Глава 17

POV Христина

 Погода різко змінилася і вже не було вітру, але хмар стало більше. Ох, будь ласка тільки не сьогодні, мені не потрібен дощ сьогодні, краще вже завтра. Виходжу і йду до вже всім знайомої кав'ярні. Бачу Даню, який привітно посміхається мені, стоячи трішки далі від Вані, а Ваня одразу ж обертається і йде мене обіймати.
- Привіт - сказав, обійнявши Ваня, а тоді і Даня обійняв мене. Я притулилася до нього всім тілом і набагато ближче, аніж до Вані, не знаю чи він ще помітив, але якось байдуже, бо я хочу бути щасливою. А щасливою я буду точно не з Іваном. 
- Привіт, то ми одразу на атракціони? - поцікавилася, я коли відсторонилася від Дані, він стояв близько до мене, але Ваня схоже намагався цього не помічати, хоча пильно дивився на нас. 
- Я думаю так, а ти? - звернувся Ваня до свого брата, той кивнув і ми пішли в сторону атракціонів. Чесно, я поняття не мала де вони знаходяться, але я довіряю хлопцям, тому не переймаюся через це. 
- То як пройшли ці п'ять днів? - поцікавився Ваня у мене.
- Ну все як завжди: університет, потім дім, домашні завдання, конспекти, реферати і так по колу - знизила плечима я і подивилася вдалечінь.
 Поодинокі ліхтарі, погано освітлювали, але на відстані пів метра від мене все ще були видно, а потім темнішало. Я повернула голову вправо, з цього боку йшов Даня і я подивилася йому в обличчя. Хлопець був зосереджений і явно про щось думав, він дивився вперед. Я мимоволі замилувалася його таким милим і зосередженим обличчям, але мої спостереження перервав голос Вані.
- Ось ми і прийшли, але одразу попереджаю - я не піду на американські гірки чи щось схоже. - попередив він.
- А я обожнюю усіляких адреналіні атракціони. - сказала я, Даня одразу ж подивився в мою сторону і посміхнувся.
- Я також. - мовив він. То ми з ним багато в чому схожі, це ж добре для стосунків.
- Куди ми спочатку підемо? - поцікавилася я і почала оглядати усі атракціони, які тут є.
 Я помітила, що тут є все на кожен смак. Для таких як я - всілякі американські гірки, гойдалки, які перевертаються і т.д. Або ж міні колесо оберту, солодка вата та інші різні смаколики, є й дитачі атракціони, тобто все чого забажає душа. В наше місто рідко коли приїжджає такого розмаху якісь атракціони, але якщо й приїжджають, то на одну ніч і 1-2 рази в рік. 
- Давайте на колесо оберту? - запропонував Даня і ми всі погодилися, стали в чергу, яка не дуже повільно підходила до нас.
Ми всі одночасно протягнули 10 грн за вхід, так це справді дивно, але кожен вхід на атракціон коштує від 5 до 20 грн і це добре. Я перша зайшла в "кабінку" і сіла, так аби було видно місто, Даня сів поряд, а Ваня навпроти. Я б хотіла зараз пригорнутися до Дані, покласти голову йому на плече, а він би обійняв мене правою рукою пригортаючи ближче і поцілував. Це було б так романтично! Але тут Вані і якщо ми хочемо з моїм хлопцем побути наодинці, то це точно буде не сьогодні, а шкода. 
- Давайте зробимо спільне фото? - запропонувала я і дістала телефон з сумочки, хлопці кивнули і ми всі стали так, щоб вміститися в кадр. Я зробила багато фото.
- Потім виберу найкраще і вам надішлю - промовила я і сховавши телефон, почала насолоджуватися краєвидом міста. 
 Вдалечині було видно річку, яка зараз була темна, як ніч, гарні ліхтарі різного кольору, які прикрашали і заодно освітлювали місто. Коли ми під'їхали до низу, хлопці пропустили мене, щоб я вийшла перше. Вони пішли за мною.
- А тепер на американську гірку - сказав Даня і потягнув мене туди, Ваня відмовився і сказав, що поки візьме нам солодку вату. 
 Ми сіли ралом за подвійне місце і Даня взяв мене за руку.
