Глава 16

POV Христина

 Коли Даня пішов я весь вечір згадувала наш вечір проведений нашим. Мені справді дуже пощастило з ним. З такими думками я й заснула, а зранку прокинулася спеціально о 6 ранку, бо чомусь хотілося виглядати гарно. Мабуть на це вплинуло, те що на мене зранку чекатиме Даня і я б хотіла виглядати гарно, тому й прокинулася так рано, щоб встигнути зібратися. Сніданок сьогодні я нарешті зробила собі, це були оладки з чорничним варенням, яке я просто обожнюю, а також чашка кави. Чудовий сніданок, але якби я постійно його їла, то точно не мала б таку фігуру як зараз. Вона не ідеальна, але я задоволена нею.
Добряче поснідавши, я пішла обирати одяг. Це зайняло багато часу, але мій вибір зупинився на ніжно-блакитній вільній сукні до колін з довгими рукавами, чорних босоніжках на платформі. Макіяж я зробила хоч і мінімальний, але зате він ідеально вписувався бо мого сьогоднішнього "ніжного" образу, а волосся підкрутила і тепер воно легенькими хвильками спадало мені на плечі. Швидко склавши всі потрібні речі в рюкзак, я пішла одягати своє бежеве пальто, але на вулиці сьогодні доволі тепло, як каже прогноз погоди, тому я не застібала ґудзики. Останній раз подивившись у дзеркало на своє відображення, я посміхнулася і вийшла з квартири. 
 Вітерець одразу вдарив мені в обличчя і має волосся гарно роздувало. Даня стояв і дивився щось в телефоні, він був одягнений у чорні штани, білу сорочку поверх неї чорну курточку, чорні кросівки. Все це на ньому виглядало неймовірно гарно, коли він обернувся і подивився на мене, то широко посміхнувся і почав дивитися з ніг до голови.
- Привіт - привіталася я і поцілувала його в щічку, а він повернувся і так вийшло, що поцілував мене в вуста.
- Привіт, ти сьогодні так гарно виглядаєш, хочеш мене спокусити? - грайливо запитав Даня, обійнявши мене за плечі.
- Можливо - відповіла я і підморгнула йому правим оком, хлопець ширше всміхнувся і ми пішли в сторону університету. 
- Я тут подумав і вирішив, що потрібно розповісти Вані про нас - сказав Даня, я одразу настрожилася.
- Я теж так думаю, але хвилююся перед його реакцію - зізналася я, це справді так і є.
- Він дорослий хлопчик і все зрозуміє, тим паче чому через нього ми мусимо ховати наші почуття? Це не правильно - висловився Даня, я кивнула.
- Я згодна з тобою - подивилася на нього, який посміхнувся мені в знак подяки за підтримку.
- Ваня ж писав тобі що ми йдемо сьогодні ми на атракціони? - запитав Даня, я кивнула, - От там і розповімо.
- Гаразд, а де ми зустрінемося і о котрій? - поцікавилася я.
- Поряд з кав'ярнею о 18 годині.
- Добре - посміхнулася я і притулилася ближче до Дані, він поклав руку мені на плече, коли ми якраз дійшли до університету.
- Я не хочу, щоб ти йшов - прошепотіла я і притулилася до Дані, увіткнувшись обличчям його в шию і вдихаючи приємний аромат його парфумів.
- Я теж не хочу, але потрібно - сумно сказав хлопець і поцілував мене в маківку.
- Тоді до вечору? - запитала я подивившись йому в очі.
- Звісно - кивнув він і поцілувавши мене в вуста, пішов у іншу сторону.
Я довго дивилася йому вслід, а потім пішов до університету. При вході якраз стикнулася з Лізою, яка поспішала зайти всередину. 
- О привіт - посміхнулася вона і обійняла мене. 
- Привіт, чому ти так поспішаєш? - поцікавилася я, бо Ліза явно поспішала кудись.
