через три хвилину я забрала каву і вийшла на вулицю, де через п'ять хвилин має прийти сюди. Ось він іще і широко посміхається, побачивши мене, я поспішаю його обійняти, але обережно аби не пролити кави.
- Привіт, я взяла тобі кави. - сказала я і поцілувала його в щічку, а потім простягнула стакан з напоєм, він взяв і вдячливо посміхнувся.
- Дякую, то що? Ходімо? - перепитав він і взявши мене за руку, ми пішли в сторону університету.
- Як тобі спалося без мене? - поцікавився хлопець, він примружив очі коли подивився на мене, бо сонце світило яскраво, але при цьому погано гріло.
- Чесно, дуже самотньо. Мені не вистачало тебе. 
- Мені теж, я думаю нам потрібно вже жити разом, ти ж не проти? - запитав Даня і викинув у смітник пустий стаканчик, а в мене ще лишилося менше половини.
- Ти серйозно? - вражено перепитала я і навіть зупинилася.
- Так, а що тут такого? 
- Просто...це так швидко...і - почала бурмотіти я, тому Даня підійшов і взяв мене за вільну руку, бо іншою я тримала каву.
- Я не хочу змушувати тебе, тому коли подумаєш і приймеш остаточне рішення, скажеш мені. 
- Дякую. - прошепотіла я і з всією любов'ю, якомога сильніше поцілувала його, він притримав мене за талію і відповів з не меншим ентузіазмом.
- А тепер йдемо далі? - запитав Даня після нашого поцілунку, я мовчки кивнула, але спочатку викинула стаканчик у смітник.
- Даню, а ти вчора бачив Ваню? - поцікавилася я, Даня вмить посерйознішав і трішки насупився.
- Ні, мама сказала він не ночував ці три ночі вдома. - відповів Даня, через пару секунд він зміг опанувати себе і ось вже посміхається куточком губ, мабуть не хоче аби я бачила його засмученим.
- Але де він може бути? Невже десь у друзів? - думала я в голос і не помітила, як ми вже встигли підійти до університету.
- Не люблю ці довгі прощання, тим паче якщо ми ще обов'язково сьогодні побачимося. - казав Даня, я кивнула в швидко поцілувавши, пішла до закладу освіти.
 Я прийшла і одразу згадала, що Ліза не буде на заннятях, я писала їй і не один раз, але вона чомусь мовчить. Навіть не читаю смс і це мене дуже лякає. Щиро сподіваюся що все добре. Зайшовши до аудиторії, я очима почала шукати подругу, вона сиділа за шостим рядом сама, тому я одразу пішла до неї.
- Привіт, що трапилося? - схвильовано запитала я, Ліза подивилася на мене і посміхнулася, одразу накинувшись з обіймами.
- Дякую, що ти в мене є. - прошепотіла вона не відпускаючи мене.
- Ти мене лякаєш, що трапилося? 
- В п'ятницю я не пішла на пари, бо мамі потрібно було їхати на якісь важливі переговори, тому вона взяла мене, бо нібито переговори з якимись іноземцями з Франції, а так як я знаю цю мову, вона взяла мене. Все наче добре, але прийшовши я побачила там Єгора до якого клеїлася якась блондинка. Він наче опирався, але не дуже то й сильно, тому я одразу пішла геть і не хотіла нікого бачити, щоб обдумати цю ситуацію. - розповіла Ліза.
- Це так...жахливо! Але ти маєш поговорити аби все з'ясувати, може ця блондинка сама приставала до нього, а він не хотів? Чи ще щось? Головне поговори.
- Знаю, сьогодні це і зроблю. - посміхнулася вона, - А в тебе що там?
- Та все нормально, ці вихідні провела разом з Даньою і це було супер! З кожним днем все подобається мені все більше, хоча я не знаю куди вже можна більше! - пожартувала я і засміялася, Ліза також.
- Привіт, модна поруч сісти? - запитав позаду мене Артем, я кивнула і посміхнулася йому, а Ліза осудливо подивилася на мене.
- Що ти твориш?! - запитала вона самими очима.
- Як ти? - поцікавилася я в хлопця, ігноруючи Лізині невдоволені погляди. 
- Та нормально, але це все завдяки тобі. - посміхнувся Артем і подивився на Лізу.
- Чому дивишся? - грубо запитала вона і відвернулася від нього. Я знизила плечима і нахилилася ближче до подруги.
- Все добре, він змінився і ми можемо почати нормально спілкуватися з ним, починаючи з нового листа. - прошепотіла я Лізі, вона все що осудливо дивилася на мене, але вже не намагалася щось сказати очима.
- Доброго ранку, студенти, почнемо пару. - сказав викладач, який ні з того ні з сього зайшов до аудиторії, я навіть не встигла помітити його!
 Пари пройшли добре, ми втрьох - я, Ліза і Артем проводили всі перерви разом і це так незвично! Раніше я казала, що ніколи не пробачу йому і ми не зможемо дружити, а тут усе так несподівано і незвичайно обернулася, що я й не встигла сама все до кінця зрозуміти. Але я рада, що він змінився і ми тепер можемо дружити. Після пар ми попрощалися і розійшлися по своїх домівках, я йшла звичайною мені дорогою і розглядала жовті та помаранчеві листочки, які вже встигли опасти з дерев. Але раптом я побачила того, кого зараз взагалі не хотілося б тут бачити...