- Нарешті я можу спокійно цілувати тебе чи просто тримати за руку - мовив він і зазирнув мені в очі, немов у самісіньку душу.
- Не впевнена, що ти зможеш цілувати мене, коли ця гірка зрушить з місця - пожартувала я і швидко поцілувала Даню в щічку, якраз тоді гірка заскрипіла і ми поїхали з шаленою швидкість вверх. 
 Хлопець весь час тримав мене за руку і через це напруга кудись зникала. Мені було не страшно, бо я просто обожнюю такі всіляких атракціони, сжоже Дані також, але по його обличчю було видно, що він не любив коли ми ось так різко спускалися до низу. 
- Це було супер! - ділилася я враженнями з Ваньою, коли ми вже зійшли з гірки.
- Так, міг би й піти - дорікнув йому Даня і взяв свою зелену вату.
- Та ні, дякую, мені вистачило просто побачити як там все швидко і я вже зрадів, що не погодився - сказав Ваня і відав мені мою білу, звичайну вату.
- А тепер ви, хлопчики, виграєте мені щось ось там - я показала на палатку, де потрібно було збивати бляшанки пострілом, тобто це був тір.
- Та ну, чому в тебе всі якісь пропозиції екстремальні і небезпечні? - запитав Ваня, коли ми підходили до цієї палатки і якраз зайняли чергу. На питання Вані я не хотіла відповідати, бо чомусь мені здалося що він виявляє до мене якусь неприязність.
- Я спробую - сказав Даня, я посміхнулася йому і пообіцяла потримати його вату, не з'ївши її. Хоча не знаю чи в мене це вийде.
 Даня взяв нібито рушницю (звісно ж не справжню) і прицілився уважно, я стояла трохи позаду з правого боку від нього і могла помітити, як він зосередився. Як же мило, що він це робить для мене. Перший постріл - влучний.
- Так! Молодець - запищала я, Даня посміхнувся мені в відповідь і почав прицілюватися до наступної бляшанки. 
 Ще чотири спроби і теж влучні. Я пригара і пищала від радості немов дитина, коли Даня приніс мені приз - великого, плюшевого ведмедя. Це було так мило, що я не стрималася і повисла хлопцеві на шию, обійнявши його і поцілувавши в щічку. 
- Дякую велике - прошепотіла я, вдихнувши запах його таких вже рідних парфумів.
- Все для тебе - так само тихо відповів він і поцілував мене в губи.
 Я відповіла йому з таким ж інтузіазмом і лише потім згадала про Ваню, який стояв і дивився на нас з помітним здивуванням. Коли ми відсторонилися, одразу ж подивилася на Ваню, який ледь не вбивав Даню своїм поглядом.
- Вань... - все що змогла сказати я, чорт, потрібно діяти. Я підійшла до Вані, тягнучи за собою Даню і ми стали перед ним. Ніхто не наважувався щось сказати, запала дуже незручна тиша, але я знала, що час прийшов. 
- Ваню, ми з твоїм братом зустрічаємося - коротко і ясно сказала я, Ваня кивнув і подивився на Даню.
- Чому ти не сказав мені? Чому так просто зміг зустрічатися з Христиною, попри те що зна на скільки вона подобається мені? - розпитував Ваня.
- Я...я...не хотів тебе ранити, тому нічого не казав. Але й ти зрозумій мене, я кохаю Христину і хочу бути з нею - відповів Даня, я стояла і мовчки дивилася то на одного, то на іншого. Видно що Ваня був ладен накинутися на Даню, але його стримувала моя присутність.
- Ти справді можеш кохати?! Да ти не вмієш! Ти лише пограєшся з Христиною, її почуттями, а потім кинеш - говорив Ваня доволі голосно, через що деякі люди оберталися на нас.
- Ваню, спокійно. Ти пробач мене. Ми якраз хотіли тобі сьогодні усе розповісти, але пізніше і не за таких умов - встрягла в їхню розмову я, Ваня подивився на мене з якимось розчаруванням.
- Христино, скажи, чому всі дівчата завжди обирають Даню? Всі! 