- Мені потрібно до мами забігти перед парою - відповіла вона, я кивнула і вона побігла до аудиторії, де зараз має бути її мама.
А я пішла на нашу першу першу пару під назвою - основні навички для маркетингової аналітики. Ця пара дається мені доволі легко, тому вона входить у список моїх улюблених пар (також у цьому списку українська і англійська мови). В аудиторії було вже багато студентів, тому я сіла за третій ряд, не забувши зайняти місце поряд для Лізи. Студенти спілкувалися, хтось щось дивився в телефоні, пари обіймалися і про щось говорили разом. В кожного своє життя, і це добре помітно, хтось любить бути самотній, хтось навпаки - лише в компанії. А мені вистачить і одного чи двох близьких людей поряд.
- Ти що на побачення сьогодні йдеш? - запитав Артем, я здригнулася від несподіванки, бо не помічала його до цього.
- Тобі яке діло? - грубо відповіла я питанням на питання, він закотив очі і сів з лівого боку від мене.
- Просто запитую, чому ти така зла весь час до мене? - якось сумно запитав він, я здивувалася, бо сьогодні на ньому не було тієї самовдоволеної посмішки чи зневажливого погляду, зараз у ньому щось інше...якийсь сум чи що?
- Вибач, але як я маю до тебе звертатися? З посмішкою? - роздратовано мовила я.
- Можна сьогодні я буду тут сидіти? - поцікавився Артем, а я щиро здивувалася тому на скільки він сьогодні був ввічливий.
- Тааак що вже трапилося?
- Нічого - миттєво відповів хлопець і відвів погляд.
- Ну сиди, але не чіпляйся до мене - попросила я і відвернулася від нього, дивлячись на викладача, який зайшов у аудиторію. Де Ліза? Чому її досі немає?
 Пара пройшла на диво спокійно, Артем не чіплявся на мене, а постійно дивився в одну точку на стіні. Це лякало мене, але я намагалася не звертати увагу на нього. Ліза так і не прийшла на пару і через це я написала їй купу смс, на які вона відповіла коротким "Потім розповім все". Вже точно щось трапилося! Сподіваюся нічого серйозного, бо вона за ці місяці стала мені такою близькою людиною, що я не хочу бачити її засмученою. Наступною парою була українська мова, тому я направилася на вищий поверх, де знаходилася аудиторія. До її початку лишилося 15 хвилин, тому я стала поряд з вікном і вирішила почитати книги в телефоні. Надаю перевагу друкованому виглядові, але електроні книги теж цікаві. Я так захопилася сюжетом, що не помітила як поряд став Артем і нічого що мене не промовивши, почав дивитися у вікно і щось розглядати там. Я підійняла на нього свій погляд і мені чомусь стада страшенно цікаво, що ж у нього такого могло трапитися. 
- Так, розповідай мені, що вже трапилося - звернулася я до хлопця, він швидко глянув на мене, але потім одразу ж повернувся до розглядання чогось у вікні. 
- Артем! - суворіше і трохи голосніше сказала я, тоді він обернувся на мене і затримав свій довгий і немов вивчаючий погляд.
- Якщо я тобі розповім, що зміниться? Яке тобі діло до мене? - запитав Артем, на секунду мені здалося що в нього депресія і він хоче сховатися він усіх, але це ж Артем, він не такий.
- Я хочу допомогти, можливо ти був і далеко не дорогим хлопцем, але як-не-як ти залишаєшся мені другом - пояснила я і підбадьорливо посміхнулася йому.
- Справді? Ти вважаєш мене другом попри все те що я робив тобі, Лізі і іншим дівчатам? - не вірячи в мої слова перепитав Артем і розгублено витріщався на мене, ця картина була дуже рідкісною, тому в пам'яті своєї голови я точно збережу її. 
- Це звісно дуже поганий вчинок, але я вірю що ти можеш бути хорошим, щось керує тебе і змушує так чинити. Немов в тобі живе дві різні людини - відповіла я.
- Я б хотів аби в мені жида одна людина, той злргиц хлопець про якого ти кажеш, але я не можу ним бути - сказав Артем і знову відвернувся до вікна.
- Але чому? Ти можеш обрати будь-яку сторону з цим двох і прожити, а можеш жити з двома сторонами, але при цьому ти постійно будеш самотній, бо люди не зможуть зрозуміти тебе - мовила я, хлопець кисло посміхнувся і зосередив на мені погляд, він вивчав мене немов хотів дізнатися чи кажу я щиро.
- Чому ти не пішла на психолога? Думаю у тебе б вийшло.
- Артем, спочатку розберися в собі, своїх почуттях, а тоді обирай ту сторону, яку підкаже обрати серце - порадила я і пішла в аудиторію, бо до початку пари лишилася хвилина. 
 Артем пішов за мною, на цій парі він також сидів поряд, але вже не витріщався на стінку, а зосереджено слухав викладача і це справді дивувало. Де поділася той нахабний Артем якого я знала? Можливо нарешті прийшов інший, кращий Артем? 
- Христино, дякую тобі за підтримку, якби не ти, то не знаю що було б зі мною - сказав до мене Артем, після закінчення всіх пар, коли ми вийшли з університету. 
- Та нема за що, якщо щось треба то ти можеш завжди до мене звернутися, - посміхнулася я, а Артем хитро глянув на мене, через що я одразу похитала головою, - Я допоможу, але лише в нормальних цілях, а не в них про які ти подумав.
- Ну добре добре, всеодно дякую величезне.
- Тоді до понеділка? - запитала я, він кивнув і на цьому ми розійшлися кожен до своїх домівках.
 Так дивно це все. Місяць тому я ладно була ніколи не згадувати про Артема, а тут він змінився. Якщо він і далі буде таким як сьогодні після першої пари, то я з радістю буду з ним дружити, але лише дружити! Не більше! Я попрямувала до свого будинку. На небі світило сонечко, але було видно сірі хмари, їх не багато, але я думаю сьогодні-завтра напевно буде дощ. Чесно, люблю дощ, але коли він не сильний. На дивно на вулиці було тепло попри неприємний вітер, який легенько обдував обличчя. Я підійнялася на потрібний поверх і дістала з рюкзак ключі, встромивши їй в шумок, зайшла в квартири і одразу скинула верхній одяг і взуття. Пішла на кухню, бо чомусь я так голодна. Звісно, ще нічого не їла, окрім оладків зранку, але це було вже давно. Тому я зробила собі пасту та салат з овочів. Вийшло на диво смачно, тому я була ладна добавку, але через це не встигну на нашу зустріч з хлопцями. Ех, ну нічого не сьогодні, то рідніше повторю цю страву. Мені прийшло якраз смс від Дані, де він писав, що вже з нетерпінням чекає на нашу зустріч, від чого змусив мене посміхнутися і написати, що я ще більше чекаю. 
 Так, це все добре, але мені потрібно збиратися, тому я пішла в міні гардеробну, де вибирала собі одяг. Що ж обрати? Штани чи краще спідницю? Чорт, чому так тяжко! Але мій погляд впав на комбінезон, який я купила собі недавно. Він був голубого кольору і складався з штанів та майки, які були "одним цілим", а наверх я вирішила одягнути білу джинсовку, щоб не було холодно. З взуття це мабуть будуть білі кросівки. Чорні стрілки, рожева світла помада і трішки тонального крему, а волосся в тугий, високий хвіст. Наче добре. Тепер треба обрати сумочку через плече, до кудись ж потрібно покласти деякі речі, такі як телефон, серветки і т.д. До мого образу мабуть підійде чорна, маленька сумочка. Клас, тепер можна виходити, бо на годиннику 17:45.  Сподіваюся цей вечір буде чудовий...