- Я не знаю, але Ваню, якщо так трапилося,то це означає що ми точно б не змогли бути разом - сказала я, Ваня лише махнув рукою, щоб я не продовжувала і оглянувши мене і Даню по черзі довгим поглядом, розвернувся і рушив до виходу.
- Не треба - зупинив мене Даня, коли я хотіла піти за Ваньою, він сховався в темряві і я вже не бачила його, тому просто притулилася якомога ближче до Дані в обійми.
- Як думаєш з ним все буде добре? - запитала я з надією в голосі.
- Думаю так, він сильний і витримає, трішки буде ображатися, але потім змириться - спокійно відповів Даня, а тоді посерйознішав і змусив мене поглянути йому в очі, - Христино, я раніше нікого так не кохав, як тебе, тому знай, ти одна єдина для мене і ніхто більше. 
- Я теж тебе кохаю - прошепотіла я і поцілувала Даню з любов'ю, немов доводячи свої слова, він відповів мені не менш ніжно.
- А тепер на атракціони? - посміхнувся Даня, я кивнула і ми тримаючись за руки, пішли далі випробувати сьогоднішні розваги. 
 Весь залишок вечору ми провели разом і це мені так подобалося. Можливо, ми вчинили неправильно, що продовжили розважатися попри те, що добре розуміємо як там погано Вані. Але чому ми не можемо розважатися? Тим паче, якщо така можливість трапляється рідко. Плюс атракціони ще будуть не скоро і не факт, що ми тоді зможе ще раз прийти на них. Але ж чому тоді мене тривожать сумління в правильності мого вчинку? А раптом Ваня там вже спить (сподіваюся), а не побивається? 
- Христино, ти будеш не проти якщо я у тебе на ніч лишуся? - запитав Даня, коли проводжав мене до мого будинку.
- Не проти, але чому ти не хочеш іти додому? - поцікавилася я.
- Не хочу натикнутися на Ваню - відповів хлопець.
 Вулиці були порожні і темні, звісно, адже вже глибока ніч. До речі котра година? Я дістала телефон він показував першу ночі, ну нічого так погуляли. Ліхтарі майже не освітлювали дорогу, поодинокі люди або ж пари проходили повз і про щось говорили. Єдине, що найбільше "давало" світло - був місяць, який сьогодні яскраво світив білим кольором. Таке буває рідко, але коли і буває, то дуже гарно. Ми якраз дійшли до будинку, підійнялися по сходах потрібний поверх і я дістала ключі, щоб відчинити двері. Зайшовши одразу зняли взуття і верхній одяг, я пройшла на кухню.
- Ти щось хочеш їсти? - запитала я і почала шукати стакан, щоб налити води.
- Я ні, краще вже лягти спати.
- А в душ не підеш? - поцікавилася я, наливаючи води.
- Лише якщо ти дозволиш - промовив Даня і поцілував мене в щічку.
- Дозволяю, але! Лише після мене.
Даня кивнув і пройшов до вітальні, увімкнувши телевізор. Я тим часом взяла якусь футболку, шорти і пішла в душ. Тепла вода змивала з мене усі проблеми, які були сьогодні, лишаючи лише приємні спогади, які я буду ще довго згадувати. Потім витерлася сухим рушником і переодягнулася у речі, які взяла. Вийшовши, я помітила що Даня дивився якусь кулінарну програму, тому я пройшла в спальню і дістала старі речі тата, які ще досі лишилися. Взявши його колись улюблену синю футболку, мої очі наповнилися сльозима при згадці батька. Я ж обіцяла собі не плакати! Але просто не можу... Я завжди буду плакати при згадці про нього. Даня непомітно увійшов і спостерігав, як я витріщаюся на футболку з наповненими сльозами очима. Я помітила його і швидко витерла мокрі очі, простягнула йому футболку і штани, щоб він міг переодягнутися.
- Не плач, я не люблю коли дівчата плачуть - прошепотів Даня і поцілував мене в маківку.
- Мої рани ще досі свіжі, тому я не знаю, як мені не плакати при згадці про нього - мовила я так тихо, немов не хотіла щоб хтось інший це почув.
Даня кивнув і обійняв мене, щоб підбадьорити. Я пригорнулася до нього і коли заспокоїлася, хлопець пішов у душі, а я почала стелити ліжко...